Ранко Маринкович

Ранко Маринкович
хорв. Ranko Marinković
Народився 22 лютого 1913(1913-02-22)
Віс,  Австро-Угорщина
Помер 28 січня 2001(2001-01-28) (87 років)
Загреб,  Хорватія
Поховання Комижа
Громадянство  Югославія,  Хорватія
Національність хорват
Діяльність прозаїк, поет, драматург, есеїст, сценарист, критик і політик
Alma mater Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd
Мова творів хорватська
Роки активності 1939—1993
Напрямок авангардизм
Жанр роман, оповідання, новела, п'єса, есей
Magnum opus «Циклоп»
Членство Хорватська академія наук і мистецтв і Сербська академія наук і мистецтв
Премії
Орден короля Дмитара Звонимира

премія газети «НИН» (1965), премія Владимира Назора (1965, 1975), премія Івана Ґорана Ковачича (двічі)

Ра́нко Мари́нкович (хорв. Ranko Marinković, * 22 лютого 1913, Віс, Австро-Угорщина — † 28 січня 2001, Загреб, Хорватія) — хорватський прозаїк, поет, драматург, есеїст, сценарист, критик і політик, кавалер Великого ордена короля Дмитра Звонимира.

Біографія

Ранко Маринкович народився на острові Віс, в однойменному місті, й там закінчив початкову школу. Середню освіту здобув у Спліті та Загребі, 1931 року вступив на філософський факультет Загребського університету, вивчав психологію та романські мови й 1935 року одержав диплом. У літературні кола Загреба Маринкович увійшов завдяки своїм новелам і п'єсам. Наприкінці 1930-х років його перші прозові твори надруковано в журналі «Печат» Мирослава Крлежі. У березні 1939-го в Хорватському національному театрі в Загребі поставлено його п'єсу «Альбатрос». У Спліті під час Другої світової війни італійські фашисти заарештували Маринковича й інтернували в таборі Феррамонте (Калабрія). Після капітуляції Італії, 1943 року він приїхав до Барі й звідти перебрався до синайського табору біженців Ель-Шатт, де налагодив зв'язок із партизанами Тіто. 1945 року повернувся на батьківщину й влаштувався на роботу в міністерстві освіти Народної Республіки Хорватії. Працював у Державному видавництві Хорватії. З 1946-го по 1950 рік був директором відділу драми Хорватського національного театру в Загребі. У 1951 році став професором Академії театрального мистецтва, де працював до виходу на пенсію.

1948 року вступив у Спілку хорватських письменників, а з 1983-го був членом Хорватської академії наук і мистецтв.

Найвідоміші його роботи — це п'єса «Ґлорія», в якій критикується Католицька церква, і «Циклоп» — напівавтобіографічний роман. Цей твір з тонкою іронією і чорним гумором описує похмуру атмосферу, в якій жили загребські інтелектуали перед вторгненням військ Країн Осі в Югославію. Роман перекладено багатьма мовами. У 1982 році хорватський режисер Антун Врдоляк екранізував «Циклопа», а наступного року створив телесеріал.

Ранко Маринкович відомий також роботами в кіно. Він написав сценарії до трьох фільмів — «Гола людина» (1968), «Циклоп» (1982, «Карнавал, ангел і порох» (1990) і телефільму «Ґлорія» (1970).

Українською мовою видано оповідання «Руки» («Всесвіт» № 1—2, 2004, переклала Ольга Мартишева).

Наприкінці життя Ранко Маринкович поділяв політичні погляди Франя Туджмана і був депутатом від Хорватської демократичної співдружности в міській раді Загреба. Був одним із тих активних інтелектуалів, які підтримували детітоїзацію (ліквідацію тітоїстської спадщини) і як міський депутат виступав за перейменування тодішньої площі Маршала Тіто.[1]

1965 року Маринкович одержав премію белградської газети «НИН» за роман «Циклоп». У 1965 і у 1975 роках письменник став лауреатом премії Владимира Назора. 1995 року став кавалером Великого ордена короля Дмитра Звонимира. Премією Івана Ґорана Ковачича нагороджено романи «Циклоп» і «Never more».

1991 року загребська газета Večernji list заснувала премію Ранка Маринковича за найкращу й найкоротшу новелу.

Бібліографія

Прозові твори
  • Proze (1948) — «Проза» (збірка оповідань)
  • Ni braća ni rođaci (1949) — «Ні брат ні сват» (повість)
  • Oko Božje (1949) — «Око Боже» (повість)
  • Pod balkonima (1953) — «Під балконами» (збірка оповідань)
  • Ruke (1953) — «Руки» (збірка оповідань)
  • Poniženje Sokrata (1959) — «Приниження Сократа» (збірка оповідань)
  • Karneval i druge pripovijetke (1964) — «Карнавал і інші оповідання» (збірка оповідань)
  • Kiklop (1965) — «Циклоп» (роман; 1976 року його інсценізовано)
  • Zajednička kupka (1980) — «Спільне купання» (роман)
  • Never more (1993) — «Never more» (роман)

Драматичні твори
  • Albatros (1939) — «Альбатрос» (ґротеск)
  • Glorija (1955) — «Ґлорія» (драма)
  • Politeia (1977) — «Політея» (комедія)
  • Pustinja (1982) — «Пустеля» (фарс)

Есеї
  • Geste i grimase (1951) — «Жести і гримаси»
  • Nevesele oči klauna (1986) — «Невеселі очі клоуна»

Сценарії
  • Goli čovjek (1968) — «Гола людина» (комедія)
  • Glorija (1970) — «Ґлорія» (теледрама)
  • Kiklop (1982) — «Циклоп» (драма)
  • Karneval, andjeo i prah (1990) — «Карнавал, ангел і порох» (драма)

Українською в 2004 році в часописі «Всесвіт» № 1—2 було опубліковано оповідання Ранка Маринковича Руки (у перекладі Ольги Мартишевої).

Нагороди
  • 1965 — премія газети «НИН» (за роман «Циклоп»)
  • 1965 — премія Владимира Назора (щорічна)
  • 1975 — премія Владимира Назора (за досягнення всього життя)
  • 1995 — Великий орден короля Дмитра Звонимира
  • премія Івана Ґорана Ковачича (за роман «Циклоп»)
  • премія Івана Ґорана Ковачича (за роман «Never more»)

Джерела
  1. Dražen Budiša: Mediji prešućuju, a ugledni Ranko Marinković bio je promjenu imena Trga maršala Tita, Maxportal.hr, 2. srpnja 2017., pristupljeno 10. ožujka 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.