Річка (Косівський район)

Село Річка розташоване на річці Річка (басейн Пруту), за 15 км на захід від міста Косова та 45 км від залізничної станції Заболотів. Перша згадка про село Річка як населений пункт датується 1660 роком.

Цей населений пункт належить до Річківської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області. Територіально с. Річка межує з селами Соколівка, Яворів, Шешори, Брустури та Шепіт. Візуально межі села визначаються горами Брусний, Буковець, Кичера. В селі налічується 18 присілків.

У 2021 р. відкрили нову амбулаторію.[1]

Щодо походження назви даного населеного пункту, то згідно з легендою на території села 400 років тому шуміли столітні ліси, а на вершинах були полонини. Власником цих полонин був багач Мицкан. Він вирішив оселити над річкою свого сина. Згодом виникло село, хати будували вздовж річки. Ось так і виникла назва села Річка. Село Річка розташоване по обидва боки ріки Річка. Аналогічна назва населеного пункту та головного водоймища села, вказує не на те, що тут жили люди «без уяви», а що наші пращури шукали гармонії з природою, розуміли важливість води як життєдайного джерела, тому відобразили це в назвах.

Перша школа в селі Річка була збудована в 1875 році та мала одну класну кімнату. До того часу навчання проводилось в хаті Мицкана Петра Онуфрійовича. В 1958 році відкрито семирічну школу в центрі та три початкові школи на присілках Кичера, Припір, Рижі. В 1976 відкрито загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.

За часів польського панування в селі діяла читальня «Скала». В 1946 році була створена сільська бібліотека. Талановита молодь села Річка брала участь у танцювальному та драматургічному гуртках. Молоддю села були поставлені п'єси: «Украдене щастя», «Безталанна», «Сатана в бочці».

Особливо поширене мистецтво художньої обробки дерева. Неповторні колорити інкрустації по дереву можна прослідкувати в родинних династіях села Річка. Серед найвідоміших майстрів Марко Мегединюк, Микола Медвідчук, брати Якіб'юки, родини Тонюків, Кіщуків, Грималюків та Шатруків. Асортимент виробів — це переважно речі домашнього вжитку, настінні прикраси. Поширеними техніками декорування виробів з дерева були: інкрустація перламутром, кольоровим металом, бісером та різними породами деревини.

Творчість Марка Мегединюка мала вплив на формування стильових ознак усієї річківської школи. Із його багатої спадщини до нас дійшло декілька виробів. Його роботи зберігаються в багатьох музеях та свого часу експонувалися у Відні, Празі, Бухаресті.

М. Медвідчук (1912—1984). Пояси. 1935. Шкіра, метал, інкрустація, гравірування

Також у Річці працюють майстри виробу дерев'яного посуду бондарської роботи, декорованого випалюваним рослинним і геометричним орнаментом (Іван Грималюк), різьбярі по дереву, із застосуванням інкрустації, інтарсії і точених дзвіночків (Марко Мегединюк, Ілько Кіщук, М. Медвідчук, Микола Пітиляк, Яків Тонюк, Дмитро Тонюк, Ф. Якиб'юк, Іван Абрамович, М. Біляк та ін.) та мосяжники — гравірування та інкрустація на металі (Іван Тинкалюк, В. Медвідчук, Ілько Кіщук).

Орнаменти художнього випалювання використовувалися для оздоблення побутових предметів. Прикладом цього є творчість відомого майстра Івана Юрійовича Грималюка. У сім'ї Грималюків мистецтво бондарства у поєднанні з художнім випалюванням стало спадкоємною професією. Його твори користувались великою популярністю, виставлялись у різних містах України та експортувались до багатьох країн світу.

Село Річка є й осередком художньої обробки металу. Значну художню спадщину тут залишили майстри мосяжного мистецтва Марко Мегединюк, Микола Медвідчук, Іван Тинкалюк та Михайло Медвідчук. В асортименті їх виробів — пряжки, брошки, ґудзики, кулони, канцелярське приладдя, лускоріхи, топірці, декоративні метали, які використовували для орнаментування шкіряних виробів.

У розвиток мистецтва художньої обробки шкіри на Гуцульщині зробили свій внесок вихідці з с. Річка Т. Мегединюк, Степан та Іван Пітеляки, Микола Медвідчук та Ілько Кіщук.

У селі Річка також виготовляють художні вироби іграшок із сиру (А. Грепиняк), сопілки, а з одягу — кептарі, запаски та пояси. Річківські майстри колись об'єднувались в двох цехах виробничо-художнього об'єднання «Гуцульщина» в місті Косові. Тепер більшість річківських майстрів мають звання майстра народної творчості і є членами професійних мистецьких спілок.

У селі є музей гуцульського мистецтва.

Церква Святителя Василія Великого1896 року. Церква дерев'яна, на її стінах зберігся олійний живопис. Церква п'ятизрубна хрестоподібна в плані з квадратною навою і невеликими зрубами бокових рамен, до неї прибудовані два ґанки та ризниці. Дзвіниця цегляна, отинькована, з п'ятьма арковими прорізами для дзвонів. Належить до ПЦУ. Настоятель — протоієрей Володимир Левицький.[2][3]

Церква в Річці — характерний зразок споруди гуцульської школи народної дерев'яної архітектури.

Додатково: Церква Святого Василя Великого (Річка)

• Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 9. — К., 1983. — С. 400.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина.
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с. — С. 106.

• Офіційний сайт села Річка Косівського району
• Довідник села Річка
• Облікова картка села на офіційному вебсайті Верховної Ради України^{[недоступне посилання з квітня 2019]}