Ружин (смт)

Селищем пролягають автошляхи: Т 0606 Р32.

• 750 меш. (1796)
• 2 663 меш. (1863)
• 5 016 меш. (1897)
• 5 425 меш. (1900)
• 3 900 меш. (1970)
• 5 067 меш. (2001)
• 4 770 меш. (2009)

Першою назвою містечка 1071 року саме в літописах згадується як Скоргородок, який був потім зруйнований монголо-татарською ордою. На його місці виникає Щербів.

У 1399 році місто було дощенту спалено кримським ханом Тимуром-Кутлуком, в 1416 році ці землі розтоптує правитель Золотої Орди Едигей, а в 1482 — кримський хан Менглі-Гірей.

У 1569 році землі сучасного Ружина були приєднані до Польського королівства. За військові справи польський король Стефан Баторій дарує князю Михайлу Остафійовичу Ружинському (див. Ружинські) містечко Щербів над Роставицею, перейменувавши його в 1591 році на Новий Ружин. По смерті князя 1592 року, маєтки відійшли до його брата — Кирика Ружинського.

У 1796 році після приєднання Правобережної України до Російської імперії, Ружин, де мешкало 750 осіб, відносився до Київської губернії.

У 1838 році Ружин вже мав велику єврейську громаду. Ружинський цадик був звинувачений владою в тому, що віддав розпорядження про страту двох людей. Коли стало відомо про вбивства, сотні євреїв були арештовані і піддані тортурам. 80 осіб постали перед судом; процес тривав півтора року. Шість голів громади були засуджені до довічної каторги, решта — до заслання у Сибір, всі засуджені зазнали биття, від якого близько 30 чоловік померло. Цадик перебував під арештом майже два роки проте був звільнений.

У 1863 році загальна чисельність населення ставила 2663 людей, більшість з яких були євреї. Відомо, що в 1880 році винзавод в місті був орендований сім'єю Шапіро, яка у 1896 році також орендувала паровий млин.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку Ружинської волості Сквирського повіту Київської губернії мешкало 800 осіб, налічувалось 79 дворових господарств, існували православна церква, костел, синагога, католицька каплиця, 2 єврейські молитовні будинки, школа, поштова станція, 5 постоялих дворів, 8 постоялих будинків, 2 водяних млини та шкіряний завод[2].

Ружин був відомий високою якістю коней, що продавалися на Бердичівскому ярмарку.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4329 осіб (2065 чоловічої статі та 2264 — жіночої), з яких 1226 — православної віри, 2917 — юдейської[3].

У 1900 році в Ружині було 284 двора, де мешкало 5425 особи.

Наступними були дуже важкі і жорстокі роки комунізму, під час якого було розкуркулено більшість сімей. Та особливо трагічними потрібно відзначити голодомор 1932-1933, який забрав життя мільйонів людей.

Ружин був окупований фашистами 17 липня 1941 року. 10 вересня 1941 року нацистами біля Ружина розстріляно 750 євреїв — район старого аеродрому[4].

Визволений в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, яка розпочалася 24 грудня 1943 року. Під час визволення Ружина в жорстоких боях загинули 504 воїни різних національностей. З 1937 року і до нашого часу Ружин належить до Житомирської області.

27 лютого 1962 року Ружин було віднесено до категорії селищ міського типу[5].

В смт Ружин виходить щотижнева газета безкоштовних оголошень «Ружин на долонях», яка розповсюджується в смт Ружин та Ружинському районі.

• Неподалік від селища розташований лісовий заказник «Перепища».

• Ружин був одним з володінь старовинного русько-литовського князівського роду Ружинських, з яких вийшла низка провідників та батьків-засновників Війська Запорізького Низового.
• Князь Богдан Ружинський (пол. Bohdan Różyński) ( — ?, Ружин — 1576, Аслам-Кермен) — низовий запорозький гетьман (1575–1576). Популярний серед козаків гетьман, часи його гетьманства називають «золотими часами» козацтва.
• Прилуцький Петро Михайлович (нар.1910— †1987) — повний кавалер ордена Слави.[6]
• Нагорнюк Сергій Вікторович — керівник народного ансамблю народної пісні «Щербів» Ружинського районного будинку культури, заслужений працівник культури України[7].

• 
  У центрі селища, листопад 2008 року
• 
  Автостанція у центрі селища, листопад 2008 року
• 
  Районний будинок культури, листопад 2008 року
• 
  Молитовний будинок баптистів у Ружині, листопад 2008 року
• 
  Костел Тіла і Крові Ісуса
• 
  Ружин, водяний млин

• Газета безкоштовних оголошень «Ружин на долонях»
• Погода в смт Ружин
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Ружин на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Różyn (2) po obu brzegach Rastawicy // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 874. (пол.)
• Rużyn (wiadomości dodane) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 47. (пол.)
• Ружинський цадик^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (рос.)
• Ruzhin, Ukraine (англ.)
• Ружин — Інформаційно-пізнавальний сайт | Житомирська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с.)
• Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. W., 1895.