Сванте Паабо

Сванте Паабо[4][5] (швед. Svante Pääbo; нар. 20 квітня 1955, Стокгольм) — шведський біолог, фахівець з еволюційної генетики. Син біохіміка Суне Бергстрема, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1982). Мати, Карін Паабо естонського походження.

Сванте Паабо
швед. Svante Pääbo
Народився 20 квітня 1955(1955-04-20) (66 років)
Стокгольм, Швеція[1]
Країна  Швеція
Національність швед
Діяльність генетик, дослідник
Alma mater Уппсальський університет
Галузь генетика
Заклад Інститут еволюційної антропології товариства Макса Планка
Ступінь Доктор філософії
Аспіранти, докторанти Viviane Slond
Членство Саксонська академія наукd, Леопольдина, Шведська королівська академія наук, Національна академія наук США, Berlin-Brandenburg Academy of Sciences and Humanitiesd, Французька академія наук, Шведська королівська академія інженерних наук, Американська академія мистецтв і наук, Європейська академія[2] і Лондонське королівське товариство[3]
Батько Суне Бергстрем
Нагороди

медаль Карусаd (1999)

Велика золота медаль імені М. В. Ломоносова (2014)

Ernst Schering Prized (2003)

Kistler Prized (2009)

Gruber Prize in Geneticsd (2013)

Max Delbrück Medald (1998)

Премія Лейбніца (1992)

Keio Medical Science Prized (2016)

Breakthrough Prize in Life Sciences (2016)

Премія Дена Девідаd (2017)

Премія принцеси Астурійської за технічні та наукові дослідження (2018)

іноземний член Лондонського королівського товариства (2016)

Leipziger Science Awardd (2003)

Louis-Jeantet Prize for Medicined (2005)

Honorary Doctor at Karolinska Institutetd (25 травня 2012)

Премія Японії (2020)

Newcomb Cleveland Prized


 Сванте Паабо у Вікісховищі

Біографія

Навчався в школі для перекладачів, з 1975 року вивчав в Упсальському університеті єгиптологію, російську мову, історію науки і медицини. Захистив дисертацію з молекулярної імунології (1986). Потім недовго працював в центрі молекулярної біології Цюрихського університету та в Інституті вивчення раку в Лондоні. У 1987—1990 роках на постдокторантурі в Університеті Каліфорнії в Берклі, в лабораторії Аллана Вілсона, де займався виділенням генетичного матеріалу скам'янілостей і вимерлих в новітній час тварин. У 1990—1997 роках — професор загальної біології в Мюнхенському університеті, з 1997 року — директор департаменту генетики в інституті еволюційної антропології в Лейпцигу.

Досягнення

Паабо — один із засновників такої дисципліни, як палеогенетика, що займається дослідженням перших людей і гомінідів за допомогою генетичних методів. Розпочав роботу в цій області в 1984 році з вивчення давньоєгипетських мумій з колекцій європейських музеїв, до яких отримав доступ через свого викладача з єгиптології. У 1985 році вперше в історії витягнув з мумій генетичний матеріал[6]. 1995 року на прохання уряду Німеччини разом із своїм аспірантом Матіасом Крінгсом розпочав роботу над пошуком ДНК в кістках, знайдених 1856 року в долині Неандерталь[5]. 2006 року оголосив про план повної розшифровки генома неандертальця. 2007 року було створено консорціум з дослідження отриманого геному[4]. У лютому 2009 року було оголошено про досягнення перших попередніх результатів, і в травні 2010 року вони були опубліковані в журналі «Science». У березні 2010 року група Паабо, що вивчила ДНК, витягнуту з фрагмента кістки, знайденою в Денисовій печері на Алтаї, прийшла до висновку про існування в давнину раніше невідомого виду гомінідів Денисовської людини. Група Паабо вважає ймовірним схрещування між неандертальцями і людиною розумною. Повідомлення групи Паабо в 2002 році про відкриття так званого «гена мови» FOXP2 викликало велику суспільну реакцію та наукову дискусію.

Нагороди та визнання

Примітки

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.