Руслан і Людмила

Поема присвячується юним дівчатам, «царицям душі» поета зі сподіванням, що бодай якась із них тишком прочитає її.

Перша пісня розпочинається прологом, дописаним до поеми у 1828 році, в якому розповідається про ученого кота, що кружляє на золотім ланцюгу навколо зеленого дубу край моря, співаючи пісні й розповідаючи казки. Одна із оповідок кота згадана в поемі.

Князь Володимир влаштував учту з нагоди одруження своєї доньки Людмили із Русланом. Серед гостей заздрісні конкуренти Руслана: відважний витязь Рогдай, хвалькуватий Фарлаф, юний хозарський хан Ратмир. Коли молодята усамітнилися в опочивальні, її заповнив дивний дух, гримить грім, б'є блискавка. Русланова наречена зникає.

Довідавшись про зникнення доньки, князь Володимир скасовує весілля й оголошує, що віддасть княжну тому, хто зуміє повернути її. Руслан та його супротивники вирушають на пошуки.

Руслан зустрічається із старим дідом-самітником, який розповідає йому, що Людмилу викрав злий чарівник Чорномор. Старий розповідає свою власну історію. Він фінн, який у молодості закохався у красуню Наїну. Наїна відмовила йому, й тоді він почав вивчати чародійство. Врешті-решт йому вдалося чарами привернути серце Наїни до себе, але на ту пору вона вже стала старою каргою, і він сам сахнувся від завойованої любові, чого ображена Наїна не може йому пробачити.

Рогдай вирішує замість пошуків Людмили знайти й убити Руслана. Він нападає на якогось витязя, але це не Руслан, а Фарлаф. Рогдай перемагає Фарлафа, але залишає його живим. З'являється стара карга, вказує Рогдаю, де шукати Руслана, а Фарлафу радить повертатися в Київ і чекати на винагороду.

Руслан вступає у бій з витязем, але оповідь переходить до Людмили. Вона опинилася у світлиці, де три дівиці готові виконати будь-яке її бажання. Двері світлиці виходять у чудовий сад, якому позаздрив би Соломон, але без Руслана їй самотньо.

10 слуг вносять горбатого карлика, це - Чорномор. Людмила зуміла скинути його на землю, і він заплутався у своїй бороді. Врешті-решт Чорномор утікає зі світлиці, залишивши свою шапку.

Тим часом Руслан здолав свого супротивника й залишив його тонути в Дніпрі.

До Чорномора в подобі дракона прилітає Наїна й пропонує йому свою допомогу в боротьбі із фінном. Чорномор знову йде до Людмили, але не може знайти її. Людмила навчилася користуватися шапкою-невидимкою Чорномора й може будь-коли зникнути за власним бажанням.

Руслан опиняється на всипаному кістками полеглих полі бою. Він сумує над своєю власною долею, але згодом підбирає спис, шолом, обладунок і бойову сурму, а от меча знайти не може. Далі на його шляху постає величезна гора, що дивним чином гуде. Насправді це велетенська голова. Прокинувшись, голова розсердилася, але Руслану вдається пробити їй списом язик і щоку. Голова стрибає геть, і під нею Руслан знаходить меч. Він уже готовий атакувати голову мечем, але та благає помилувати її.

Голова розповідає про свою долю. Колись голова була могутнім богатирем, братом заздрісного Чорномора. Сила Чорномора у його бороді. Він сказав брату, що вони повинні сховати меч, спроможний здолати їх. Меч відрубає бороду Чорномора й голову його брату. Вони рушили на пошуки меча, але посварилися за право володіти ним. Чорномор запропонував, щоб вони обидва приклали голови до землі, й меч дістанеться тому, хто перший почує звук. Однак, він лише скористався моментом для того, щоб відрубати голову брату. Голова, втім, залишилася живою.

Голова говорить Руслану, що була б йому вдячна, якби він здолав підлого Чорномора.

Ратмир під час своєї мандрівки зустрічає юну вродливу дівицю, вона заманює його у свій терем, і він щасливо забуває про Людмилу.

Тим часом Людмила переховується від челядників Чорномора. Все ж, йому вдається виманити її, перекинувшись Русланом. Однак, сурмить ріг, і він виходить, залишивши шапку.

Чорномор зустрічається з Русланом, розпочинається поєдинок. Чорномор злітає, Руслан із ним, вчепившись за бороду. Політ триває два дні. Руслан вищипує бороду, аж поки чарівник не благає помилування. Чорномор відносить Руслана до своїх хоромів, але Руслан не може знайти Людмилу. Вона не відгукується. Врешті-решт він випадково збиває шапку-невидимку з її голови. Вона, проте, без тями. Руслан чує голос фінна. Той здаля велить йому відвезти Людмилу в Київ, де вона прокинеться.

Руслан вирушає у зворотню мандрівку разом із Людмилою та Чорномором. Дорогою вони знову зустрічають голову. Задоволена здійсненою помстою, голова помирає. Далі він зустрічає рибалку. Це хан Ратмир. Юний хозарин пояснює Руслану, що знайшов своє кохання і більше не боротиметься за Людмилу.

До Фарлафа приходить Наїна й говорить йому, що настав час діяти. Він сідлає коня й вирушає в дорогу, знаходить місце, де спочивав Руслан, і пробиває його мечем, поки той спить. Руслан залишається лежати без свідомості й врешті помирає.

Прокидається Чорномор і радіє смерті Руслана. Фарлаф із Людмилою повертаються до князя. Радість Володимира змінюється смутком, оскільки Людмила не прокидається зі сну. У цей час місто опиняється під облогою печенігів.

Фінн знаходить мертвого Руслана й оживляє його живою водою, а потім дає юнаку каблучку, яка допоможе розбудити Людмилу, але спочатку Руслан повинен врятувати місто. Руслан повертається у Київ і веде княжу дружину на переможну битву. Потім він торкається щоки Людмили чарівною каблучкою, і та прокидається. Володимир благословляє пару, а Руслан прощає Фарлафа й Чорномора.

Автор оплакує минулі дні, коли його відвідувало натхнення. Епілог також, як і пролог, був написаний для видання 1828 року.