Зеленін Дмитро Костянтинович

Дмитро Костянтинович Зеленін народився 2 (3) листопада 1878 року в глухому віддаленому селищі Люк (тоді Сарапульського повіту) у В'ятській губернії у родині сільського дяка. Дмитро був десятою дитиною в сім'ї. За батьковою настановою у 1892 році вступив до В'ятської духовної семінарії, де навчався наступні шість років.

У 1898 році Дмитро Зеленін їде до міста Юр'єв (тодішня назва Тарту), де у 1899 році вступає на історико-філологічний факультет Тартуського університету. У 1903 (1904) році Дмитро Зеленін блискуче закінчує університетські студії з кандидатською роботою з мовознавства «Латинські, романські і германські елементи у російській мові до XV століття». Здібного молодого вченого залишають при університеті для підготовки до професорсього звання.

У 1915 році Дмитро Зеленін захистив у Петербурзі магістерську дисертацію (видана у 1913 році Відділенням російської мови і словесності Академії наук) на тему: «Великорусскіє говори з неорганічним і неперехідним пом'якшенням заднепіднебінних приголосних». За рік, у 1916 році Зеленіна обирають професором Харківського університету.

Дмитро Костянтинович Зеленін працює у Харківському університеті з 1916 до 1925 року, де очолює кафедру російської мови та словесності. У 1917 році Зеленін захистив докторську дисертацію з етнографії — «Нариси російської міфології».

У харківський період свого життя Дмитро Зеленін багато уваги приділяв українській етнографії, зокрема він здійснює організацію та детальний науковий опис етнографічних фондів Етнографічного музею Харківського Історико-Філологічного Товариства та етнографічного відділу Музею Слобідської України імені Григорія Сковороди. Саме у Харкові, у 1924 році, йому надійшла пропозиція від німецьких філологів Р. Траутмана і М. Фасмера написати ґрунтовне дослідження етнографії східних слов'ян, над яким він негайно починає працювати.

У 1925 році Зеленіна обирають член-кореспондентом Академії наук СРСР, і він переїжджає у Ленінград, де він керує кафедрою етнографії Ленінградського Університету. У 1946 році він став академіком також Болгарської Академії Наук за його значний внесок у дослідження слов'янських народів.

Дмитро Костянтинович Зеленін до кінця життя живе і працює у Ленінграді. Його життя відзначалося надзвичайною скромністю, родини він не мав — усе своє життя Зеленін присвятив науковим пошукам і дослідженням. І хоча він мав багато учнів і послідовників його наукових ідей, деякі його теорії попри визнання західною славістикою ані підтримки, ані розвитку у подальшій російській етнографії не отримали.

Значний внесок вченого у діалектології — вивченні говорів російської мови та фольклористиці — він записав російські, вотяцькі (удмуртські), башкирські і мещеряцькі (мішарських татар) казки рідної В'ятської та сусідньої з нею Пермської губерній, зібрав декілька сотень старовинних весільних, плясових пісень, пісень-розмов, частівок і запропонував їх оригінальну класифікацію.

Основні роботи з цих питань були написані і видані в дохарківський і доленінградський період життя і наукової діяльності Дмитра Зеленіна (1900–1915 роки). Він скурпульозно вивчав етнографію, говори і фольклор рідного В'ятського краю, неодноразово виїжджав туди в службові експедиції, підтримував найтісніші зв'язки із земляками, брав активну участь у роботі В'ятської вченої архівної комісії. До доробку вченого, крім написаної і виданої у 1913 році магістерської дисертації, у цей період належать:

•  — Новые веяния в народной поэзии, М., 1901
•  — Песни деревенской молодежи, Вятка, 1903
•  — Библиографический указатель русской этнографической литературы о внешнем быте народов России. 1700–1910 гг., СПб. 1913
•  — Великорусские сказки Пермской губернии, Петроград, 1914
•  — Великорусские сказки Вятской губернии, Петроград, 1915

У 1915 році у Петрограді друком виходять «Нариси російської міфології. Випуск І. Ті, що померли не своєю смертю і русалки». Взагалі це мала бути серія з шести випусків нарисів, але у такому вигляді її реалізувати не вдалося, натомість у 20 — 30-і роки автор публікує цілий цикл наукових робіт з проблем магічних функцій мови і мовлення, смислових і мовленевих табу.

Книгою, яка уславила ім'я Дмитра Зеленіна, стала Russische (Ostslavische) Volkskunde., Берлін — Ляйпциг, 1927 («Східнослов'янська етнографія»), написана і видана автором за пропозицією німецького славіста Макса Фасмера у його багатотомній серії Нариси слов'янської філології й історії культури (нім. Grundriß der slavischen Philologie und Kulturgeschichte). І дотепер це видання лишається найповнішим і найавторитетнішим описом етнографії українців, росіян та білорусів. Фактично Зеленін відомий у світі саме завдяки цій роботі. Втім, саме у цій роботі вчений висловив ряд теоретичних положень зі східно-слов'янської етнографії, які лишаються контроверсійними і офіційною російською наукою не сприйняті і дотепер, перш за все — це слідом за Шахматовим гаряче обстоювана теорія двох окремих російських народностей (південної та північної), крім того, вчений ратує за абсолютну негацію фінської компоненти в етногенезі росіян, в той же час визнаючи, що фінські племена населяли значно південніші землі, ніж вважається і дотепер, і ніякого мирного підкорення їх росіянами не було. Показово, що до кінця життя автор не полишає сподівань видати свою працю, хоча б підправлену радянською цензурою, проте ані за життя автора, ані в СРСР російський переклад книги так і не вийшов — її було видано лише 1991 року і то мізерним накладом у 11 тис. примірників.

Дмитро Костянтинович досліджував не лише мови, етнографію та народну творчість росіян і східних слов'ян, а й інших слов'янських і європейських, а також народів Уралу та Сибіру.

Великі заслуги Дмитра Зеленіна у вивчені українців, дослідженню яких він зокрема присвятив останні роки свого життя. Так, він обґрунтовано і неспростовно доводив єдність української нації від населення Карпат і до Східної України, київське походження західних українців у своїх роботах 40 — 50 років XX століття:

• Про історичну спільність культури російського і українського народів. (Деякі етнографічні паралелі) (1940) // Советская этнография. Збірка статей., Л., 1940, № 3
• Воз'єднані українці (1941) // Советская этнография. Збірка статей., Л., 1941, № 5
• Про київське походження карпатських українців-гуцулів (1953) // Українська етнографія, К., 1958, стор. 16 — 31 (остання робота видана саме українською мовою).