Слісаренко Олекса Андрійович

Оле́кса Андрі́йович Слісаре́нко[1] (справжнє прізвище Снісар[2]; *16 (28) березня 1891(18910328), х. Канівцевий, Шиповацька волость, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — †3 листопада 1937 р., урочище Сандармох, Карелія, СРСР) — український поет і прозаїк.

Олекса Слісаренко
Олекса Слісаренко. 1928 рік
Ім'я при народженні Олекса Андрійович Снісар
Псевдо Олекса Слісаренко, Омелько Буц
Народився 16 (28) березня 1891(1891-03-28)
х. Канівцевий, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (46 років)
урочище Сандармох, Карелія, СРСР
Поховання Сандармох
Громадянство Російська імперія→УНР→СРСР
Діяльність поет, прозаїк
Мова творів українська
Роки активності 1910–1937
Жанр вірш, оповідання, новела, повість, роман, фейлетон
Автограф
 Слісаренко Олекса Андрійович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Жертва сталінського терору.

Біографія

Народився на хуторі Канівцевому (нині с. Шипувате Великобурлацького р-ну Харківської області) в родині лимаря, Андрія Прокоповича Снісаря, вчився в Кучерівській сільськогосподарськії школі та Харківському рільничому училищі.

Після закінчення з 1912 року працював агрономом.

Учасник Першої світової війни, пройшов шлях від рядового до офіцера артилерії. 1918 року самовільно залишив фронт і переїхав до Києва.

З 1924 pоку мешкав у Харкові, головний редактор видавничого відділу «Книгоспілки» і в 1928—1929 роках співредактор журналу «Універсального журналу».

Арешт і загибель

Громадський обвинувач на процесі СВУ (березень—квітень 1930 рік). У квітні 1934 року його заарештували органи ГПУ УРСР, у квітні 1935 року військовий трибунал засудив його до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках. У жовтні 1937 року окрема трійка Управління НКВД СРСР по Ленінградській області переглянула справу Олекси Слісаренка й ухвалила застосувати до нього найвищу кару.

Розстріляний 3 листопада 1937  в Карелії (урочище Сандармох).

Реабілітований посмертно Верховним Судом СРСР 19 вересня 1957.

Олекса Слісаренко

Творчість

З першими віршами виступив 1910 року Друкувався в студентському журналі «До праці» та в газеті «Рілля». У Києві пристав до угруповань українських символістів «Біла Студія» і «Музагет» (1919). Перша збірка символістських поезій Слісаренка, писаних під впливом О. Олеся, П. Тичини, К. Бальмонта й інших російських символістів і позначених деякими елементами експресіонізму, вийшла 1919 року у видавництві «Сяйво» під назвою «На березі Кастальському».

Згодом Слісаренко пристав до угруповань футуристів «Комкосмос» (1921), Асоціації панфутуристів (Аспанфут, 1921) і Асоціації комуністичної культури (Комункульт, 1924—1925) і видав збірку футуристичних віршів «Поеми» (1923). Обкладинку до збірки виготував Микола Бажан. У названих збірках, як і в книжці вибраної лірики 1911—1927 роках «Байда» (1928), Слісаренко виявив увагу до поетичного слова й майстерної форми.

Пізніше Слісаренко пориває із футуристами й переходить до Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1925) потім ВАПЛІТЕ (1925—1928). Після «самоліквідації» ВАПЛІТЕ разом з Майком Йогансеном засновує «Техно-мистецьку групу А» (1929).

З 1924 року почав працювати у жанрі прози й видав понад 20 кн. гостро-сюжетних, писаних за зразком англійських і американських новел, оповідань, повістей і романів кримінально-пригодницького жанру: «Бунт» (1928), «Зламаний ґвинт» і «Чорний ангел» (1929) та «Хлібна ріка» і «Страйк» (1932). Теми й сюжети прозових творів Слісаренка взяті переважно з дореволюційного і революційного українського життя, їх герої — «маленькі», «сірі» люди в зустрічі з революційними подіями. Слісаренко писав також вірші й оповідання для дітей.

У 1931 видав під псевдонімом Омелько Буц містифікаційну «Посмертну збірку творів». Вибрані твори Слісаренка видані 1930 року у 3 тт. і повне зібрання творів 1931—1933 роках у 6 тт. Зв'язок Слісаренка з символістами й футуристами, його активна участь в літературних організаціях «Гарт» і ВАПЛІТЕ, а особливо гостра відповідь М. Ґорькому 1927 року за відмову видати переклад роману «Мати» українською мовою накликали на Слісаренка репресії.

Видання

Примітки
  1. Під час хрестин Олекси, глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря, а не Снісаря. Звідси й пішов псевдонім Слісаренко.)
  2. Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К. : Наук. думка, 2012.— Т. 9 : Прил—С.— 2012.— С. 628.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.