Сен-Жіль (Бельгія)

Коли село виникло, воно мало назву Superior Bruxella латинською мовою або Obbrus-sel (Op Brussel) місцевим діалектом нідерландської мови, що в перекладі означає «Горішній Брюссель». Таку назву йому дало духівництво абатства Форе, на територіях котрого виникло село. У 18 столітті абатство створило у селі окрему парафію під назвою Оп-Брюссель-Сен-Жіль (Op-Brussel-Saint-Gilles), що з часом скоротилася до Сен-Жіль французькою або Сінт-Хіліс нідерландською мовою.[5]

Сен-Жіль вперше згадується у документах від 1216 року. Село було утворене на територіях абатства Форе. 1298 року Ян ІІ, герцог Брабанту, надав жителям Сен-Жіля ті самі права, які мали жителі навколишніх населених пунктів біля Брюсселю. З початку 13-го століття і до середини 18-го століття село разом з де-якими іншими селами входило до складу так званого «брюссельського казана» (фламанською Kuype van Brussel, нід. Kuip van Brussel, фр. Cuve de Bruxelles) — було тісно пов'язане з Брюсселем у адміністративних, судових і податкових питаннях.[5] В той же час у релігійних питаннях село відносилося до великого абатства Форе. У 18 столітті тут було утворено власну парафію.[5]

З будівництвом другого брюссельського муру і розширенням меж міста Брюссель село стало розташованим впритул до міста Брюссель. Через численні війни село зазнало кілька руйнувань. 1414 року воно було зруйноване військами Жана Безстрашного, а 1489 року — військами Максиміліана І. 1672 року тут було збудовано фортецю (фр. Fort de Monterey), навпроти Хальської брами другого брюссельського муру. Цей форт відіграв позитивну роль в обороні Брюсселю під час бомбардування його військами Людовика XIV у 1695 році. 1782 року він був розібраний.[5]

До 19 століття Сен-Жіль залишався переважно сільським населеним пунктом. Найбільшим промисловим підприємством тут була текстильна мануфактура, заснована 1841 року й розташована навпроти Хальських воріт Брюсселю.[5]

1864 року від Сен-Жіля до Брюсселя відійшла смуга території для будівництва авеню Луїзи нід. Louizalaan , фр. fr: Avenue Louise ), що з'єднала центральну історичну частину Брюсселя з його південною частиною. Між 1878 й 1884 роками у комуні було збудовано в'язницю в англійському архітектурному стилі часів Тюдорів. Протягом 19 століття представники середнього й заможнього класів купували у комуні дешеві ділянки й будували тут свої будинки. У комуні з'явилися широкі вулиці. До 1900 року Сен-Жіль став заможним містом з населенням до 50000 жителів, де архітектори будували будинки у стилі модерн для багатих замовників. Тут була майстерня й Віктора Орта.[5]

Багато представників середнього класу за останні кілька десятиліть виїхали з міста у південні й східні комуни Брюссельського столичного регіону, натомість тут поселилося чимало іммігрантів.

• 1900 рік — 50000 осіб.[5]

У комуні, за даними на 1 січня 2011 року, проживало 48439 чоловік, з яких 26314 людини (54,32 %) були бельгійського походження і 22125 (45,68 %) — іноземцями, з яких 15128 людей походили з країн Євросоюзу, 6997 людей — з інших країн світу. Зі всіх іноземців 140 людей мали статус політичних біженців.[6]