Справи Майдану

Перебіг Євромайдану завершився подіями 18—20 лютого 2014 року, коли у Києві загинуло близько 100 протестувальників: понад 20 осіб загинуло під час сутичок у Маріїнському парку та на вулицях Києва 18 лютого, декілька чоловік були вбиті або згоріли під час штурму Будинку профспілок урядовими спецпризначенцями 19 лютого, а ще 49 осіб загинуло внаслідок розстрілу на Інститутській 20 лютого. Слідчі органи України порушили Справу про розстріли на Майдані, яка мала б встановити обставини і винуватців цих злочинів.

Учасники протестів і Уряд Яценюка в українських ЗМІ звинувачують у цих подіях режим Януковича[2][3].

У той же час на початку березня 2014 року з'явилися припущення, що стрілянину могли організувати інші учасники конфлікту з метою провокацій[4][5], зокрема, представники спецслужб Росії[6].

У березні та квітні 2014 року представники поваленої влади, зокрема Віктор Янукович[7], Олександр Якименко[8][9] та Віталій Захарченко[10], звинуватили в стрілянині представників опозиції.

З 2015 року кримінальна справа № 759/3498/15-к слухається в Святошинському районному суді міста Києва. Станом на жовтень 2019 року справу розглядають два професійних судді та троє присяжних. У цьому провадженні зібрані докази про 48 вбитих та 80 поранених; на лаві підсудних низка колишніх «беркутівців»[11][12][13].

20 лютого 2014 року та пізніше в інтернеті з'явились декілька відео, на яких зображено, як силовики зранку 20 лютого стріляють із вогнепальної зброї в неозброєних протестувальників Євромайдану[14][15][16][17][18]. Слідство встановило, після 15 години 20 лютого міліцейські підрозділи почали масово отримувати зброю та бойові набої. Загалом було видано 1000 стволів, з них 408 — тітушкам. Через те жертв могло бути значно більше, але не було надано наказу на застосування цієї зброї.[19]

25 лютого 2014 року Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури розпочато кримінальне провадження за фактами організації вчинення умисних вбивств під час проведення масових заходів на майдані Незалежності у Києві в період з листопада 2013 по лютий 2014 року[20].

Генеральний прокурор Віталій Ярема 23 червня 2014 року за підсумками Дня відкритих дверей у Головному слідчому управлінні ГПУ, організованого для родичів загиблих із «Небесної сотні» заявив, що Генпрокуратура завершує досудове розслідування щодо перших трьох співробітників «Беркуту», причетних до розстрілу учасників Майдану в Києві 18—20 лютого[21].

18 вересня 2014 року Печерський районний суд міста Києва продовжив строк тримання під вартою двох співробітників «Беркуту» нижчого рангу, проте наступного дня звільнив під домашній арешт їхнього командира Дмитра Садовника, якому було повідомлено про підозру у вчиненні 39 вбивств. Оскільки строк його тримання під вартою вже було подовжено до 27 вересня 2014 року, суд не мав жодних законних підстав для його дострокового звільнення. І хоча рішення суду першої інстанції було пізніше скасовано в апеляційному порядку, Садовник до того часу вже втік, і таким чином органи прокуратури втратили не лише найважливішого підозрюваного у численних вбивствах на Майдані, а й ключового свідка, що був сполучною ланкою між командуванням «Беркуту» та підрозділом, що, як вважається, несе відповідальність за численні вбивства учасників акцій протесту 20 лютого 2014 року[22].

4 жовтня 2014 року Печерський районний суд ухвалив рішення заарештувати колишнього командира спецроти підрозділу міліції особливого призначення «Беркут» Дмитра Садовника як причетного в розстрілі активістів Євромайдану на вулиці Інститутській у Києві[23].

20 лютого 2015 року глава СБУ Валентин Наливайченко заявив про причетність помічника президента РФ Владислава Суркова до керівництва групами снайперів під час масових акцій протесту у лютому 2014 року. За його словами, колишні співробітники спецпідрозділу СБУ «Альфа» на допитах надали інформацію про місцерозтошування снайперів, які цілилися в мітингувальників і правоохоронців[24]. Того ж дня Президент Петро Порошенко заявив, що Генеральна прокуратура та Служба безпеки України встановила чіткий російський слід у розстрілі Майдану взимку 2014 року. Він сказав, що слідство отримало доступ до записів телефонних розмов Януковича з представниками російських силових структур, які разом заздалегідь готувалися до розстрілу.

17 жовтня 2015 року Генпрокурор Віктор Шокін заявив, що усі епізоди щодо подій на Майдані зібрані в одне, вибудована хронологія узурпації влади, а також піраміда людей, причетних до злочинів проти Євромайдану. На її вершині опинився Віктор Янукович. В кінці інтерв'ю Шокін додав: «Можу сказати, що фактично справу розслідувано». Коментуючи заяви Наливайченка, Шокін сказав, що жодних документів, які підтверджували б його слова він так і не надав[25]. Також він заявив, що більшість доказів про скоєні на Майдані злочини були знищені, але багато чого вдалося відновити[26]. 20 жовтня керівник управління спецрозвідувань ГПУ С. Горбатюк заявив, що у період Майдану до України приїжджав 41 представник служби безпеки Російської Федерації[27].

17 листопада силовики показали повний звіт щодо розслідування злочинів проти Майдану. Під час розслідування злочинів було проведено понад 8 тисяч слідчих та процесуальних дій, було допитано 5 тисяч свідків та потерпілих, призначено понад 1500 експертиз, проведено 900 оглядів місць подій, речей та відеозаписів, а також близько 500 слідчих експериментів. У списку підозрюваних крім президента Януковича опинився секретар РНБОУ А. Клюєв та його заступник В. Сівкович, міністр внутрішніх справ В. Захарченко, голова київської адміністрації О. Попов, керівники ГУМВС України в Києві В. Коряк та П. Федчук, начальник управління громадської безпеки ГУМВС України в Києві О. Мариненко, командири підрозділів «Беркут» С. Кусюк, А. Дидюк, М. Тягнирядно, Є. Антонов, Ю. Шевченко та Д. Садовник.

Слідство встановило, що 1 грудня співробітниками «Беркуту» та внутрішніх військ під час спроби розігнати Майдан був жорстко побитий 41 учасник мирної акції протесту та 12 журналістів. Двоє осіб отримали тяжкі тілесні ушкодження, 12 — ушкодження середньої тяжкості, 36 — легкі тілесні ушкодження. За кримінальні переслідування майданівців на лаві підсудних опинилися 20 слідчих міліції, прокурорів та суддів. За переслідування учасників руху «Автомайдан» було направлено обвинувальні акти щодо 40 осіб, в тому числі 38 працівників органів внутрішніх справ та 2 суддів[28].

25 грудня прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого управління спеціальних розслідувань ГПУ О. Донський заявив, що події, які відбулися після початку вбивств 18 лютого узгоджуються з телефонними розмовами Януковича і Азарова з одними і тими ж користувачами мобільних телефонів російських операторів зв'язку, яки мали відношення до російських силових структур[29][30].

Експертизи куль встановили причетність спецпідрозділу «Беркут» до розстрілів на Майдані. Зокрема, встановлено, що двоє підсудних, колишні службовці спецпідрозділу Беркут Павло Аброськін і Сергій Зінченко, є причетні до вбивств 20 лютого 2014 року.[31][32][33][34] Чисельні свідченя свідків та потерпілих під час судового розгляду «Вбивств людей 20.02.2014 під час Євромайдану» підтверджують участь колишніх працівників міліції у розстрілах протестуючих на Майдані.[35]

20 лютого 2019 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив про те, що ГПУ фактично завершила розслідування розстрілу активістів Євромайдану у Києві і комісія експертів на підставі 988 томів слідства дійшла висновку, що загибель та поранення учасників Євромайдану прямо пов'язані з рішеннями і діями екс-президента Віктора Януковича, екс-голови СБУ Олександра Якименка та його підлеглих Володимира Тоцького, Сергія Ганжі, Потієвського, Олександра Щеголєва, а також екс-міністра внутрішніх справ Захарченка та його підлеглих Станіслава Шуляка, Сергія Конопляника, Миколенка, колишнього міністра оборони Павла Лебедєва і екс-начальника Генштабу Володимира Замани.[36] Загалом встановлено 66 осіб виконавців, які підозрюються у вбивствах, зокрема, 46 з них втекли до Росії, а решта перебуває під вартою.[37]

Сергій Пашинський, в. о. голови адміністрації президента України з 5 березня по 10 червня 2014

18 лютого активістами Майдану було зупинено автомобіль, у багажнику якого знайшли мисливський карабін. Потім у машину сів народний депутат Сергій Пашинський, і вона покинула місце. Пашинський пояснив, що допоміг уникнути розвитку інциденту з активістом у якого був мисливський карабін[38], та дозвіл на нього. За словами Пашинського, він просто відвіз його подалі від агресивної юрби, записавши його координати. Власника зброї потім допитувала Генеральна прокуратура України, а з самого знаряддя робилися відстріли, що не дали позитивного результату щодо можливих звинувачень[39][40][41].

Депутат Геннадій Москаль, який очолює тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з приводу масових убивств на Майдані, в інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня» 6 березня 2014 року стверджував, що снайпери, які розстрілювали протестуючих і міліціонерів на вулиці Інститутській, були співробітниками силових відомств і діяли за наказом колишніх глави Служби безпеки України Олександра Якименко і міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченко, і що тільки Захарченко міг віддати наказ застосувати зброю спецпідрозділами МВС. Москаль також заявив, що опозиціонерів на Грушевського вбивав саме «Беркут» з рушниць «Форт-500» 12-го калібру[42].

Треба зауважити, що гладкоствольна зброя, що стріляє картеччю, якою є Форт-500, будучи зброєю тактичного бою, не застосовується в снайперських цілях у силу своєї малої дальності прицільного пострілу до 40 метрів і власне розльоту картечі; тим не менш, можливе неприцільне ураження цілей на відстані пострілу, при цьому клас снайперської стрільби непридатний. Відзначимо, що «Беркут» мав на озброєнні гвинтівки СВД; при цьому кожна зброя може бути ідентифікована по кулям, які мають унікальний трасологічний почерк, який заноситься в картотеку кожної одиниці зброї до її надходження у війська, і кожна одиниця зброї може бути встановленою за залишками зруйнованої кулі; також, ще до експертизи, незважаючи на однаковий калібр, по величині кулі можна розрізнити випущені з СВД і з автомата Калашникова, бо вони мають різну довжину і масу. Станом на серпень 2014 року щодо приналежності куль думка судової експертизи Києва не була опублікованою, тільки заяви різних не експертних осіб, в тому числі політично важливих.

На думку Москаля, нове керівництво МВС і СБУ спускає на гальмах справи про масові вбивства на Євромайдані та саботує роботу з розслідування, намагаючись вигородити злочинців. Нові керівники силових відомств, щоб уникнути покарання рядових виконавців, намагаються перекласти провину на невідомі «треті сили»[42].

Геннадій Москаль також зібрав документи щодо плану розміщеня та послідовності дій снайперів та їхніх керівників, направлених на Майдан[43].

Колишній Голова СБУ генерал-майор О. Якименко

12 березня 2014 генерал-майор Олександр Якименко, який очолював Службу безпеки України (СБУ) при президентові Вікторі Януковичі, в ході інтерв'ю на телеканалі «Росія 1» заявив, що розстріли обох протиборчих сторін (співробітників «Беркута» і цивільних осіб від опозиції) 20 лютого 2014 невідомими снайперами виконувалися з будівлі «філармонії»[44], яка знаходилася під повним контролем сил опозиції[45] і, зокрема, так званого «коменданта Майдану» Андрія Парубія, який після подій 21—22 лютого був призначений секретарем Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України.

У липні 2014 року з офіційного звіту слідчої комісії Верховної Ради[46][47][48] стало відомо, що у справі про розстріл людей на Майдані вже за нового керівництва МВС було знищено всі докази.[49]

Голова ТСК Геннадій Москаль заявив, що наприкінці лютого просив міністра Арсена Авакова опечатати зброю спецпідрозділів, у яких значилися снайперські групи. Цього не було зроблено, а 62 беркутівці, на чолі із заступником командира Сергієм Кусюком, викрали кілька десятків автоматів, снайперські гвинтівки та втекли[49].

Також було знищено всю документацію, що пов'язана зі зброєю[49].

У звіті ТСК зроблено висновок, що докази втрачено безповоротно саме через злочинну недбалість нового керівництва МВС[49].

Міжнародна дорадча група (МДГ) була створена Генеральним секретарем Ради Європи в квітні 2014 року з метою нагляду за дотриманням усіх вимог Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини при розслідуванні випадків насильницьких дій, які мали місце в Україні, починаючи з 30 листопада 2013 року.

У звіті, оприлюдненому 31 березня 2015 року, МДГ дійшла висновку, що за більшість убивств, скоєних 20 лютого, найімовірніше відповідальні бійці спецпідрозділу «Беркут», якими керував майор Дмитро Садовник.

Інші висновки:

• Генеральна прокуратура не зробила всіх необхідних дій із переслідування головних підозрюваних у справі про розстріл на Інститутській, а за Віталія Яреми — свідомо блокувала затримання.
• Принаймні троє з 49 осіб, що загинули на Інститутській, були застрелені з готелю «Україна» або ж із будинку консерваторії.
• Більшість демонстрантів, що загинули 20 лютого, отримали поранення з автоматів Калашнікова калібру 7,62×39, який був у наявності у бійців «Беркуту».
• МДГ не виключає можливості участі «третьої сили», однак офіційне слідство не надало представникам групи необхідних доказів.
• Дії МВС не були направлені на співпрацю та, в деяких випадках, перешкоджали розслідуванню[22][50].

21 січня 2021 року Європейський суд з прав людини виніс рішення у низці справ щодо подій Революції гідності. Це, зокрема, справи Шморгунов та інші проти України, Луценко і Вербицький проти України, Кадура і Смалій проти України, Дубовцев та інші проти України і Воронцов та інші проти України.

Суд, зокрема, встановив, що українська влада свідомо застосовувала жорстоке поводження і що держава Україна несе відповідальність за вбивство принаймні одного протестувальника — Юрія Вербицького.

Суд константував порушення статті 3 (заборона тортур і нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції про права людини, пунктів 1 і 3 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 11 (свобода зібрань та асоціацій), статті 2 (право на життя) і статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Також зазначено, що виявлені порушення були стратегією з боку влади, а розслідування подій на Майдані у багатьох випадках було неефективним. Суд констатував відсутність незалежного і ефективного механізму в Україні для розслідування злочинів, скоєних співробітниками правоохоронних органів і недержавних агентів (тітушок) під час подій на Майдані[51].

• Євромайдан
• Небесна сотня
• Революція гідності
• Протистояння в Україні 18—21 лютого 2014 року
• Список загиблих учасників Євромайдану
• Болгарська осінь 1949 року[lower-alpha 1]

• Ірина Штогрін, Розслідування справ Майдану: хронологія // Радіо Свобода

• Анастасія Станко, КУЛІ / цикл розслідувань «Слідами революції» // Громадське телебачення, 20 лютого 2020