Рухомовський Ізраїль Хацкелевич

Ізраїль (Ісроел-Бер) Рухомовський[4] народився 1860 року в місті Мозирі[5] (нині Гомельська область, Республіка Білорусь). Батьки хотіли, щоб він став рабином, тож у дитинстві він отримав релігійну освіту. Проте Ізраїль обрав ювелірну справу і сам вивчився ювелірному і граверному ремеслу[6][7] . Починав як різьбяр печаток [8] . У 17 років одружився. В середині 1880-х років він переїхав до Києва, де мав нагоду працювати в провідних ювелірних майстерень. Юний талант спочатку залишався маловідомим, хоча його послугами користувалися чимало заможних клієнтів. Наприклад, Йосип Маршак постійно замовляв у Рухомовського свої твори [9] . Потім, в 1892 році, Рухомовський переїхав до Одеси, де мешкав за адресою Успенська, № 36[10] . Його майстерня не мала вивіски [11] .

Згодом Рухомовський створив чимало цікавих і унікальних ювелірних робіт. Протягом дев'яти років [12][13] [14] І. Рухомовський працював над однією з найкращих своїх робіт — невеликою скринькою у вигляді труни-саркофага розміром 10 см завдовжки та 4 см заввишки. Під кришкою саркофага знаходився мініатюрний золотий кістяк, у якого рухаються 167 кісток[15] .

«Тіара Сайтаферна»

Одними із замовників І. Рухомовського були брати Шепсель і Лейба Гохмани, купці третьої гільдії[16]. Вони замовили у І. Рухомовського в 1895 році «Тіару Сайтаферна», а потім видали її за роботу майстрів причорноморського античного грецького міста Ольвії, яку ті зробили в подарунок скіфському царю Сайтаферну як викуп[17]. 1896 року тіару під виглядом оригіналу продали в Лувр за 200 000 франків (50 000 рублів). Рухомовському купці дали тільки 1800 рублів. Робота була зроблена настільки майстерно, що всі провідні фахівці, зокрема і директор Лувру, керівник відділу античного мистецтва та інші, визнали виріб оригіналом. Через велику ціну для покупки тіари потрібно було спеціальний дозвіл і субсидії парламенту Франції.

23 березня 1903 року в одній із паризьких газет у відкритому листі ювеліра з Парижа Ліфшиця було сказано, що автором тіари є Ізраїль Рухомовський[18] . Йому не повірили, проте тіара була прибрана в запасник, а уряд створив комісію на чолі з Клермон-Ганно, членом Академії наук. Через два дні з Одеси в паризьку газету дали телеграму, що Ізраїль Рухомовський заявив, що він справді є автором тіари. Через тиждень, 5 квітня 1903 року, Рухомовський вперше в житті прибув до Парижа . Там він зміг легко довести, що є автором (показав креслення і зробив ідентичну копію її частини). На прохання назвати ім'я організаторів афери Ізраїль Рухомовський розповів дуже неправдоподібну історію про купця з Керчі. Про Гохманів він скромно промовчав.

Потім І. Рухомовський повернувся в Одесу. Дуже довго збирав кошти на отримання статусу купця третьої гільдії, однак зібрати потрібну суму він так і не зміг. Все, що зібрав, — насилу покрило вартість квитків для нього і його сім'ї в Париж в один кінець. Певний час І. Рухомовський працював в Луврі реставратором.

Останні три десятиліття Ізраїль Рухомовський провів з дружиною і дітьми в Парижі, де створював роботи для заможних парижан на кшталт барона Едмона Ротшильда. Діти Рухомовського теж стали відомими ювелірами, художниками і літераторами[6] .

Ізраїль Рухомовський був знайомий з Максом Нордау, Теодором Герцлем . У Макса Нордау був жетон роботи Рухомовського, який йому подарували «Сини Сіону». А у Герцеля від одеситів була вітальна адреса, яку зробив Соломон, син Ізраїля Рухомовського[13] .

Помер Рухомовський в Булонь-Біянкурі в 1936 році в злиднях [11] . Похований на цвинтарі Баньйо (ділянка 16)[19] .

Троюрідний небіж — режисер Ізраїль Цуріелевич Пікман[4] .

Всього відомо менше 160 творів . Деякі з творів[13] :

• Саркофаг з мініатюрним кістяком (1893—1902 [20]);
• Тіара Сайтаферна (1895—1896; вісім місяців [21]);
• Кольє з міфологічними сценами[22] ;
• Статуетка «Ахіллес і Мінерва» ;
• Золота ваза, з якої два скіфи п'ють вино ;
• Композиції на міфологічні теми ;
• «Шадай» для дочки Ротшильда Міріам[13] ;
• Мезузи у вигляді трубочки — дванадцять міліметрів завдовжки та чотири в діаметрі, в ній три менші трубочки, одна в іншій, остання трубочка завершується маленькою рукою. У трубочках викарбувано молитву «Шма» і десять заповідей. Всього на мезузі 1311 літер;
• Ритон [23] — ріг, всуціль прикрашений рельєфом з життя скіфів;
• Кольє — головна сцена — спокушання Геркулеса сиреною [24];
• Пляшка для парфумів, виготовлена з близько 40000 кульок;
• Медальйон «Десять заповідей» [25];
• Медальйон, зроблений в подарунок директору фабрики Жако в Одесі;
• Жетон «Стіна скорботи». Одна сторона — картина «Стіна скорботи» (євреї плачуть і моляться), на іншій стороні — 10 заповідей, «щит Давида» і напис: «Слухай Ізраїль, Господь Бог наш, Господь один» [26];
• Кулон у вигляді тіари царя Сайтафарнеса;
• Золоті статуетки богині Ніки і Ерота, що сидять верхи на кентаврі [27];
• Брелок «Золотий кістяк»;
• Залізний щит, карбований і інкрустований під твори епохи Відродження;
• Брошка з зображенням жіночої голівки;
• Золоті книжечки з десятьма заповідями і футлярчики з золота і срібла.

Відомі місця збережених робіт:

• Лувр[13] ;
• Ермітаж ;
• Один виріб — Музей декоративного мистецтва в Парижі ;
• Два вироби — Всеросійський музей декоративно-прикладного та народного мистецтва ;
• Два вироби — Російський національний музей ;
• Музей Фаберже[22]
• приватні колекції.

Роботи також виставляються на престижних аукціонах Лондона і Парижа[28] .

• На фасаді будинку № 6 на вулиці Осипова (колишньої Ремісничої), з ініціативи Олександра Гуна 22 квітня 2014 року з'явилася меморіальна дошка, скульптор Олександр Князик.

• Рухомовский И. Моя жизнь, моя работа = (מײַן לעבן און מײַן אַרבעט). — 1-е изд. — Париж, 1928. (їдиш)

• Либман М. Островский Г. Поддельные шедевры. — М. : Советский художник, 1966. — 112 с. — (Страницы истории искусств)

• Брашинский И. Б. В поисках скифских сокровищ / Отв. ред. Б. Б. Пиотровский. — Л : Наука, 1979. — 144 с.
• Гун А. А. Тайна золотой тиары. — Од. : Печатный дом, 2012. — 202 с. — ISBN 978-966-389-299-3.
• Сапожников Б. Израиль Рухомовский и его работы. — Одеса : Коммерческая типография Б. Сапожникова, 1903.

• «Українська правда»: Французький сором, або Як одесити продали Лувру підроблену корону скіфського царя (Євген Руденко, 5.03.2021) (укр.)
• Ярослав Острич: Тіара скіфського царя або Як в Одесі шедевр мастирили (укр.)
• Олена Раскіна, Володимир Нікольський: Історія про одну тіару і п'ятьох шахраїв