Російсько-українська газова війна 2013–14

Росі́йсько-украї́нська га́зова ві́йна II (2013-14 рр.) — загострення суперечностей щодо постачання газу між «Нафтогазом України» та РАТ «Газпром» на фоні політичних відносин між РФ та Україною від подій Євромайдану[1]. Одна із серій економічних (енергетичних) воєн у ракурсі від Євромайдану (поряд зі свининою, перекриттям кордонів, а також перегукується з дипломатичним (війна?) представленням-відкликанням російського посла Зурабова 2009/2014 тощо).

Становить собою новий виток газових конфліктів великої геополітичної ваги, у якому залучені Україна, ЄС, США/Канада (попередні заяви на енергопостачання в Європу), Росія (найбільший бенефіціар), Китай (можливий розворот енергетичних потоків з Європейських напрямів і контракторів на азійський ринок).

Включає (на перших етапах військового вторгнення в Україну-Крим) захоплення і контроль транспортно-енергетичних гілок Криму, нафтогазових потужностей Чорноморнафтогазу, контроль і приєднання? українського шельфу з його ресурсами й подальшим зірванням перспективних контрактів; у другихінфільтрації диверсійно-підривного елемента на схід України з контролем Юзівських площ перспективних сланцевих покладів, великого транспортно-промислового вузла (у т.ч. по газу, залізницях).

Передумови

Метою є боротьба з Україною, шантаж основних споживачів (Україна, ЄС[2][3]) її транзитним становищем на європейському континенті загалом і газотранспортній системі України (ГТС), зокрема. Засобами тиску є концепція побудови Росії як енергетичної імперії, а за висловом Маккейна, «Росія — це бензоколонка, яка прикидається країною»[4], практичною площиною реалізації є наявні потужності постачання (Північний потік (ПП), через Білорусь), проєктовані (Південний потік), політико-силові методи РФ щодо впливу на Україну тощо. Передісторією є попередні витки конфлікту по газу та спроби взяти під контроль ГТС України, усунення України з транзитних коридорів Росією туркменського та середньоазійського газу, монополізація постачання — для України (для решти світу — відсутність відкритого енергоринку Росії). Політичним тлом є накладення персональних санкцій окремим топам енергосектору Росії з боку ЄС, США на фоні анексії Криму.

Вибудова енергополітики України пов'язана з підписанням політичної частини угоди «Україна — ЄС» (асоціація) 21 березня 2014 (економічна — 27 червня, — очікується). Політичні рішення Яценюка — розділити «Нафтогаз» відповідно до вимог ЄС (третій енергопакет).

Завданням України є переконати ЄС як основного і надійного транзитного партнера у постачанні газу в Європу, відсутності потреби побудови ПП, використовувати можливості ЄС як сторони переговорів з російською стороною тощо.

У червні прем'єр-міністр Болгарії Пламен Орешарский призупинив роботи з будівництва «Південного потоку» для аналізу проєкту на відповідність вимогам законодавства Євросоюзу. Після цього Єврокомісія призупинила переговори з Росією по газопроводу у зв'язку з позовом по «енергопакету», який російська сторона подала до СОТ[5].

З 1 квітня 2014 «Газпром» підняв ціну на російський газ для України з 268,5 долара до $485 за 1000 м3[6].

Передумовами перегляду відносин є:

  • невигідний контракт, підписаний командою Тимошенко як за ціною (), так і за обсягом (бери або плати), формулою (включала ринкові ціни + мазутну ціну)
  • політичну складову
    • ціна була сформована на піку ринків,
    • ціна після московських домовленостей Януковича становила -$100, що була скасована внаслідок розірвання [в односторонньому порядку  Росією] харківських угод на продовження базування Чорноморського флоту РФ у Криму, згідно з якими надавались знижки
    • виставленні ультимативної ціни та вимоги передоплати, як додаткового фактора економічної дестабілізації України на фоні інтервенції та ескалації насилля (Крим, Донбас)

Перевагами ж «тимошенко-путінської» угоди є

  • усунення фірм-прокладок («Росукренерго»)
  • стратегічний, довоготривалий контракт, який, щоправда, не врахував економічної кризи, обвалу потреби у постачаннях.
Обсяги поставок газу ВАТ-ом «Газпром» країнам Європи протягом 2003 — 2014 років (млрд м3)[7]
Держава (офіційна назва)200320042005200620072008200920102011201220132014ЦінаЧастка
Австрійська Республіка6,65,45,85,45,65,45,45,24,2 39749%
Боснія і Герцеговина0,40,30,30,20,30,30,30,20,2 515
Велике Герцогство Люксембург
Грецька Республіка2,73,12,82,12,12,92,52,61,7 47876%
Грузія0,31,21,41,91,20,70,10,20,3
Держава-Місто Ватикан
Естонська Республіка0,90,91,30,70,90,60,80,40,4 442100%
Італійська Республіка22,122,022,419,113,117,115,125,321,7 44027%
Князівство Андорра
Князівство Ліхтенштейн
Князівство Монако
Королівство Бельгія
Королівство Данія0,50,30,30,4 495
Ісландія
Королівство Іспанія
Королівство Нідерландів4,75,55,35,14,34,42,92,94,7 371
Королівство Норвегія
Королівство Швеція
Латвійська Республіка1,21,51,41,41,00,71,10,71,0 416100%
Литовська Республіка2,92,92,82,83,42,82,52,82,5 500100%
Найсвітліша республіка Сан-Марино
Республіка Азербайджан0,83,84,0
Республіка Албанія
Республіка Білорусь10,213,419,820,520,621,117,621,619,6 16698%
Республіка Болгарія2,72,82,92,22,62,82,52,92,8 50192%
Республіка Вірменія0,31,31,71,71,92,11,71,41,8 189
Республіка Ірландія
Республіка Казахстан5,146,5109,63,13,45,1
Республіка Кіпр
Північна Македонія0,10,10,10,10,10,10,100,1 564100%
Республіка Мальта
Республіка Молдова2,32,72,82,52,72,73,03,22,8 368
Республіка Польща7,77,07,99,09,910,2513,112,99,1 52648%
Республіка Португалія
Республіка Сербія2,12,12,21,71,81,41,92,01,5 45787%
Республіка Словенія0,70,60,60,50,50,50,50,50,4 48652%
Республіка Хорватія1,11,11,21,11,100,2 37%
Російська Федерація460,3473,0466,1461,3458,4 74100%
Румунія5,54,54,22,52,32,82,51,40,5 43227%
Словацька Республіка7,06,26,25,45,85,94,35,54,4 42998%
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії8,715,27,79,76,88,211,716,615,5 313
Турецька Республіка19,923,423,820,018,026,027,026,727,3 40764%
Угорщина8,87,58,97,66,96,35,36,05,4 39160%
Україна26,034,337,659,054,856,237,836,514,5 48539%
Федеративна Республіка Німеччина34,434,537,933,534,034,034,041,040,3 37936%
Фінляндська Республіка4,94,74,84,44,84,23,73,53,1 385100%
Французька Республіка10,010,110,410,09,89,58,28,67,6 39414%
Чеська Республіка7,47,27,97,18,67,68,37,90,8 5038%
Чорногорія
Швейцарська Конфедерація0,40,40,30,30,30,30,30,40,3 44212%

Хід перемовин, сторони

З травня до середини червня було дев'ять раундів переговорів між Україною і Росією щодо врегулювання газової суперечки. Закінчилася вони невдачею, коли 9 червня Москва поставила ультиматум. Росія запропонувала, що з кожним роком може знову не стягувати $ 100 мита, зниження ціни на газ для України до $385 за 1000 м3, але Нафтогаз повинні визнати газовий борг з митом, донарахованим після анексії Криму і частково заплатити його до 16 червня. В іншому випадку, Газпром вимагатиме оплати наперед, і якщо він не отримує її з 16 червня Україна перестане обертатися газовий кран[3].


Український уряд відкинув такий компроміс, вимагаючи перегляду контракту з Газпромом. Зі сторони ЄС у перемовинах узяв участь єврокомісар з енергетики, німець Ґюнтер Еттінґер.

Попередній (вихідний) стан

Українська сторона, після стабілізації фінансів, в особі уряду, попередньо сплатила борг російській у розмірі $786 млн — за ціною, що вона визнала як «справедливу», безспірну — $268,5 за 1000 м3[6]. На момент зриву російською стороною тристоронніх перемовин, «Укррудпром» з посиланням на комерсанта, вказує[8]:

Поки що Київ повинен Москві за контрактом, укладеним у 2009 році за підсумками російсько-української «газової війни», як мінімум $ 1,45 млрд за газ, поставлений у листопаді-грудні 2013 року, а також $ 500 млн за газ, поставлений у січні – березні (тоді діяла спеціальна ціна $ 265, про яку Кремль домовлявся ще з Віктором Януковичем). Ще близько $ 3 млрд «Газпром» вимагає за квітень-травень, коли для України була встановлена ​​прописана в договорі 2009 року ціна $ 485 за тисячу кубометрів (з урахуванням скасування грудневої знижки, а також знижки за перебування Чорноморського флоту в Севастополі — після приєднання Криму вона, на думку Москви, втратила актуальність). Монополія погрожує звернутися до Стокгольмського арбітражу.

Зі знижкою на газ Януковичу, Росія пообіцяла 15 мільярдів доларів кредит. Але з усієї суми Москва дала Києву тільки $3 млрд, А наприкінці січня, припинено виділення наступної частини $2 млрд. В результаті, Нафтогаз не мав грошей, щоб заплатити борги за імпортоване з Росії блакитне паливо, а Газпром отримав привід підняти ціну на газ[3].

Припинення подачі газу

На фоні припинення подачі газу відбувається диверсія/вибух на газогоні «Уренгой-Помари-Ужгород» на Полтавщині (17.06, близько 14.45)[9]. відразу після припинення постачання газу в Україну, шеф Газпрому, Міллер заявив що це може відбитися на надійності постачань газу в Європу[3].

Див. також

Примітки

  1. ставлення російської сторони передбачало невизнання подій і змін, що відбувалися з поваленням режиму Януковича, невизнання тимчасової адміністрації в.о. Президента/Уряду. Розірвання де-факто, не де-юре, пропагування офіційног Московою Києва як «фашистської хунти» ґрунтувало підстави для анексії Криму, а апель до поняття „Новоро́сії “— активних дій на сході України, на Півдні і південному сході й навіть центрі, а також на Харківщині, концепт виявився провальним, навіть за чисельних провокацій.
  2. Відповідно до угоди 2010 року, якщо добова потреба європейських клієнтів Газпрому перевищують раніше замовлену, Нафтогаз надав їм додаткової партії газу з власних запасів. Газпром потім компенсує за цю допомогу[джерело?]. Рішення Газпрому позбавили компаній певності Західної Європи, що, в разі необхідності, вона може незабаром отримати додатковий газ з Росії.
  3. цит. за Dziwna gazowa wojna. W co gra Gazprom?
  4. Маккейн: Россия - это бензоколонка, которая притворяется страной
  5. Яценюк пропонує створити оператора української ГТС, що остаточно «похоронить» будівництво «Південного потоку»
  6. Яценюк: Україна сплатила Росії визнані урядом борги за газ
  7. Річний звіт ВАТ «Газпром» за 2014 рік. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 жовтня 2015.
  8. Защита от «Газпрома» [10:40 23 июня 2014 года  [ Коммерсант Власть, 23 июня 2014 ]
  9. На Полтавщині стався потужний вибух на газопроводі

Посилання

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.