Седнів

За сучасними даними поселення отримало назву Седнів у VII ст. від данських колонізаторів.[2] Прототипом назви є данське поселення Seden.[3] Після завоювання сучасних чернігівських земель Рюриковичами отримав назву Сновеськ.

Навколо міста ще й тепер можна побачити багато курганів-могил. Близько ста років тому їх ще налічувалося 79 великих та близько 290 малих, а пізніше, особливо за радянського періоду, ці пам'ятки давнини були заорані. Кілька таких могил у XIX ст. розкопав археолог Д. Самоквасов, який теж віднайшов славнозвісну Чорну могилу в Чернігові і виявив у ній золоті предмети скіфських часів. Під час розкопок седнівських курганів було знайдено багато виробів із золота, срібла та бронзи, культових речей, які свідчать про давньо-слов'янське поселення в цих місцях племен полян, древлян, радимичів, сіверян, які пізніше об'єдналися у Давньоруську державу.

У літописних джерелах вперше згадується як давньоруське місто-фортеця Сновськ. Поблизу нього у 1068 р. князь Святослав з трьома тисячами воїнів розбив 12-тисячне військо половців. Назва походить від річки Снов. Народна легенда розповідає інші версії походження назв містечка: «Спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, та не змогли взяти це місто-фортецю. Татари називали тоді оборонців Сновська „сиднями“, що в перекладі з татарської мови ніби означало „злі, хоробрі“. Звідси — Седнів.»

У Х — ХІ ст. Сновськ був однією з фортець Київської Русі, центром окремої адміністративної одиниці — Сновської тисячі.

У 12-13 століттях Сновськ входив до складу Чернігівського князівства. Був знищений татарами 1239 року.

У 50-х рр. XIV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського.

Кам'яниця Лизогубів, 1846 р.

1648—1781 — Седнів був сотенним містечком Чернігівського полку, а пізніше — волосним містечком Малоросійської, потім Чернігівської губернії. 1659 року короткий час існував Седнівський полк.

Наприкінці XVII ст. Седнів став маєтністю козацько-старшинської родини Лизогубів.

З 1782 р. — у складі Городнянського повіту Чернігівського намісництва, з 1797 р. — центр волості того ж таки повіту Малоросійської губернії, а з 1802 р. — Чернігівської губернії.

Сновськ займав вигідне положення на родючих ґрунтах, серед густих лісів, на судноплавній тоді річці. Поселення лежало на шляху до Стародуба та Смоленська, що сприяло торгівлі. А неподалік був Чернігів, тому Сновськ завжди приваблював як ворогів, які хотіли заволодіти містом, так і багатих землевласників. На початку XVI ст. Седнів разом із Стародубом, Путивлем відійшов до Московської держави під час війни її з Польським королівством. За Деулінським перемир'ям місто відійшло до Польщі. Під час Визвольної війни Богдана Хмельницького 1648-1654 років Седнів був сотенним містом Чернігівського полку. З другої половини XVII ст. місто стало осідком чернігівських полковників Лизогубів. Дістався Седнів спочатку Якову Лизогубу, канівському, а пізніше чернігівському полковнику, який 1696 року брав участь у взятті українськими та московськими військами турецької фортеці Азов, де був призначений Іваном Мазепою наказним гетьманом. Його син, Юхим Лизогуб, також був чернігівським полковником у 1698-1704 роках, брав участь в обороні Чигирина 1677 і 1678 років від турків, а також у кримських походах. Яків Юхимович Лизогуб був генеральним бунчужним та генеральним обозним у 1713—1749 роках. Саме він брав участь у створенні юридичного кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ», відомої пам'ятки української юридичної науки.

У середині XIX ст. поділявся на дві частини: Млини і Кожум'яки.

1846– 1847 рр. — навесні 1846 р. сюди прибуває Тарас Шевченко, який за завданням Археографічної комісії змальовує історичні й архітектурні пам'ятки Чернігівщини. Вдруге Шевченко побував у Седневі в березні 1847 року. 7 березня він написав тут поему «Відьма» («Осика»), а 8 березня — передмову до нездійсненого видання "Другого «Кобзаря». Згадки про Седнів є в Шевченкових листах до А. Лизогуба.

1917 Седнів увійшов до складу УНР.

20 січня 1918 року у Седневі вперше з'явилися російські більшовицькі банди.

18 березня 1918 р. Седнів звільнений німецькими та українськими військами.

10 січня 1919 р. у Седневі відбувся бій між вояками армії УНР та червоним Богунським полком. 25 загиблих у тому бою бійців УНР поховані на місцевому цвинтарі.[4]

У серпні 1920 р. почала діяти комуністична Седнівська сільська рада. У березні 1923 р. Седнівська волость включена до складу Городнянського району, а Седнів став центром сільської ради. Із серпня 1929 р. Седнівська сільська рада перебуває у складі Чернігівського району.

Седнів у 1932—1959 рр. мав статус села.

У 1964 в селищі почав діяльність будинок творчости і відпочинку Спілки художників України.

Місто постраждало внаслідок геноциду 1932-33, до якого вдалася влада СРСР з огляду на масовий опір населення окупованих територій УНР. 1932 у селі реєструються акції масової непокори окупантам, напади на тих, хто активно співпрацював із комуністами — комсомольців, буксирів, активістів, бо саме вони грабували і старих людей, і багатодітні родини.

З огляду на систематичний спротив[5] незаконній конфіскації продуктів, за поданням Чернігівського райкому КП(б)У, місто піддано тортурам чорною дошкою, його статус понижено до села.[6].

Седнів — один із 13-ти населених пунктів Чернігівського району, які були занесені на так звану чорну дошку[7], а відтак пережило психози на ґрунті глибокого голодування, замахи на людоїдство, масові смерті від інфекційних хвороб та голодного шоку. Основна група загиблих — діти до 15 років. Загалом під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 145 жителів селища[8].

Нове — виникло у 1920-1930-х рр. До складу села увійшов хутір Глібівка, де знаходилась економія поміщика Яцка.

Селище входить до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України у 2001 році[9].

• Лизогуб Яків Кіндратович (рік народження невідомий — †19 серпня 1698) — видатний український військовий і політичний діяч, полковник канівський (1666-69), генеральний осавул (1669—1674), полковник чернігівський (1687 — 1698), наказний гетьман (1670, 1673, 1696).
• Лизогуб Юхим Якович (1675—1749) — генеральний обозний, ймовірний автор «Летописца, или Описания краткого знатнейших действ и случаев, что в котором году деялося в Украине малороссийской обеих сторон Днепра и кто именно когда гетманом был козацким» (1742).
• Лизогуб Ілля Іванович (1787—1867) — брав участь у Франко-Московській війні 1812 р., полковник, ад'ютант московського генерала М. Г. Рєпніна — старшого брата декабриста С. Г. Волконського, батька Варвари Рєпніної (1808—1891).
• Лизогуб Олександр Іванович (1790—1839) — композитор та піаніст, один із зачинателів української фортепіанної музики, автор ноктюрнів, варіацій на теми українських народних пісень, романсів.
• Лизогуб Андрій Іванович (1804—1864) — підтримував дружні зв'язки з Т.Г. Шевченком.
• Лизогуб Дмитро Андрійович (1850—1879) — революціонер — народник, один з засновників народницької організації «Земля і воля».
• Лизогуб Федір Андрійович — голова Ради міністрів Української держави гетьмана Павла Скоропадського (1918).

• Мірошников Григорій (Гриць) Акиндинов (1821/22 — 1854) — родом із села Кучинівка Городнянського повіту, прибув у Седнів із старцями на початку 1830-х рр.: «В Седневе жил и умер человек Божий… В особенную известность у жителей местечка он вошел лет за десять до своей смерти. В известность и почти во всеобщее доверие вошел он честною и примерно праведною жизнью своею, а потом проницательностью своего ума и знанием тайн сердечных, а иногда и будущаго»[17]
• Шраг Ілля Людвігович (1847—1919) — адвокат, громадський діяч. Народився в Седневі. Один з фундаторів чернігівських «Громади» і «Просвіти». Член Центральної Ради.[18]
• Мглинцев Микола Федорович (1867—1947) — у 1918—1947 рр. працював учителем, завідувачем, директором та завучем Седнівської школи, Заслужений вчитель шкіл УРСР (1945).[19]
• Кисіль Данило Юхимович (1880—1977) — завідувач Седнівського двокласного початкового училища Міністерства освіти (1913—1917), краєзнавець, дослідник та колекціонер седнівських старожитностей.
• Усатий Семен Миколайович (1875—1944) — народився у Седневі, доктор технічних наук (1938), заслужений діяч науки Азербайджанської РСР (1936), професор вишів у Петербурзі, Києві, Сімферополі. Серед його вихованців — майбутні академіки І. В. Курчатов, К. Д. Синельников.[20]
• Казка Аркадій Васильович (1890 — 1929) — народився у Седневі, український поет, автор збірки поезій «Васильки», жертва більшовицьких репресій[21].
• Балика Костянтин Михайлович (1894—1971) — народився у Седневі, відомий бібліотекознавець і бібліограф, професор.[22]
• Кириченко Юхим Федорович (1894—1959) — з 1944 по 1958 рр. обирався головою сільських рад Седнева, Півців, Котів. Протягом ряду років працював секретарем парторганізації, неодноразово обирався членом Чернігівського райкому партії, депутатом районної ради.[23]
• Седлер Петро Петрович (1897—1972) — лікар, працював у Седнівському протитуберкульозному санаторії. У 1967 р. відзначали його сімдесятиріччя і сорокап'ятиріччя лікарської практики. Першим у районі нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров'я».[24]
• Ревзис Ісак Маркович (1899—1955) — генерал-майор юстиції (1943). Голова військового трибуналу Забайкальського (1935 — 1938), Закавказького (1941 — 1945) та Таврійського (з 1946) військових округів. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки та медалями.[25]
• Десницька Агнія Василівна (1912—1992) — мовознавець, професор, член-кореспондент АН СРСР, засновник радянської школи албанознавства. Директор Ленінградського відділення Інституту мовознавства АН СРСР (1963 — 1976).[26]
• Таран Павло Андрійович(1916-2005) — льотчик, старший лейтенант, двічі Герой Радянського Союзу, у 1941 р. відзначився у боях за Седнів.[27]
• Лишафай Петро Іванович (1913—2004) — 24.03.1945 нагороджений орденом Леніна з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу.[28]
• Бушнєв Олексій Романович (1917—1986) — працював директором Седнівського радгоспу ім. Чкалова (1957 — 1977), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції та «Знак Пошани», Заслужений працівник сільського господарства УРСР (1977); його ім'я занесено до районної Книги трудової слави (1972).[29]
• Проскурін Олександр Михайлович (1919—2000) — народився в Сибіру, у вересні 1943 р. брав участь у визволенні Седнева та Чернігова. Нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За оборону Москви», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна». Після закінчення війни жив і працював у Седневі.[30]
• Стрик Ганна Василівна (1921—1997) — працювала бригадиром Седнівського радгоспу ім. Чкалова, нагороджена орденом Леніна.
• Остапенко Дмитро Семенович (1932 р.н.) — працював комбайнером Седнівського радгоспу ім. Чкалова, нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції та бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.[31]
• Ганжа Феодосія Якимівна (1936 р.н.) — робітниця з с. Нового, у листопаді 1975 р. за народження та виховання дев'яти дітей нагороджена орденом «Материнська Слава» І-го ступеня.[32]
• Колонтай Григорій Миколайович (1938 р.н.) — працював генеральним директором ЗАТ НВО «Еліткартопля» (1984—2004), кандидат сільськогосподарських наук, нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», відзнакою Чернігівського обласного управління агропромислового комплексу (2003).[33]
• Ребенко Мотрона Василівна (1938 р.н.) — у червні 1985 р. нагороджена грамотою Президії Верховної Ради УРСР, занесена до Книги пошани НВО «Чернігівеліткартопля»(1986).[33]
• Прошко Яків Іларіонович — працював заступником директора Чернігівської обласної дослідної станції по картоплі, Заслужений агроном УРСР (1970).[34]
• Стукало Михайло Никифорович (1938 - 2021) — працював заступником директора Седнівського ЗАТ НВО «Еліткартопля», Заслужений працівник сільського господарства України (1997).[35]
• Гайструк Віктор Ілліч (1939 р.н.) — працював головним зоотехніком Седнівського радгоспу ім. Чкалова, заслужений зоотехнік Української РСР Х1981)[35].
• Дронь Анатолій Андрійович (1945 р.н.) — народився у Седневі, академік Академії будівництва України, Заслужений працівник житлово-комунального господарства України, у 1998—2002 рр. посол України у Білорусі, у 2003—2005 рр. — заступник міністра закордонних справ України.[36]
• Стельмах Любов Павлівна (1946 р.н.) — робітниця з с. Нового, у вересні 1982 р. нагороджена орденом «Материнська Слава» І-го ступеня.[37]

У Седневі відбувалися зйомки художніх фільмів «Григорій Сковорода» (1958), «Вій» (1967), «Шурочка» (1982), «Батальйони просять вогню» (1984) і «Коли падають дерева» (2016)[38].