Самір Амін

Самір Амін народився в Каїрі в родині лікарів. Його батько — єгиптянин, матір — француженка. Дитинство й юність провів у Порт-Саїді, де ходив до французької середньої школи. З 1947 по 1957 навчався в Парижі; вивчав політичну науку та економіку. Пізніше, в автобіографії від 1990 року, про навчання у Парижі він писав, що заняттям приділяв часу рівно стільки, скільки було необхідно аби здати іспити, більшість же часу забирав «активізм».

В Париж Амін вступив до лав Французької Комуністичної партії (ФКП), але потім дистанціювався від радянського варіянту марксизму та ввійшов до маоїстських кіл. Разом з иншими студентами лівих поглядів видавав журнал «Anticolonialistes étudiants» («Антиколоніяльні студії»).

Після закінчення університету повернувся до Каїру, де з 1957 по 1960 рр. працював науковим співробітником Національного інституту економічного управління. З 1960 по 1963 рр. — консультант Міністерства планування в Бамако (Малі). Був стипендіатом Африканського інституту економічного розвитку та планування (Дакар, Сенегал). З 1970 по 1980 рр. — директор Інституту. 1980 року пішов з Інституту, аби там саме, у Дакарі, очолити «Форум третього світу».

Амін — автор багатьох книжок і статей про проблеми глобальних економіки та політики.

Якщо спробувати коротко окреслити погляди Аміна, то можна сказати, що характерним для них є поєднання Марксова методології з розумінням революційного процесу за Мао Цзе-дуном. У книжці «Закон вартости й історичний матеріялізм» (1977) Амін пише, що суспільну дійсність сучасного світу слід розглядати у двох площинах. Для першої основоположним є капіталістичний спосіб виробництва з притаманною йому клясовою боротьбою між пролєтаріятом і буржуазією; для другої — нерівномірний розвиток, що призводить до утворення прірви на різних рівнях, наприклад, між умовами життя різних ґруп населення всередині окремо взятої країни — між багатими (капіталістами) і бідними (робітничими клясами), між розвиненими країнами («центрами», Північчю) і відсталими країнами («периферіями», Півднем). Ці два виміри реального капіталізму визначають питання соціяльної і політичної боротьби, що грає в історії найважливішу роль. З цього огляду розвиток периферії був і залишається історією пристосування до потреб і обмежень пануючих центрів капіталу. Щоразу, коли у центрах відбувається перебудова, периферії мають до неї пристосовуватися.

Розшарування на міжнародному рівні є невід'ємною складовою реального капіталізму. «Закон всесвітньої вартости», як його називає Амін, працює на основі дискримінаційного ринку, що включає торгівлю та вільних рух капіталу, але виключає вільний рух робочої сили. Відтак закон всесвітньої вартости має тенденцію до усереднення цін на товари, але не до усереднення заробітної плати, оскільки розподіл вартости по світу, в тому числі через заробітну платню найманих працівників, не збігається з розподілом продуктивности праці. У периферіях у цілому продуктивність праці менша за продуктивність у центрах на десятки процентів, а винагорода менша у рази, отже норма експлоатації найманої праці (і норма прибутку) на периферії вища. Звідси нерівність у світі. На додаток до закону всесвітньої вартости тенденцію до нерівномірного розвитку у світі підсилюють нерівність доступу до корисних копалин, монополія на технічні винаходи та технології, позаекономічний примус, політично-військовий тиск, а також культурна геґемонія центрів.

Оскільки панівні кляси центрів діляться часткою акумульованої додаткової вартости з підпорядкованими клясами, соціяльна революція у капіталістично розвинених країнах відкладається доти, доки істнує можливість отримувати цю «імперіялістичну ренту». Хоча рента не вирішує питання майнової нерівности в країнах центрів, всі ґрупи населення капіталістичних центрів отримують свою частку в ній, а значить так чи так зацікавлені у збереженні єдиного капіталістичного світу, у приєднанні до нього нових країн і тіснішого прив'язування до капіталізму старих. На периферії капіталістичного світу навпаки — питання революції є актуальним, адже стосується безпосередньо виживання слаборозвинених суспільств. Опинившись у світовому капіталістичному господарстві у непривілейованому положенні єдиний шлях подолати зачароване коло експлуатації і відсталості для них, це — «від'єднатися» від капіталістичної системи. Від'єднатися означає підпорядкувати економічний розвиток своєї країни — чи цілого регіону світу, ґрупи країн — не потребам світового ринку, що їх завжди визначають центри, а потребам внутрішнього розвитку. За Аміном, від'єднання означає перехід від закону всесвітньої вартості до «закону національної вартости», що означає справедливий розподіл продуктів у суспільстві відповідно до внеску кожного; продукцію не для задоволення ринкового попиту, а для задоволення людських потреб; урізноманітнення продукції не з метою збільшення прибутку, а відповідно до людських потреб; залучення широких народних мас до економічного плянування і прийняття політичних рішень.

Амін вважає, що від'єднання у справжньому розумінні без соціяльної революції неможливо, інакше це буде не від'єднання, а автаркія. Від'єднання, це — не розірвання зв'язків із світом, але розірвання зв'язку з капіталістичним світом як з зовнішнім, так і всередині. Від'єднання від системи не відбуватиметься без боротьби, адже в країнах периферії влада належить «національній» буржуазії, що по суті є аґентурою капіталістичних центрів на периферіях. Ця буржуазія є компрадорською — вона живе з розпродажу національних багатств і не готова розстатися зі своїм прибутками, а значить не готова віддавати і владу. Для перемоги над нею необхідний національно-народний союз («історичний блок», якщо скористатися темінологією італійського марксиста Антоніо Ґрамші), що висуне гасло антикапіталістичної революції. Таке від'єднання має стати першим кроком на шляху переходу до світової соціялістичної системи, а цей перехід Амін розглядає не який швидкий «стрибок», але як цілу історичну епоху.

• 1957, Les effets structurels de l'intégration internationale des économies précapitalistes. Une étude théorique du mécanisme qui a engendré les éonomies dites sous-développées (thesis)
• 1965, Trois expériences africaines de développement: le Mali, la Guinée et le Ghana
• 1966, L'économie du Maghreb, 2 vols.
• 1967, Le développement du capitalisme en Côte d'Ivoire
• 1969, Le monde des affaires sénégalais
• 1969, The Class struggle in Africa
• 1970, Le Maghreb moderne (translation: The Magrheb in the Modern World)
• 1970, L'accumulation à l'échelle mondiale (translation: Accumulation on a world scale)
• 1970, with C. Coquery-Vidrovitch, Histoire économique du Congo 1880–1968
• 1971, L'Afrique de l'Ouest bloquée
• 1973, L'échange inégal et la loi de la valeur
• 1973, Neocolonialism in West Africa
• 1973, 'Le developpement inegal. Essai sur les formations sociales du capitalisme peripherique' Paris: Editions de Minuit. (translation: Unequal development Нерівномірний розвиток)
• 1974, with K. Vergopoulos: La question paysanne et le capitalisme
• 1975, with A. Faire, M. Hussein and G. Massiah: La crise de l‘impérialisme
• 1976, ‘Unequal Development: An Essay on the Social Formations of Peripheral Capitalism' New York: Monthly Review Press.
• 1976, L'impérialisme et le développement inégal (translation: Imperialism and unequal development)
• 1976, La nation arabe (translation: The Arab Nation)
• 1977, La loi de la valeur et le matérialisme historique (translation: The law of value and historical materialism)
• 1979, Classe et nation dans l'histoire et la crise contemporaine. Paris: Éd. de Minuit (translation: Class and nation, historically and in the current crisis Кляса та нація в історії і сучасна криза)
• 1980, L'économie arabe contemporaine (translation: The Arab economy today)
• 1981, L'avenir du Maoïsme Paris: Éd. de Minuit (translation: The Future of Maoism Майбутнє маоїзму)
• 1982, Irak et Syrie 1960–1980
• 1982, (with G. Arrighi, A. G. Frank and I. Wallerstein): La crise, quelle crise? (translation: Crisis, what crisis?)
• 1984, 'Was kommt nach der Neuen Internationalen Wirtschaftsordnung? Die Zukunft der Weltwirtschaft' in 'Rote Markierungen International' (Fischer H. and Jankowitsch P. (Eds.)), pp. 89–110, Vienna: Europaverlag.
• 1984, Transforming the world-economy? : nine critical essays on the new international economic order.
• 1985, La déconnexion (translation: Delinking: towards a polycentric world)
• 1988, Impérialisme et sous-développement en Afrique (expanded edition of 1976)
• 1988, L'eurocentrisme: critique d'une ideologie. Paris: Anthropos (translation: Eurocentrism Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії)
• 1988, with F. Yachir: La Méditerranée dans le système mondial
• 1989, La faillite du développement en Afrique et dans le tiers monde
• 1990, with Andre Gunder Frank, Giovanni Arrighi and Immanuel Wallerstein: Transforming the revolution: social movements and the world system
• 1990, Itinéraire intellectuel; regards sur le demi-siècle 1945-90 (translation: Re-reading the post-war period: an Intellectual Itinerary)
• 1991, L'Empire du chaos (translation: Empire of chaos)
• 1991, Les enjeux stratégiques en Méditerranée
• 1991, with G. Arrighi, A. G. Frank et I. Wallerstein): Le grand tumulte
• 1992, 'Empire of Chaos' New York: Monthly Review Press.
• 1994, L'Ethnie à l'assaut des nations
• 1995, La gestion capitaliste de la crise
• 1996, Les défis de la mondialisation
• 1997, 'Die Zukunft des Weltsystems. Herausforderungen der Globalisierung. Herausgegeben und aus dem Franzoesischen uebersetzt von Joachim Wilke' Hamburg: VSA.
• 1997, Critique de l'air du temps
• 1999, «Judaism, Christianity and Islam: An Introductory Approach to their Real or Supposed Specificities by a Non-Theologian» in «Global capitalism, liberation theology, and the social sciences: An analysis of the contradictions of modernity at the turn of the millennium» (Andreas Mueller, Arno Tausch and Paul Zulehner (Eds.)), Nova Science Publishers, Hauppauge, Commack, New York
• 1999, Spectres of capitalism: a critique of current intellectual fashions
• 2000, L'hégémonisme des États-Unis et l'effacement du projet européen
• 2002, Mondialisation, comprendre pour agir
• 2003, Le virus libéral: la guerre permanente et l'américanisation du monde. Paris: Le Temps des cerises (Вірус лібералізму. Безперервна війна й американізація світу)
• 2004, The Liberal Virus: Permanent War and the Americanization of the World
• 2005, with Ali El Kenz, Europe and the Arab world; patterns and prospects for the new relationship
• 2006, Beyond US Hegemony: Assessing the Prospects for a Multipolar World
• 2008, with James Membrez, The World We Wish to See: Revolutionary Objectives in the Twenty-First Century
• 2009, 'Aid for Development' in 'Aid to Africa: Redeemer or Coloniser?' Oxford: Pambazuka Press
• 2010, 'Eurocentrism — Modernity, Religion and Democracy: A Critique of Eurocentrism and Culturalism' 2nd edition, Oxford: Pambazuka Press
• 2010, 'Ending the Crisis of Capitalism or Ending Capitalism?' Oxford: Pambazuka Press
• 2010, 'Global History — a View from the South' Oxford: Pambazuka Press
• 2010, 'The Law of Worldwide Value' Закон всесвітньої вартости
• 2011, 'Maldevelopment — Anatomy of a Global Failure' 2nd edition, Oxford: Pambazuka Press
• 2011, 'Imperialsim and Globalization' : Monthly Review Press
• 2011, 'Le Monde arabe dans la longue durée: le «printemps» arabe? Paris: Le Temps des cerises' Арабський світ у довгостроковій перспективі: арабська «весна»?
• 2013, 'The Implosion of Contemporary Capitalism' : Monthly Review Press
• 2016, 'Russia and the Long Transition from Capitalism to Socialism' : Monthly Review Press Росія та довгий перехід від капіталізму до соціялізму

• Р. Тиса. Амін Самір // Історія політичної думки: навч. енцикл. словник-довідник для студентів вищих навч. закл / за наук. ред Н. М. Хоми. — Львів: Новий Світ-2000, 2014. — С. 25.
• Aidan Forster-Carter, «The Empirical Samir Amin», in Samir Amin, The Arab Economy Today, London, 1982, pp. 1–40.(англ.)
• Duru Tobi, «On Amin's Concepts — Autocentric/Blocked Development in Historical Perspectives», in Economic Papers (Warsaw), Nr. 15, 1987, pp. 143–163.(англ.)
• Joachim Wilke, Samir Amins Projekt eines langen Weges zum globalen Sozialismus (Vielfalt sozialistischen Denkens. Heft 13), Berlin, 2005.(нім.)

• 2009:Премія Ібн Рушда за свободу думки

• Світ-системний підхід
• Європоцентризм
• Джованні Аррігі
• Іммануїл Валлерстайн
• Андре Гундер Франк