Сорока Олександр Назарович

Народився в селі Хлипнівці Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Початкову освіту здобув у Київській духовній семінарії. З 1923 року співав у калелі «Думка». У 1930 році закінчив диригентський факультер Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка в Києві після чого працював викладачем у педагогічних інститутах і диригував аматорськими хорами. З 1935 поку диригент, у 1937–1940 роках — головний диригент і з 1940 року — мистецький керівник капели «ДУМКА». У 1940–1946 роках мистецький керівник капели «Трембіта» у Львові. Член ВКП (б) з 1946 року.

Могила Олександра Сороки

Помер 28 грудня 1963 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — бронза, лабрадорит; скульптор Е. М. Фрідман, архітектор М. К. Іванченко; встановлений у 1964 році)[1].

Олександр Сорока надавав перевагу творам великих форм, переважно кантатно-ораторіального жанру. В репертуарі:

• «Радуйся, ниво неполитая» і «Б'ють пороги» М. Лисенка;
• «Кавказ» і «Заповіт» С. Людкевича;
• «Слався, Вітчизно моя» Г. Жуковського;
• «Україно моя» А. Штогаренка;
• «Реквієм» В. А. Моцарта;
• «Москва» П. Чайковського;
• «Пори року» Й. Гайдна, та інше.

Меморіальна дошка на честь Олександра Сороки

20 травня 1970 року в Києві, на будинку по вулиці Льва Толстого, 5, де в 1948–1963 роках жив Олесандр Сорока, встановлено бронзову меморіальну дошку (архітектор І. Л. Шмульсон)[1].

• Вахняк Є. Олександр Сорока / Євген Вахняк. – Київ : Музична Україна, 1975. – 64 с.  
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.;
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• Сорока Олександр Назарович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 905-906.