Шипувате (село)

Село Шипувате знаходиться за 4 км від річки Великий Бурлук, по селу протікає пересихаючий струмок на якому зроблено кілька загат. На відстані 2 км розташована залізнична станція Шипувате.

Центральна, Набережна, Жовтнева, Привокзальна, Колгоспна

Вважають, що Слобода Шипувата отримала свою назву від зростаючої тут вдосталь шипшини.

Поселення Шипувате згадується в історичних джерелах на початку XIII сторіччя. «Слобода Шипувате заселена близько 1700 року і її назва по-ходить від шипшини, яка росла тут у великій кількості». Засноване село було на землях Ізюмського полку, які, за велінням царя Петра I, належали поміщикам Донець-Захаржевським.

Вже у 1732 році в Шипуватому при церкві святої великомучениці Варвари була відкрита школа для дітей. В 1732 році в слободі налічувалося 297 чоловіків, в тому числі 285 підданих. Через ліквідацію полкового устрою Слобожанщини Шиповате була віднесена до Куп'янського комісарства Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії.

У 1773 році, крім 20 осіб з духовенства, населення села становило 860 чол. При церкві була і школа.

Дев'ятнадцяте століття для села пройшло під знаком посилення експлуатації селян, спалахом епідемій, тяжким життям для його мешканців. Засуха і сарана знищили посіви хліба в 1822 і 1832 рр. Багато людей гинуло від епідемій (холера 1831, 1847 і 1848 років, а в 1849 р. — цинга).

При скасуванні кріпосного права 757 ревізьких душ в Шипуватому отримали в наділи землю (в середньому по 2,4 десятини). Але поміщики відібрали у них луки, низинні вологі ділянки, випаси, якими селяни користувалися до реформи. Також селяни платили безліч податків, які часто перевищували прибутки від їх господарств. Селяни розорялися, йшли на заробітки на Дон, в найближчі міста, шахти Донбасу.

Після реформи в селі стали розвиватися селянські промисли. З 1864 року функціонувала гуральня. Шиповате стало волосним центром Вовчанського повіту Харківської губернії.

За даними на 1864 рік у власницькій слободі, центрі Шиповацької волості Вовчанського повіту, мешкало 1594 особи (757 чоловіків та 837 жінок), налічувалось 223 дворових господарства, існували православна церква, винокуренний та вівчарний заводи[1].

У 1865 році відкрилася парафіяльна школа з 3-річним терміном навчання. В 1892 році в ній був один вчитель і навчалося 63 учні.

На початок XX століття припадає будівництво залізниці, розвиток культури, освіти, проведення благоустрою села. У 1916 році збудована школа, і яка діє і по сьогоднішній день.

Під час Визвольних змагань влада у селі кілька разів переходила із рук в руки.

В 1923 році створений Шипуватський район, який увійшов до Куп'янської округи. У 1925 році район було приєднано до Великобурлуцького району. Розпочато насильницьке створення колективних господарств, у селян примусово відбирали землю, знаряддя, худобу. В 30-х роках у Шипуватому створено чотири сільськогосподарських артілі, відкриті лікарня, машинно-тракторна станція, збудована електростанція, яка давала струм для виробництва та помешкань селян.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932–1933 роках, кількість встановлених жертв — 126 людей[2].

Після початку Німецько-радянської війни 349 жителів пішло на фронт. Село було окуповано німецькими військами. В Шипуватому була створена партизанська група, яка чинила збройний опір нацистам, підривали німецькі ешелони, знищували живу силу і техніку противників.

5 лютого 1943 року солдати 9-ї Червонопрапорної піхотної дивізії зачистили Шипувате від нацистських військ. 150 шипуватців в роки війни відзначені бойовими нагородами, 156 військових загинули. За особливий героїзм звання Героя Радянського Союзу удостоєний прославлений пілот І. М. Заболотний. В післявоєнні роки розпочалася відбудова зруйнованого господарства, будівництво лікарні, дитячого садка, клубу. В школу прийшли працювати висококваліфіковані педагоги.

На початку 50-х років було створено 2 колгоспи — «Зоря» і «Комінтерн», на повну потужність запрацювала Шипуватська МТС. В 1967 році в результаті укрупнення господарств в Шипуватому створено один колгосп — ім. Комінтерну, за яким закріплено 6620 гектарів земель. В цьому ж році розпочато інтенсивне будівництво господарських приміщень, повністю були електрифіковані виробничі приміщення і помешкання жителів села. Побудовані асфальтові дороги, багато нових житлових будинків, будинок побуту, торговельні заклади. Реконструйована середня школа, стала діяти автошкола, лікарня на 35 ліжок, працюють дитячий садок, троє дитячих ясел. В селі діють чотири клуби з кіноустановками, п'ять бібліотек, в яких налічується близько 25 тис. екземплярів книг.

На початку 80-х років у Шипуватому відкрито будинок культури на 400 місць, автоматична телефонна станція, лазня. Побудований меморіальний комплекс воїнам, які загинули в роки Німецько-радянської війни. Став діяти новий сучасний дитячий садок, насіннєочисний завод.

Завдяки наполегливій праці депутатів сільської ради, виконавчого комітету ради, господарських керівників і громадськості Шипуватська сільська рада у 2005 році у обласному конкурсі «Найкраща сільська, селищна, міська рада» у номінації серед майже 400 сільських рад області зайняла перше місце і була премійована автомобілем «Таврія».

• Могила Островерха К. М. і Божченка І. С. (1924 р., 1930 р.)
• Братська могила радянських воїнів. Поховані 83 воїни (дата поховання — 1942,1943 р., дата встановлення пам'ятника — 1956 р.)[3]

• Пам'ятник В. Леніну^{[джерело?]}
• Пам'ятник-бюст Заболотному І. М. — Герою Радянського Союзу (1969 р.)

• Ентомологічний заказник місцевого значення «Вовчий Яр». Заказник розміщений в урочищі «Вовчий Яр» на крутих схилах балки східної експозиції. Рослинність подана великою кількістю лікарських і рідких видів рослин. Живуть одинокі бджоли, джмелі, рідкісні метелики.
• Регіональний ландшафтний парк «Великобурлуцький степ». Площа 2042,6 га.