Сахаляр

Сахаляр (якут. бааһынай) — метис, нащадок від змішаного шлюбу якутів і представників інших етносів, як правило європеоїдних[1]. Сахаляри проживають, переважно, в Якутії і прилеглих суб'єктах Російської Федерації. Слово не слід плутати з сахалар — множиною від самоназви якутів, саха.

Опис

Через історичні обставини переважна більшість сахалярів є результатом змішування якутів із східними слов'янами, переважно росіянами, чи іншими[2]. Часто цим етнонімом називають людей з будь-яким відсотком якутської крові й розглядають як представників особливої етнічної групи. Наприклад, інформаційне агентство «Саха-Новини», описуючи подробиці Всеросійського перепису населення 2002 року, повідомляє: «До числа інших національностей буде віднесено сахалярів»[3]. Лідер російської громади Якутії Сергій Юрков характеризує положення чіткіше, він каже про виникнення нової народності — сахаляри[4]. Професор, викладач ПСФУ Павло Казарян також схильний розглядати олекминських сахалярів як своєрідну народність, субетнос[5].

Зовнішність сахалярів поєднує риси етносів-субстратів у різній пропорції[6]. Зазначають, що найстійкішими якутськими ознаками як правило залишаються: характерний відтінок кольору шкіри і розріз очей (епікантус)[7]. Також сахалярів вирізняють: високий зріст, широкі плечі[8], іноді — темне волосся[9], колір очей. Академік Валерій Алексєєв, антрополог, історик, директор Інституту археології АН СРСР, в опублікованому 1971 року дослідженні «Дані антропології до етногенезу тюркських народів» пише[10]:

…дуже багато метисів - сахалярів, як називає їх місцеве населення: блакитноокі або сіроокі, іноді зі світлими або попелястим волоссям - росіяни, ну, зовсім росіяни за зовнішнім виглядом, а розмовляють якутською. Російську мову знають непогано, але відчувається, що це не їхня рідна мова. Це - змішане населення.
Оригінальний текст (рос.)
…очень много метисов — сахаляров, как зовёт их местное население: голубоглазые или сероглазые, иногда со светлыми или пепельными волосами — русские, ну, совсем русские по внешнему виду, а говорят по-якутски. Русский язык знают неплохо, но чувствуется, что это не их родной язык. Это — смешанное население

Світле волосся, високий зріст сахалярів відзначаються і в художніх творах[11]. Знавець «Що? Де? Коли?», письменник Борис Бурда у своїх кулінарних нарисах називає сахалярів «страшенно красивими»[12]. Конкурсантки «Міс Якутії», переважно, є сахалярками. Керівник модельної студії «NY» Нюргуяна Яковлєва каже[13]:

Більшість моделей, не тільки моїх, а й взагалі в Якутії, — сахалярки. .., тому що вони мають хороший зріст і фігуру..
Оригінальний текст (рос.)
Большинство моделей, не только моих, но и вообще в Якутии, — сахалярки. .., потому что у них хороший рост и фигура..

 

Використання терміну

Термін поширений у Якутії і прилеглих територіях Росії, тобто фактично в більшій частині Сибіру. Використовується як росіянами, так і якутами, а також і серед інших місцевих етносів. У місті Якутськ є «пам'ятник першому сахаляру», як його жартівливо називають городяни, — російському першопрохідникові Семену Дежньову і його сім'ї, дружині-якутці Абакаяді Сючю і їх синові Любиму[14]. Як пише аналітичний журнал «Русский предприниматель»[15],

Традиційно сахаляри були ніби сполучною ланкою між росіянами і якутами і користувалися симпатією і тих, і інших. Якутомовне населення використовує близький за значенням термін — «бааһынай» (орний селянин)[16]

З іншого боку, відзначається і наявність великої кількості сахалярів практично європеоїдної зовнішності, але якутомовних[10] і вихованих у якутських національних традиціях. Іноді, спрощено, під сахалярами розуміють росіян, які розмовляють якутською мовою[17]. Лауреат літературної премії «Національний бестселер» 2009 року іркутський письменник Андрій Геласімов зауважує[18]:

Мне близка эта тема. У меня много друзей-сахаляров, некоторые не знали, к какой нации себя относить.

Див. також

Примітки
  1. Определение Архівовано 2009-08-31 у Wayback Machine. в словаре «Языки русских городов» ABBYY.
  2. Ірина Дмитрієва, головред православної молодіжної газети «Логос», Якутськ:
    Так сталось, що четверо з моїх похресників, як у нас кажуть, «сахаляри». У них тече і російська, і якутська кров, а є ще черкеська і навіть негритянська. І що? Як ділити будемо?
    Оригінальний текст (рос.)
    Так случилось, что четверо из моих крестников, как у нас говорят, «сахаляры». В них течёт и русская, и якутская кровь, а есть ещё черкесская и даже негритянская. И что? Как делить будем?
  3. Сообщение Архівовано 2009-08-31 у Wayback Machine. ИА «Саха-Новости» 23 октября 2002 года.
  4. Стешин, Д. Почему русские в России становятся «понаехавшими»? — Комсомольська правда, 7 серпня 2007.
  5. («НВ») Казарян о мифах, об истине и якутах :: NVPRESS.RU Архівовано 2015-11-17 у Wayback Machine.
  6. Кириллов В. Саха-Якутия: синее небо, белое солнце, публікація на сайті Інституту тектоніки і геофізики Далекосхідного відділення РАН, 2006.
  7. Див., наприклад, опис у Юлія Лиморенка, Дороги славы. Глава 3. Усть-Куйга. Осаждённые горы[недоступне посилання з Ноябрь 2018].
  8. Евстафьев, А. Праздничный снимок[недоступне посилання з Ноябрь 2018]. — «Якутия», № 89 (31603). — 22 мая 2009.
  9. Деловеров, А. Я. Сновидение. Время по башке. — 2001.
  10. Алексеев, В. Предки тюркских народов Архівовано лютий 12, 2009 на сайті Wayback Machine. // Наука и жизнь, № 5. — 1971. — С. 33-37.
  11. См., например, Кынаттыров, Игорь Про нас, 2004.
  12. Бурда, Б. Мороженая печень по-якутски, публікація на сайті Клубу Що? Де? Коли?.
  13. Адамов, Д. Нюргуяна Яковлева: "Сказка «Морозко» — это про «Мисс Якутия» Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine. . — журнал «Наше время», 24 листопада 2006 року.
  14. Див. про це на сайті «Сто доріг».
  15. Хрусталёв, М. Якутия: год без Михаила Николаева. — «Русский предприниматель». — № 5 (14), май 2003.
  16. Термін «бааһынай» у значенні «російсько-якутський метис» походить, переважно, від селян Олекминського округу, серед яких багато людей мішаного етнічного походження. Див., наприклад: Серошевский В. Л. Якуты. Опыт этнографического исследования. - 2-е изд.. — Москва : РОССПЭН, 1993. — С. 229. — 736 с. — ISBN 5-86004-001-6.
  17. Бурыкин А. Международное право, западная этнология и российская реальность. — Сибирская заимка, № 4. — 2001.
  18. Нохсорова, Т. Монологи Андрея Геласимова[недоступне посилання з Ноябрь 2018]. — газета парламенту Якутії «Іл Тумен», № 23. — 19 червня 2009.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.