Меджибіж

Перша письмова згадка про місто — в Іпатіївському літопису в 1146-1148, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу 5 міст, серед них «Межибоже».

У ХІІІ столітті Меджибіж належав до Болохівської землі, мав дерев'яну фортецю з земляними валами (була знищена за часів боротьби Данила Романовича (Галицького) з монголо-татарами 1241 року). Через ту війну позносили було всі укріплення руських міст близько 1255 року. Після цього край потрапив під пряму оруду татар, залишався під нею майже 100 років.

Великий князь Литовський Ольґерд завоював Поділля 1362 року. Місто стало належати до Луцької землі, потім — до Великого князівства Литовського.

1444 — Меджибіж долучено до Польщі, створено Меджибозьку округу.

1451 — Меджибіж був королівщиною (староста Матіас Лящ).

27 червня 1484 — подільський воєвода Давид Бучацький видав у місті грамоту, котрою забезпечував діяльність парафіяльного костелу в тодішньому містечку Білому (тепер — село біля Чорткова)[6].

1516 — перші відомості про мурований замок у Меджибожі.

1539 — Меджибіж належав наполовину Пйотру Зборовському, наполовину Сенявському.

З 1540 майже 200 років містом володіли магнати Сенявські.

Грудень 1566 — великий коронний гетьман Миколай Сенявський з синами Рафалом, Миколаєм оборонялися в замку від турків, видержали облогу.[7]

1588 — замок належав його наймолодшому сину — Рафалу Сенявському.

1593 — Адам Єронім Сєнявський (старший) за власною ініціативою дав поселенню маґдебурзьке право.

… людська пам'ять не тривка, не вічна, звикли люди її своїм предкам залишати на папері

(із грамоти А. Є. Сєнявського містечку Меджибіж).

У Меджибожі були ткацький, кушнірський, кравецький, гончарний, шевський та ковальський цехи. Це засвідчують цехові документи — пергаментні грамоти колишніх власників містечка й уривки актових книг цехів. У списках старожитностей музею Подільського церковного історико-археологічного товариства, що їх упорядкував 1909 року Юхим Сіцінський, «фіксується грамота Адама-Миколая Сенявського цеху шевців м. Меджибожа — на папері дуже зотлілому, що дати не можна визначити». Цех мав свого образа св. Косьми і Даміана в Успенській церкві.[8] Досі зберігаються 5 пергаментних грамот власників Меджибожа про права цехів у XVI—XVIII століттях. Багато греків, вірменів, що жили в місті, були залучені в торгівлю.

На самому початку Хмельниччини фортецю захопили козаки, 1649 року її відбили польські війська.

1650 — Богдан Хмельницький дорогою до Кам'янця стояв під Меджибожем табором. Невеликій польській залозі фортеці довелось покинути замок.

1649 (або 1650)[9] — помер львівський староста Адам Єронім Сенявський (молодший), зоставивши єдиного сина Миколая Єронима Сєнявського під опікою діда[10] — великого коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького. 1655 року «Ревера» виділив кошти, щоб відбудували замок, насипали вали, викопали рови задля його кращої оборони.

1657 — 23 липня угорський князь Ракоці, який 1656 року підписав договір з Богданом Хмельницьким про взаємодопомогу, у Меджибожі склав капітуляцію перед польськими воєводами та відречення від свого союзника[11].

У турецьких руках місто було у 1672—1699. Тоді Меджибіж, як і Кам'янець-Подільський, Бар, Язловець, був центр одного з 4 санджаків (субпровінцій) Подільського еялету

1672 — Меджибож зайняли татари-липки, вихідці з Литви, з їхнім провідником Тарасавським. 16 листопада 1672 року Миколай Єронім Сенявський на чолі війська взяв Меджибіж, «витяв» усіх татар.

1702 — Меджибіж постраждав від місцевих повстанців, що обложили замок.

1726 — помер останній нащадок роду Сенявських. Меджибіж перейшов до князя Августа Чарторийського (з 1730 року містом володіли Чарторийські).

1778 — було 706 осель, 1885 — 579, кінець 19 століття — 510 осель, 5014 жильців, дві церкви, два костели, мурована ратуша, синагога, кілька заїздів, кам'яниць, дві аптеки, вулиці почасти викладені бруківкою. Меджибіж був на той час одним із найкращих міст Поділля. Місто мало два млини: на Богу та Божку, фабрику свічок, винокурню.

1793 — Меджибож разом із Поділлям відійшов до Росії. Усі маєтки Чарторийських було конфісковані, але 1795 року все повернуто синам князя Чарторийського.

1818 - в Меджибізькому замку його власником, князем Адамом Єжи Чарторийським засновано повітове училище з 6-класною освітою та гуртожитком на 250 учнів.

1831 — майно Чарторийських знову забрав російський уряд за спілку в польському повстанні. Повітове училище в замку продовжувало діяти до 1841 року, а далі переведене до Чорного Острова.

Аксельрод М.М. "Меджибож. Пейзаж", 1929 р.

Статус смт — з 1924.

За радянських часів (1962) зруйновано (розібрано на каміння) костел 1600 і келії домініканського монастиря.

Знищено Успенську церкву, муровану у XVII столітті (являла собою рідкісний зразок оборонно-культового будівництва).

Знищено церкву Успіння з фресками XV століття^{[джерело?]}, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет (відомо від Є. Лопушинської).

Меджибізький замок, травень 2011 року.

Наприкінці 2017 року відкрито Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП), що значно вплинув на доступ населення до адміністративних послуг.

Станом на 2018 рік у Меджибожі є повноцінне відділення Ощадбанку та ПриватБанку (тільки банкомат), відділення Укрпошти та «Нової Пошти», Будинок культури, безліч^{[скільки?]} крамниць, аптеки та кілька кафе. Ще є загальноосвітня школа, розділена на 2 корпуси, школа мистецтв, садок «Сонечко», стадіон, Меджибізький будинок-інтернат. Працює Меджибізька ГЕС. На території Меджибожа міститься ПАТ «Хмельницькрибгосп».

Герб Меджибізької ОТГ

Відколи Меджибіж став центром Об'єднаної територіальної громади (ОТГ), містечко почало швидко розвиватись: у центрі збудовано та відновлено тротуари, піші зони. Відновлено дороги до Меджибожа, більшість вулиць заасфальтовані й обладнані вуличним освітленням. На місці єврейських кварталів, які було знищено під час Другої Світової війни, побудовано парк, сквер та центральну площу зі сценою містечка ім. Героїв АТО, де споруджено однойменного пам'ятника.