Рун

Рун є найзахіднішим з островів Банда, що складають частину Молуккських островів, які, в свою чергу, входять до складу Малайського архіпелагу. З усіх боків омивається морем Банда, що належать до акваторії Тихого океану[1].

Площа острова становить 4,65 км². Має довгасту форму, що віддалено нагадує півмісяць, витягнутий у напрямку з південного заходу на північний схід. Поздовжня довжина близько 3,5 км, максимальна поперечна довжина близько 1,4 км. Береги порізані не дуже значно — лише на північно-західному узбережжі є бухта, яка врізається в суходіл[1][2].

Рун майже повністю, крім невеликої ділянки з південно-західного боку, оточений щільним кораловим рифом. Приблизно за півкілометра від північно-східного краю в межах рифа лежить значно менший за розміром (близько 0,02 км²) безлюдний скельний острівець Найлака (індонез. Pulau Nailaka). Найближчий із населених островів Банда — острів Ай (індонез. Pulau Ai), зіставний з Руном за розміром і розташований від нього приблизно за 8 км на північний схід[1][3].

Краєвид острова Рун з південно-східної сторони

З геологічної точки зору острів входить до складу так званої внутрішньої зони острівної дуги Банда. На відміну від більшості інших островів Банда, що мають вулканічне походження, Рун сформований за рахунок підйому корінних порід. Основу його геологічної структури становлять вапняки. При цьому наявна й невелика частка вулканічних порід, які систематично потрапляють на острів в результаті численних вивержень вулкана Банда-Апі, розташованого на однойменному острові приблизно за 20 км на схід від Руна. Значущих запасів корисних копалин на острові не виявлено[4][5].

Для рельєфу острова характерна наявність досить крутих уступів, які утворюють сім основних рівнів поверхні. При цьому нижній уступ спускається до моря досить стрімко, особливо у південній та південно-східній частинах. Невеликі за площею низовинні пляжі є лише в кількох місцях. Північна і південна частини острова фактично являють собою два пагорби, що розділені досить глибокою лощиною. Північний пагорб трохи вищий: його вершина, яка є найвищою точкою острова, лежить на висоті 203 метрів над рівнем моря[1][6]. Річок, струмків, джерел та інших прісноводних водойм на острові немає[7].

Ґрунти переважно двох типів: дерново-карбонатні і Літосолі. Родючість ґрунтів, особливо тих, що належать до першого типу, значною мірою залежить від кількості та типу продуктів вивержень вулкана Банда-Апі, що потрапляють на острів. Велике виверження 1988 року призвело до суттєвого підвищення цього показника[8].

Клімат тропічний, мусонний, вологий. Річні й добові коливання температур незначні: середньорічний показник становить близько 26 °C. Середньорічний рівень відносної вологості — 83 %. Річна норма опадів — 2656 мм, місячні показники коливаються від 100 мм у вересні до 400 мм у травні. Більш дощовий і сухіший сезони виражені досить чітко — відповідно, з листопада по липень і з серпня по жовтень[9].

Природні умови Руна загалом досить типові для островів Банда. Тваринний світ острова дуже бідний. Великих ссавців немає, є кілька видів земноводних, плазунів і птахів. Спочатку більша частина острова була покрита вологими тропічними лісами, проте внаслідок господарської діяльності людини їх площа поступово знижувалася, і до XX століття ліси переважно поступилися місцем культурній рослинності[10][11].

Іхтіофауна акваторії навколо острова досить багата і різноманітна: тут зустрічається не менш як 500 видів риб, що належать до понад 50 сімейств. У складі рифа мешкають десятки видів коралів, на смузі морського дна між берегом і рифом зростають різні водорості[11][12].

Достовірні відомості про історію острова в доколоніальний період досить мізерні. Відомо, що до початку освоєння цієї частини Малайського архіпелагу європейцями Рун був населений представниками народності, яка проживала також на інших островах Банда і розмовляла мовою Банда, що належала до центрально-молуккської гілки центрально-малайсько-полінезійських мов[13]. На його території активно вирощували мускатний горіх, що був тоді однією з найбільш цінних і затребуваних в різних частинах Євразії прянощів. Мускатні дерева перебували в общинному користуванні, врожаї, що збирали з них, продавали остров'яни на сусідніх островах Малайського архіпелагу або скуповували торговці, що відвідували Рун, для подальшого перепродажу в інші регіони Південно-Східної Азії[14].

Достаток мускатного горіха привернув до островів Банда підвищену увагу європейців — саме ці острови, поряд з іншими Молукками, стали першою територією Малайського архіпелагу, що зазнала колоніального освоєння. До початку XVII століття Банда стали предметом запеклого суперництва Нідерландів і Великої Британії: обидві держави створили ост-індійські компанії, наділені монопольним правом на комерційну діяльність в Азії і мали в своєму розпорядженні значні військово-морські сили й сухопутні війська. Першими в контакт з населенням Руна вступили англійці: у 1603 тут ненадовго висадилися десять чоловік зі складу першої експедиції, спрямованої в регіон Британською Ост-Індійською компанією (БОІК) на чолі з колоніальним діячем і капером Джеймсом Ланкастером. 1607 року на острові побувала третя ост-індійська експедиція БОІК під керівництвом відомого мореплавця Вільяма Кілінга[15].

Рун відіграв важливу роль в обороні від голландців сусіднього острова Ай, якого також освоювали англійці від початку XVII століття. У першій половині 1610-х років сили Голландської Ост-Індійської компанії (ГОІК) кілька разів намагалися захопити Ай, проте їх напади відбивав дислокований на острові британський гарнізон за підтримки тубільного ополчення. 14 травня 1615 року, коли майже тисячному загону ГОІК, який складався із власне голландців і японських найманців, вдалося висадитися на Ай і зайняти більшу частину острова, основні сили британців перебралися на кораблях і човнах на Рун. Перегрупувавшись тут, вони в той же день контратакували голландців і вибили їх з Ая. Коли ж у жовтні 1616 голландцям вдалося, нарешті, захопити Ай, на Рун втекло понад 400 місцевих жителів і кілька британців[16][17][18].

Агресивні дії ГОІК примусили англійців якнайшвидше забезпечити постійну військову присутність на Руні, який залишився після втрати Ая єдиним володінням Лондона в архіпелазі Банда. 23 грудня 1616 року за завданням БОІК тут висадився озброєний загін з декількох десятків осіб під командуванням Натаніеля Кортгоупа. Місцеві жителі й численні біженці з Ая, що проживали на острові, поставилися до прибульців досить позитивно, вбачаючи в їх присутності захист від голландців, які, захопивши до цього часу всі інші острови Банда, знищили більшу частину населення архіпелагу[17][18]. Крім того, БОІК оголосила про намір скуповувати мускатний горіх у місцевих виробників на досить вигідних умовах, тоді як Голландська Ост-Індійська компанія (ГОІК) взяла курс на повне знищення або депортацію жителів Банда і вирощування прянощів за допомогою невільників, завезених з інших районів Малайського архіпелагу[17][19]. Завдяки цим обставинам, а також подарункам, які отримали місцеві старійшини від імені короля Якова I, який тоді правив, Кортхоуп в короткі строки заручився активною підтримкою остров'ян і уклав угоду про перехід острова під суверенітет британської корони[15][20][21].

Примітно, що колонізації Руна, що став разом з Аєм першим заморським володінням Англії, в Лондоні надавали стратегічного значення. Назви цих двох островів були навіть зафіксовані в титулі Якова I поряд з його основними європейськими вотчинами: Король Англії, Шотландії, Ірландії, Франції, острова Ай і острова Рун(англ. King of England, Scotland, Ireland, France, Puloway and Puloroon)[22][23][24].

Адміністрація ГОІК вважала захоплення Руна найважливішим завданням в рамках колонізаторської діяльності в регіоні, оскільки збереження цього острова під владою іншої держави підривало її монополію на виробництво й торгівлю мускатним горіхом. Вже на початку 1617 Компанія спробувала зайняти Рун, направивши до його берегів велику військову ескадру. До того часу загін Кортгоупа за допомогою остров'ян збудував два невеликі форти — на західному березі Руна і на маленькому сусідньому острівці Найлака. Форти були озброєні гарматами, знятими з двох кораблів експедиції Кортгоупа, і отримали назви на честь цих кораблів — «Сван» (англ. Swan) і «Дефенс» (англ. Defence). Крім того, навчивши частину місцевих жителів і біженців з Ая володінню вогнепальною зброєю, британці сформували з них ополчення[16][25].

Завдяки добре організованій обороні англійці відбили напад голландців, однак останні встановили постійну блокаду Руна[16][25]. Кораблі Кортгоупа були захоплені голландцями, а спроби британського флоту розблокувати острів і доставити туди підкріплення, які вони здійснили 1619 року, виявилися невдалим. У результаті оборонці протягом майже чотирьох років відбивали натиск сил ГОІК, які багаторазово переважали їх. Після загибелі Кортгоупа 20 Жовтня 1620 року в ході його вилазки на сусідній острів Бандалонтар англійці і остров'яни продовжували опір ще кілька місяців, однак до літа 1621 Рун був зайнятий нідерландським десантом, що дозволило генерал-губернатору Яну Пітерсоону Куну оголосити весь архіпелаг Банда володінням Нідерландів[19][26][27][28]. Залишкам британського гарнізону було надано можливість покинути острів. Бігти вдалося й невеликій частині місцевих жителів. Відносно ж тих, хто залишився, голландці застосували методи, які вже відпрацювали на інших островах Банда: чоловіків старших за 15 років перебили, жінок і дітей вивезли на інші території колонії[15][23][27][29][30].

Англо-голландські переговори в Бреді, що завершилися підписанням угоди, яка передбачала обмін Руна на Манхеттен. Гравюра XVII століття

Нові колонізатори не стали осідати на острові, а обмежувалися лише періодичними (з 1638 — щорічними[18]) відвідуваннями Руна з тим, щоб запобігти поверненню на острів англійців або тубільців. Керівництво ГОІК не було впевнене в здатності утримати острів у довгостроковій перспективі, і під час однієї з таких експедицій представники Компанії повністю знищили посадки мускатного горіха на Руні, прагнучи зробити його можливе захоплення Великою Британією економічно менш доцільним[23][27][29][30].

Англійці, у свою чергу, не залишали претензій на Рун і також періодично направляли на острів експедиції: в 1636, 1638 і 1648 роках[15]. За підсумками перемоги в Першій англо-голландській війні їм вдалося добитися його офіційного повернення: суверенітет Лондона над островом був офіційно закріплений Вестмінстерською угодою 1654 року, при цьому голландці виплатили контрибуцію в розмірі 85 000 фунтів стерлінгів[19][31]. Олівер Кромвель, який очолював тоді країну, вважав освоєння Руна досить перспективним і наказав направити туди групу британських поселенців, тоді як інтереси керівництва БОІК до того часу значною мірою змістилися в бік Індії та континентальної частини Південно-Східної Азії. Коли в підсумку до 1658 року партію британських колоністів для Руна було підготовлено, її доставка на острів виявилася обтяжливою через відновлення конфронтації з Нідерландами — в результаті поселенців було вирішено висадити на Острові Святої Єлени[31].

Чергова Британська експедиція відвідала Рун тільки в 1662 році, а відновити постійну присутність на ньому англійцям вдалося лише до 1665[15]. Проте вже через кілька місяців після початку Другої англо-голландської війни британських колоністів з острова вигнали голландці. Хід цього конфлікту став більш сприятливим для Нідерландів. 

Приєднавши Рун до своїх Ост-Індійських володінь, голландці не стали відновлювати там посадки мускатного горіха, які вони знищили — ГОІК вирішила локалізувати виробництво прянощів на мінімальній, добро освоєній і захищеній території декількох сусідніх островів Банда і південних Молукк: розбиті там мускатні плантації передавали в спадкове володіння голландським колоністам (переважно військовим і цивільним службовцям Ост-Індійської Компанії).  

Систематичну господарську діяльність на острові відновлено в 1874 році, коли адміністрація Нідерландської Ост-Індії, яка представляла вже не ліквідовану наприкінці XVIII століття ГОІК, а безпосередньо уряд країни, розпорядилася знову розбити тут плантації мускатного горіха. Рабство на території колонії до того часу було вже скасоване, і для роботи на острів були завезені наймані працівники з сусідніх районів, з Молукки і Сулавесі, які надалі сформували основу нового населення Руна. Доходи від новостворених плантацій виявилися порівняно невеликі через багаторазове падіння світових цін на мускатний горіх.

Прапор Республіки Південно-Молуккських островів, у складі якої Рун перебував у 1950 році

Після захоплення Голландської Ост-Індії Японією під час Другої світової війни в 1942 році, Рун відійшов до зони окупації 2-го флоту Імперії[32]. У період японського контролю значну частину посадок мускатника було знищено — за розпорядженням окупаційної адміністрації жителі островів Банда були змушені вирощувати харчові культури для потреб японської армії[33].

Окупація завершилися в серпні 1945 року, однак уряд Республіки Індонезії не мав можливості встановити свою владу в настільки віддаленому від центру регіоні.

Після невдалої спроби добитися приєднання РПМО шляхом переговорів Республіка Індонезія розгорнула в липні 1950 року проти невизнаної держави військові Дії. До кінця року вся територія РПМО, включаючи Рун, була повністю під контролем індонезійських військ і проголошена частиною Республіки Індонезії[34][35].

Встановивши контроль над Руном, уряд Республіки Індонезії спробував відновити виробництво прянощів як основну галузь місцевого господарства. У 1958 плантації, які належали голландським власникам, відповідно до указу президента Сукарно були націоналізовані і разом з аналогічними плантаціями прилеглого острова Хатта перейшли у державну власність під управління влади округу (більші плантації низки інших островів Банда перейшли під управління центрального уряду країни). Економічна політика держави була тоді вкрай малоефективною, і до кінця президентства Сукарно виробництво мускатного горіха на Руні, як і на інших островах Банда, перебувало в кризовому стані.

Для виправлення ситуації було вжито заходів на найвищому державному рівні. 17 жовтня 1997 року президент Сухарто підписав розпорядження про виділення державних субсидій у розмірі 4 мільярдів рупій для Відновлення виробництва мускатного горіха на архіпелазі Банда[24][36][37].