Семенівка (Львівський район)

Семені́вка село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Населення становить 2104 особи. Орган місцевого самоврядування Семенівська сільська рада.

село Семенівка
Герб
Дерев'яна церква св. Михайла
Дерев'яна церква св. Михайла
Країна  Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Львівський район
Рада Семенівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA46060370100061468
Основні дані
Засноване 1431
Населення 2104
Площа 5,12 км²
Густота населення 410,94 осіб/км²
Поштовий індекс 81162[1]
Телефонний код +380 3230
Географічні дані
Географічні координати 49°40′07″ пн. ш. 23°54′17″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
273 м
Водойми Щирка
Місцева влада
Адреса ради 81162, Львівська обл., Львівський р-н, с. Семенівка
Карта
Семенівка
Семенівка
Мапа

 Семенівка у Вікісховищі

Село знаходиться між Пустомитами та Щирцем. Неподалік села є залізнична зупинка з однойменною назвою. Основна дорога зі Львова на Щирець проходить трохи осторонь села.

Історія

Вважається що село засноване у 1397 р. Василь Лаба вважає, що село виникло на місці давнього монастиря св. Симона в період XI -XII ст. Звідси і походження назви села. Перша письмова згадка про Семенівку відноситься до 1443 р. В люстрації села з 1469 р. зазначено, що привілей на війтівство у ньому король надав сандомирському воєводі Тарновському. "14 липня 1446 р. в старому руському селі, званому селом св. Симона або "Семеновою Волею" було продано місцеве солтиство Янові з Чепова за 140 гривень разом з врожаєм з полів, корчмою та медовими бортями". У документі 1469 р. зазначено, що Семенова Воля та Хоросно віддані в користування Йогану Чирану.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 3 лани (близько 75 га) оброблюваної землі та ще 12 ланів тимчасово вільної[2].

Власник села — щирецький староста Александр Ян Потоцький — був фундатором римо-католицької парафії (1660 року), співфундатором[3] будівництва костелу святого Мартина в селі. Його син — львівський каштелян Юзеф Потоцький — мав тут свою улюблену садибу.[4]

З 1764 по 1821 рр. селом володіли князі Потоцькі. У земельній метриці тих років зазначено, що в селі було 238 хат та 188 господарів. У 1901 р. в Семенівці було 246 греко-католиків, а в 1939 р. залишилося лише 16 українських родин. За селом закріплено 2178 га землі.

У 1901 в селі було 246 греко-католиків, а в 1939 році — лише 16 українських родин.[5] На початку лютого 1919 р. в селі стояв на короткому відпочинку I- й курінь УСС. Тут формувалась бригада УСС. У 1918 р. багато поляків було інтерновано владою ЗУНР біля м. Коломиї. Під час українсько- польської війни активізувались польські шовіністичні елементи. 1 липня 1923 р. польська боївка нападала на хати українців в Милошовичах, поліція не звертала уваги на ці терористичні акції.

В березні 1944 року частина римо-католиків Семенівки склала основу банди, що брала участь у нападі на село Черепин, внаслідок якого було вбито 21 особу української національності, в тому числі і місцевого священика.[6]

У 1946 р. було відкрито сільську бібліотеку, пошту, медпункт, які знаходилися у одному приміщенні з сільською радою.

У 1982 р. було збудовано дитячий садок, та нове приміщення для сільської ради в якому поселилася сільська бібліотека і пошта.

3 грудня 1989 р. в. Семенівці створено осередок Товариства української мови ім. Т. Шевченка. В осередок вступило понад 80 активістів. Головою осередку стала Ганна Степанівна Мороз ( Сомик). В наступні каденції товариство очолювали Драбінський А. М., Леся Панькевич.

Пам'ятки

Костел св. Мартина
Герб родини Потоцьких над входом до костелу
Цвинтар за костелом

Дерев'яна церква збудована селянами з дозволу короля у 1718 році з соснового дерева на дубових фундаментах. На надпоріжнику південних дверей є різьблений напис: «Року Божого 1718 дня 31 місяця червня». Біля церкви дерев'яна дзвіниця з 4-ма дзвонами. У дерев'яній церкві Св. Арх. Михайла у 1930-х роках ще періодично відбувались богослужіння, які проводив священик з сусідніх Милошевич. На них приходили також українці з цього села, висловлюючи таким чином підтримку жменьці місцевих українців. Невідомо, як вдалося вистояти у ті складні часи скромній церковці. До 1939 р. вона перебувала під опікою місцевих спадкоємців Християна Штавфера. Церква у користуванні громади УГКЦ. Пам'ятка архітектури національного значення.[7]. Церква стоїть на невеликому горбочку при в'їзді в село з боку Пустомит, оточена старими липами.

За діючим римо-католицьким костелом св. Мартина (будівництво завершене в 1722 році) разом з костелами Успіння Пресвятої Діви Марії (в Рудках), Святої Трійці (в Усті-Зеленому) і Радимно належить до групи тринавних храмів, що характеризуються, зокрема, скромними лінійними архітектонічними поділами.[8] є невеликий старий цвинтар, на якому частково збереглися могили визначних сільчан польського та німецького походження. На одному з сучасних хрестів напис польською мовою «Жертвам Каїнових днів 1944 року в Семенівці й околиці. Цей знак встановлений земляками. 1944—1994» Йдеться, очевидно, про жертви сутичок між польськими боївками АК та українськими збройними формуваннями, а також загиблих цивільних осіб.

Населення

Станом на 1880 рік мешкало 1794 римо-католиків і 169 греко-католиків.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року, в селі мешкало 2104 особи. Мовний склад села був таким:

Мова Число ос. Відсоток
українська 1 952 92,78
польська 137 6,51
російська 14 0,67
інші мови 1 0,04

Підприємництво

У селі працюють ТзОВ «Агродрім» (Олена Дяченко) та фермерське господарство «Цезар» (Дмитро Шкляренко) — обидва спеціалізуються на рослинництві. Фермерське господарство «Радвань-нова» (Антон Мільчевич) спеціалізується на вівчарстві, а ТзОВ «Флорагард» (Ганна Гржевська) займається вирощуванням туй[9].

Ще одне фермерське господарство «Улар» (Олег Пупа), належало до промислових підприємств — окрім рослинництва, займалося птахівництвом. Однак воно перебралося у Миколаївський район.

Відомі люди

Народилися

Примітки

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Львівський район
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. — S. 153.
  3. Betlej A. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Uściu Zielonym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I, tom 18. — 386 s., 509 il. — S. 309. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  4. Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1695—1764) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — Tom XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 73. (пол.)
  5. Лаба В. «Історія села Семенівка від найдавніших часів до 1939 року». — Львів, 1997. — 23 с.
  6. АЦДВР. – Ф. 9. – Т. 6. – Од. зб. 3. – Арк. 42–68
  7. Про дерев'яну церкву св. Михайла у Семенівці
  8. Betlej A. Kościoł parafialny p. w. Św. Trójcy w Uściu Zielonym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — S. 308. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  9. Перелік сільськогосподарських підприємств Пустомитівського району

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.