Степаненко Анатолій Іванович

А. Степаненко. Диптих «Транскомунікації».Полотно, олія.1991

А. Степаненко. З фотопроєкту «Трансмутації».1987

А. Степаненко. Письмена. Папір, зм.техніка. 2001

Анатоль Степаненко народився 25 квітня 1948 в місті Ірпіні Київської обл. Батько Іван Іванович Степаненко і мати Ольга Кузмівна Мирончук були фахівцями в галузі лісового господарства.

Навчався в Ірпінській школі № 1 (8 класів).[3].

У 1967 р. закінчив Київський художньо-промисловий технікум (нині КДАДПМД ім. М Бойчука)
У 1977 закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва.
У 1984 — закінчив Вищі режисерські та сценарні курси в Москві (Росія).
У 1993–1998 працював у Швейцарії. 1994 — отримав стипендію Christopf Merian Stiftung, IAAB (International Artists Exchange Program), Базель, Швейцарія.

Мистецтвознавиця Галина Скляренко відмічає: «В еволюції його мистецтва — „від метелика до песиголовця“ — значною мірою відбився той складний шлях вітчизняного мистецтва від вимушеної камерності андеграунду через болісний вихід у суспільний простір 1990-х до пошуків нових „об'єктів репрезентації“ нашого часу, що мають конкурувати із нав'язливими образами реклами та безперервністю медіа. Адже мистецтво вимушене кожного разу доводити свою необхідність. І тут вибір творчої позиції митця — „погляд з іншого берега“ — несподівано перетворюється на одну з найактуальніших проблем часу».[4]

Як згадує Влодко Кауфман, Степаненко реалізовував свої проекти, коли саме слово «перформанс» «ще не увійшло в українську лексику і нікому ні про що не говорило». До таких перформансів можна віднести викидання радіо з вікна гуртожитку у Львові під час програвання радянського гімну або стояння на одній нозі з квіткою в зубах.[5].

Анатолій Степаненко був учасником різних креативних угруповань, зокрема об'єднання «Біла ворона» (1988—1989), до складу якого входила група «39.2°» (Юрій Вакуленко, Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов,Рафаеля Левчина), Василь і Тамара Гайчуки, Віра Вайсберг, Олена Голуб, Валентин Поліщук, Валерій Гурський та ін. Ця група авангардних митців влаштувала велику неофіційну виставку в київському кінотеатрі «Зоряний».[6]

Аналізуючи творчість митця, Г. Скляренко відмічає, що А. Степаненко використовує прийоми концептуалізму, у таких проєктахяк «Косий Капонір» (1992, художники Гнилицький, Голосій, Ратт, Сосерд, Тістол, Чічкан, Соловйов, Керестей, Мамсиков, Маценко) та «Киево-Могилянська Академія» (1993, Тістол, Степаненко, Марченко, Нідерер, Маценко, Кириченко, Касьянов), «Атопос — місце присутності» «Лодзь», 2001. «Прибічник „мистецтва як гри“, Степаненко використовує прийоми концептуалізму для створення видовищних акцій, де художня ідея не заперечує активної виразності матеріалу.»[7].

• 2018 «Заколот масок», галерея «Триптих АРТ», Київ
• 2010 галерея НЮ АРТ, Київ
• 2007 Музей сучасного образотворчого мистецтва України
• 2007 Музей культурної спадщини, Київ
• 2000 AAM Gallery, Atag Asset Management, Базель, Швейцарія
• 1999 MITTE, Культурний центр Gundeldinger Kunsthalle, Базель, Швейцарія
• 1998 Музей історії Києва
• 1996 Oerlikon Gallery, Цюріх, Швейцарія
• 1996 Центр мистецтв, культури та інтеграції, Трір, Німеччина
• 1994 Christoph Merian Stiftung, IAAB, Базель, Швейцарія

• 2018 FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 90-х років. Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2017 «Горизонт подій». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2014 Premonition: Ukrainian Art Now, Saatchi Gallery, Лондон, Велика Британія
• 2011 «Космічна Одіссея-2011», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2004 «Прощавай, зброє». Проект «Музей сучасного мистецтва» фонду Віктора Пінчука «Сучасне мистецтво в Україні». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2001 Markers: An Outdoor Banner Event of Artists and Poets for Venice Biennale Венеція, Італія
• 1999 IV Міжнародна триєнале графіки, Кочі, Японія.[8]

• 1986 «Повний місяць. Ноктюрн» (за мотивами роману Валерія Шевчука «Панна сотниківна», художник-режисер), Кіностудія імені Олександра Довженка[9]
• 1989 «Годинникар і курка» (за мотивами п'єси Івана Кочерги, режисер-постановник), Кіностудія імені Олександра Довженка[10]

• Галина Скляренко. Мистецтво Анатоля Степаненко: між метеликом та песиголовцем.// Fine art. 2008, № 2, ст.95

• Поезії Aнатоля Степаненко в перекладах Рафаеля Левчина
• Анатоль Степаненко: мене веде художня непокора. Демократична Україна, 2016