Самопошкодження

Самоушкодження зустрічається як симптом багатьох психічних розладів. Найбільш часта форма самопошкодження — порізи і роздряпування шкіри за допомогою гострих предметів. Інші форми самопошкодження включають перетискання і удари по частинах тіла, обпалення шкіри, перешкоджання загоєнню ран, виривання волосся, вживання токсичних речовин.[1]

Поведінку, пов'язану зі зловживанням психоактивними речовинами і розладами прийому їжі не відносять до самопошкодження, оскільки побічні ефекти пов'язані з ушкодженнями тканин виходять ненавмисно.[2] Незважаючи на те, що самогубство не є наміром заподіяти шкоду, зв'язок між самопошкодженням і самогубством складний, оскільки пошкодження тіла є потенційно небезпечним для життя.[3] Ризик самогубства серед людей, які заподіюють собі шкоду є високим. 40-60% усіх самогубств супроводжуються самопошкодженням.[4] Однак вважати, що люди, схильні до самоушкодження, також є потенційними самогубцями в більшості випадків — неточно.[5]

Самопошкодження відзначено в DSM-IV і DSM-5 як симптом прикордонного розладу особистості. До 70% пацієнтів з прикордонним розладом особистості роблять самоушкодження без суїцидальних намірів.[6] Однак можуть пошкоджувати себе також пацієнти з іншими діагнозами, як от тяжкий депресивний розлад, тривожні розлади, зловживання психоактивними речовинами, розлади прийому їжі, ПТСР, шизофренія і різні розлади особистості.[7] Самоушкодження можуть проявлятися і у людей, які не мають основного клінічного діагнозу, однак навіть в доклінічних випадках самопошкодження пов'язане з різними проблемами психічного здоров'я, включаючи тривогу, суїцидальну ідеацію і депресію.[8] Заподіяння собі шкоди часто може бути пов'язане з травмами, емоційним і сексуальним насильством.[9]

Самоушкодження може бути симптомом такої хвороби, як синдром Леша-Ніхена. Нав'язлива агресивна поведінка і самоушкодження в цьому випадку пов'язані з дефіцитом ферменту гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансферази.[10]

Не виключені самоушкодження серед молодих жінок, ветеранів воєн, мешканців будинків-інтернатів, ув'язнених, представників сексуальних меншин (ймовірно, як наслідок неприйняття суспільством), серед людей, що піддавалися жорстокому поводженню в дитинстві.[11]

Вісімдесят відсотків самопошкоджень стосуються проколювань чи порізів шкіри гострими предметами.[12] Місцями самопошкодження часто є ділянки тіла, які легко приховати. Окрім визначення самопошкодження з точки зору акта пошкодження організму, може бути більш точне визначення самопошкодження, як намагання боротися із емоційним стражданням.[13]

Смерті від самопошкодження на мільйон населення, 2012

   3–23

   24–32

   33–49

   50–61

   62–76

   77–95

   96–121

   122–146

   147–193

   194–395

Точної статистики наразі немає.[12] Частково це пояснюється відсутністю достатньої кількості спеціалізованих науково-дослідних центрів для забезпечення системи безперервного моніторингу.[14] Однак, навіть маючи достатньо ресурсів, статистичні оцінки є грубими, оскільки більшість випадків самопошкодження не розголошуються медпрацівниками, оскільки акти самопошкодження часто проводяться таємно, а рани можуть бути поверхневими та легко піддаються лікуванню особою. Зафіксовані результати можуть базуватися на трьох джерелах: психіатричні зрізи, лікарняні та загальні обстеження населення.[15]

За оцінкою ВООЗ станом на 2010 рік сталося 880 000 смертей внаслідок самопошкодження.[16] Близько 10% звернень до медичних відділень у Великій Британії є наслідком самопошкодження, більшість із яких це передозування наркотиками. Однак дослідження, засновані лише на прийомі в лікарню, можуть приховати більшу групу постраждали, які не потребують або не шукають лікарняного лікування для своїх травм. Багато підлітків, які відвідують загальні лікарні з навмисним самопошкодженням, повідомляють про попередні випадки ушкоджень, щодо яких не зверталися до лікарень. У Сполучених Штатах до 4% дорослих людей наносять собі шкоду, приблизно 1% населення бере участь у хронічному або важкому самопошкодженні.[17]

Сучасні дослідження свідчать про те, що показники самопошкодження є значно вищими серед молоді[8] із середнім віком настання від 14 до 24 років.[18] Наймолодші випадки самопошкодження зафіксовані у дітей віком від 5 до 7 років.[8]

В Ірландії, дослідження показало, що випадки самопошкодження, які лікували лікарні, були набагато вищими у містах та містах, ніж у сільській місцевості. [84] Дослідження CASE (Самонанесення шкоди дітям та підліткам у Європі) дозволяє припустити, що ризик самопошкодження у житті становить ~ 1: 7 для жінок та ~ 1: 25 для чоловіків.[19]

• 
  Порізи на руці
• 
  Свіжі порізи

Садомазохізм