Старак Теодозій Васильович

Народився на Лемківщині, син Василя Старака — діяча українського суспільно-освітнього товариства Просвіта.

У березні 1945 на початковому етапі вирівнювання кордонів був депортований із родиною до Львова. У листопаді 1949 року заарештований НКВС як син ворога народу і учасник самоосвітніх гуртків у школі. Після короткого слідства засланий у концентраційний табір у Караганді. Після шести років табору та заслання, у межах хрущовської амністії повертається до Львова. У 1956—1961 роках навчався на факультеті славістики Львівського університету, отримав фах польського філолога. Відтак працював у Львівському університеті, брав участь у русі шестидесятників — молодого покоління української інтелігенції, яке активізувалося в часи відлиги після XX і XXII з'їздів КПРС. Найважливішими постатями того покоління були також Дмитро Павличко, Василь Стус, Іван Драч, В'ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Михайло Горинь і Левко Лук'яненко. Левко Лук'яненко, юрист, за організацію підпільної партії — Української Робітничо-Селянської Спілки був засуджений у 1961 до смертної кари (покарання було пом'якшене до п'ятнадцяти років ув'язнення, які він відбув повною мірою).

Теодозій Старак у 1965 році був звільнений з роботи та заарештований разом із Михайлом та Богданом Горинями на хвилі арештів української інтелігенції, одночасній з показовим процесом Даніеля та Синявського в Москві. Після виходу на волю утримувався з принагідних занять, зокрема як сільський учитель (село Підбірці), у 1969 році отримав роботу редактора в польській редакції видавництва Радянська Школа, де працював офіційно до 1990 року. Водночас редагував підпільну газету забороненої в СРСР із 1946 року Греко-католицької Церкви  — Віра Батьків.

Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності (1991) став першим дипломатичним представником незалежної української держави в Польщі у ранзі повіреного у справах — charge d'affaires. Він організував дипломатичне представництво від основ — значною мірою за власні кошти — звідси прізвисько літаючого амбасадора (адже він не мав навіть власного водія). Після підвищення ранги дипломатичних представництв Польща та України до рівня Посольств — до квітня 1998 року перший радник Посольства України у Польщі (перший заступник посла).

У 1997 році обраний Головою Світової федерації українських лемківських об'єднань (СФУЛО). Співавтор (разом із С. Левинською) Słownika polsko-ukraińskiego 1998. Після 1991 року автор численних інтерв'ю та публікацій в українській та польській пресі.

Помер після тривалої важкої хвороби 1 жовтня 1999 року у віці 68 років у Львові. Похований на полі 67 Личаківського цвинтаря.

За представленням Економічного Товариства Польща-Україна 13 жовтня 1999 року Теодозій Старак був посмертно відзначений Командорським Хрестом Ордену Заслуги ПР. Відзнаку вдові, українській поетесі Любові Горбенко, вручили 19 березня 2002 в Ратуші у Львові від імені уряду Польської Республіки Анджей Росінський і Збігнєв Місяк. Теодозій Старак — єдиний, окрім пізнішого посла України в Польщі поета Дмитра Павличка, громадянин України, відзначений подібною нагородою.

• Słownik polsko-ukraiński, Львів 1998; ISBN 5-7773-0884-8
• Літаючий амбасадор. Теодозій Старак: особистість, Львів 2001; ISBN 5-7773-0450-8 

• інформації українською
• інформації англійською