Сорока (головний убір)

Соро́ка (рос. сорока) — традиційний жіночий головний убір, що носили росіянки центральної та південної Росії, а також представниці деяких груп мордви. Вважався найбільш пишним з усіх російських жіночих головних уборів. На початок XX ст. сорока вийшла з ужитку.

Сорока на картині С. С. Соломка «Молода жінка в російському головному уборі»

Свою назву отримав, очевидно, завдяки своїй схожості з хвостом сороки та забарвленням її пір'я. Подібні паралелі існують у багатьох мовах: карел. harakka («сорока», «чепець»), швед. kråkа («ґава», «чепчик»), рос. кокошник (пов'язане з заст. кокошь — «курка», «півень», пор. укр. діал. кокош)[1][2].

Походження

Поширеність аналогічного головного убора серед мордви спонукає припустити, що сорока має дослов'янське, фінське походження. Втім, радянський етнограф Д. К. Зеленін розглядав схожість елементів російських традиційних костюмів (сороки, поньови, шушпана) з вбранням фіно-угорських народів не як свідчення культурного фінського субстрату російського народу, а як наслідок конвергентного, незалежного розвитку обох груп народів і загального впливу європейської моди[3][4].

Опис
Одружена російська козачка в святковому вбранні з сорокою. Тульська губернія, 1902. Фото зі збірки М. М. Могилянського[5]

Сорока являла собою різновид «кички» — російського головного убора, аналогічного українській кибалці. Відрізнялася від звичайної кички тим, що була дещо нижчою на лобі й вищою по боках.

Основними елементами сороки були кичка, власне сорока, потиличник, налобник, хустка. Додатковими — прикраси з бісеру, пір'я, стрічок, штучних квіток.

  • Кичка — м'яка полотняна шапочка, з твердим узвишшям на передній частині. Кічку затягали ззаду, при цьому вона щільно облягала голову. Узвишшя попереду могло мати різні назви («кичка», «роги», «здериха» «копито»), а також і різну форму: у вигляді лопати, кінського копита, рогів, круга або півкруга. Часто в одному районі існували різні варіанти кічок.
  • Сорока («макушка», «прив'язка») — верхня частина головного убора; її надягали поверх кички. Сороку робили звичайно з дорогих сортів тканини: кумачу, шовку, оксамиту, споряджаючи її полотняною або ситцевою підкладкою. Сорока зазвичай складалася з двох-трьох частин: передня частина звалася «чоло», «очілля» (очелье), «челишка»; бічні частини — «крила»; задня частина — «хвіст». Поряд з сороками у вигляді шапочок були поширені також сороки, зшиті лише частково: в них з'єднані були лише очілля з хвостом і крила з очіллям.
  • Потиличник («назатильник», «позатилень», «підзатилень», «колодка») — прямокутний шматок тканини, наклеєний (нашитий) на тверду основу з картону, бересту, простьобаного полотна та ін. Його укладали позаду, приховуючи волосся на потилиці і частину шиї, зав'язували поворозками навколо кички під сорокою.
  • Налобник («налобень», «підчілок», «налисник») — неширока (3-8 см) смуга полотна, обшита позументом, намистами, бісером. Її укладали навколо голови таким чином, щоб один край приховувався сорокою, а другий покривав частину лоба, скроні, кінчики вух. Кінці налобника зав'язували під потиличником.
  • Хустка («платок») — пізніший елемент сороки, що з'явився у другій половині XIX ст., замінивши собою «полотенце» або «ширинку».

Сорока, вбрана гаптуванням чи коштовним камінням, звалася «садженою»; сорока з бічними лопатями — «крилатою»; з хустиною зверху — «з повоєм». Іноді до передньої частини сороки додавали перлинну перев'язь.

Див. також

Примітки
  1. Кокош // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Сорока
  3. Мокшин Н. Ф. Фино-угры в русской и мировой культуре // Журнал «Социально-политические науки», Выпуск № 3 / 2012
  4. Ф. М. Пармон Русский народный костюм как художественно-конструкторский источник творчества: Моногр. М.: Легпромбытиздат, 1994—272 с: ил. — ISBN5-7088-0046-1 (С. 4)
  5. Н. М. Могилянский «Поездка в центральную Россию для собирания этнографических коллекций» Материалы по этнографии России. Под редакцией Ф. К. Волкова. Том 1.- Издание этнографического отдела Русского музея императора Александра III СПб 1910 год

Джерела
  • Шангина И. И. Сорока // Русский традиционный костюм: Иллюстрированная энциклопедия. — Искусство—СПБ, 2006. — С. 302–307. — (История в зеркале быта). — ISBN 5-210-01612-9.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.