Садомазохізм

Назви «садизм» та «мазохізм» були запропоновані 1886 року сексологом Ріхардом фон Крафт-Ебінгом. Перший термін походить від імені маркіза де Сада (змальовував у творчості сцени сексуального насильства), другий — від імені Леопольда фон Захера-Мазоха (описував підпорядкування жінці та отримання задоволення від приниження під час покарання). Термін садомазохізм запропонований австрійським психоаналітиком Ісідором Задгером 1913 року.

Раніше використовувався також термін «алголагнія» (від грецького «алгос» — біль та «Лагно» — хтивість), що означає потяг до болю або його заподіяння. Однак дослідження показали, що сама по собі біль не є чинником, що викликає сексуальну насолоду ні у садистів, ні у мазохістів. Сексуальне задоволення при садомазохізмі обумовлюється відносинами домінування та підпорядкування, у яких заподіяння болю виступає лише як один з їхніх елементів.

Останнім часом садизм та мазохізм розглядаються як прояви єдиного явища — садомазохізму. Це пов'язано з тим, що у науці мазохізм нерідко розглядається як різновид садизму, спрямованого на самого себе.

Дослідження показують, що достатньо часто схильність до садомазохізму закладається у дитячому віці під впливом жорстоких дій з боку батьків[3][4]. Діти, які піддавалися у дитинстві впливу з боку батьків-садистів, можуть сприйняти подібний стереотип поведінки та використовувати його щодо власних дітей. Природним наслідком подібних відносин у родині може стати та формування мазохистского складу характеру: дитина звикає виконувати побажання батьків, навіть заподіюють йому страждання, щоб принести їм задоволення[5].

Садомазохізм вважається найпоширенішою з усіх сексуальних девіацій, у певній мірі його прояви притаманні всім людям. У більшості випадків садомазохістські нахили не перешкоджають нормальному життю людини у суспільстві, у тому числі формування сімейних відносин. Більше того, за вдалому збігу обставин може виникнути пара, у якій садистські потреби одного партнера відповідають мазохістським іншого, що є передумовою для встановлення тісніших відносин (у тому числі у форматі БДСМ-відносин).

Водночас не можна заперечувати, що садомазохізм досить часто має негативні соціальні наслідки[6]. Достатньо часто у садомазохістів спостерігаються саморуйнівні, деструктивні потреби, які проявляються у зловживанні алкоголем та наркотиками, в антисоціальний поведінці[6].

Садомазохізм може призводити до скоєння актів сексуального насильства, аж до вбивств на сексуальному ґрунті, до катування тварин, жорстокого поводження з дітьми під виглядом їхнього «виховання»[6].

Садизм є еротичним проявом бажання здійснювати владу над людиною, причому у повній мірі, включаючи можливість заподіяння фізичних та емоційних страждань. Садист отримує задоволення не від статевого акту, а від процесу заподіяння жертві страждань. Садистам часто притаманні такі якості характеру, як егоцентризм та нарцисизм.

Садизм може також носити зовні несексуальний характер: це має місце у випадку, коли садистський вплив здійснюється у парах «батько — дитина» або «учитель — учень».

Мазохізм є взаємодоповнювальною протилежністю садизму: мазохіст відчуває сексуальне збудження та отримує задоволення від підпорядкування, покори сексуальному партнерові, що включають готовність зазнавати біль і приниження. Подібно до того, як садизм може знаходити вираження у насильницьких і агресивних діях, мазохізм може бути пов'язаний з поведінкою, провокуючим негативну реакцію щодо особи, яка є свого роду бажаним «покаранням» для мазохіста.

• Дерягин Г. Б. Кримінальна сексологія. Курс лекцій для юридичних факультетів. М., 2008. 552 з ISBN 978-5-93004-274-0.