Стамбульський метрополітен

Тюнель — найстаріша підземна міська залізниця у Стамбулі — яка була введена в експлуатацію 17 січня 1875[5] Це друга найстаріша в світі підземна міська залізниця після Лондонського метро (1863), і перша підземна міська залізнична лінія у континентальній Європі, хоча перша повна лінія метро з декількома станціями метро в континентальній Європі була Лінія 1 Будапештського метро. (1896).

Стамбульський LRT, який складається з ліній M1 і Т4, має загалом 40 станцій (у тому числі 12 підземних і 3 естакадних станцій) був введений в експлуатацію 3 вересня 1989 року. Загальна протяжність мережі Стамбульського LRT становить 32 км.

Плани будівництва метрополітену в європейській частині розроблялися декілька раз, уперше 1912 року, пізніше — в 1936 і 1951 роках.

Перший генеральний план всієї мережі метро в Стамбулі під назвою Avant Projet d'un Métropolitain à Constantinople було спроєктовано французьким інженером L. Guerby, 10 січня 1912. План складався в цілому 24 станцій метро між районами Топкапі і Шишлі і включав з'єднання через Золотий Ріг. Кожна станція повинна була мати платформу 75 м, відстань між станціями варіювалася від 220 до 975 метрів. Креслення проєкту, який не був реалізований, сьогодні експонуються в музеї Стамбульського технічного університету.

У 1936 році французький архітектор Анрі Прост запропонував проєкт будівництва метрополітену між районами Таксим і Беязит, на північ і на південь від Золотого Рогу, відповідно.[6][7] У жовтні 1951, голландська фірма Nedeco запропонувала аналогічний проєкт між Таксим і Беязіт, а у вересні 1952, директор Паризького транспортного відділу, Марк Ланжевена, разом зі своїм партнером Louis Meizzonet запропонував проєкт метро та його інтеграцію з іншими видами громадського транспорту в місті. Але ці плани ніколи не набули чинності, і всі пропозиції були відкладені до 1987 року, коли розпочалась реалізація сьогоденного Стамбульського метро.

Реально проєктування чиної лінії метро почалося в 1987 році. Будівництво ж стартувало 11 вересня 1992 року, й просувалося доволі мляво, оскільки напряму́ було пов'язане з археологічними розкопками на будівельному майданчику. З огляду на те, що Стамбул розташований у сейсмічно активному районі, будівельні роботи здійснювалися у відкриту. За розрахунками, метрополітен у Стамбулі здатний витримати землетрус до 9 балів за шкалою Ріхтера.

Після декількох відтермінувань, першу ділянку лінії метро завдовжки 8,5 км було відкрито 16 вересня 2000 року. Вона складалась із шести станцій, від 4. Левент до Таксим. На лінії курсували чотиривагонні потяги виробництва Alstom.

30 січня 2009 року лінію було подовжено на північ на три станції, до Ататюрк Оно Санаї та на південь до станції Шишхане. Водночас було випущено потяги виробництва турецько-корейської компанії EUROTEM.

У теперішній час здійснюється розбудова мережі як на північ, так і на південь. У північному напрямку існуючу лінію планується подовжити на три станції до кінцевої станції Хаджиосман, у південному — також на три станції до Єнікапи, причому метро мостом має перетнути затоку Золотий Ріг. Загальна довжина ділянки після завершення будівництва має скласти 23 км (загалом 16 станцій)[8][9][10], не включаючи 936 м метромосту через Золотий Ріг[11], 0,6 км довжини тунель Таксим-Кабаташ зв'язуючий з поромним портом[12], 0,6 км завдовжки тунель Єнікапи-Аксарай з'єднає з мережею LRT, і 13,6 км завдовжки тунель Мармарай[13]

На азійському боці здійснюється також будівництво ділянки метро М4 завдовжки 21,66 км (16 станцій), першу чергу до Каратала було введено 17 серпня 2012 року. Будівництво коштувало €751m і було здійснено Astaldi / Makyol / Gülermak consortium.[14] Європейську та азійську ділянки з'єднано тунелем Мармарай (який вступив в дію 29 жовтня 2013) під Босфором, після чого Стамбульський метрополітен, таким чином, став першим у світі, розташованим у двох частинах світу.