Степаненко Анатолій Іванович

Степаненко Анатолій Іванович , Анатоль Степаненко (25 квітня 1948, м.Ірпінь, Київської обл.) український живописець, графік, перформер, кінорежисер, медіа-художник. Представник Нової хилі. Роботи зберігаються у Національному художньому музеї України, музеях і приватних колекціях країн: Україна, Німеччина, Італія, Японія, Польща, Австрія, Норвегія Швейцарія, Велика Британія, Туреччина, Ізраїль, Канада, США.[1],[2].

А. Степаненко. Троянський кінь. Папір, олівець. 2002
А. Степаненко. Дівчина. Папір, олівець. 1979
Анатоль Степаненко
Анатоль Степаненко. Київ. 2019
При народженні Степаненко Анатолій Іванович
Народження 25 квітня 1948(1948-04-25) (73 роки)
м.Ірпінь, Київської обл.
Національність українець
Країна УРСР, Україна
Жанр живопис, графіка, перформанс, кінематограф
Навчання Київський Художньо-Промисловий Технікум,
Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва,
Вищі режисерські та сценарні курси Москва
Діяльність поет
Напрямок Нова хвиля, концептуальне мистецтво
Роки творчості з 1984

Життєпис

А. Степаненко. Диптих «Транскомунікації».Полотно, олія.1991
А. Степаненко. З фотопроєкту «Трансмутації».1987
А. Степаненко. Письмена. Папір, зм.техніка. 2001

Анатоль Степаненко народився 25 квітня 1948 в місті Ірпіні Київської обл. Батько Іван Іванович Степаненко і мати Ольга Кузмівна Мирончук були фахівцями в галузі лісового господарства.

Навчався в Ірпінській школі № 1 (8 класів).[3].

У 1967 р. закінчив Київський художньо-промисловий технікум (нині КДАДПМД ім. М Бойчука)
У 1977 закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва.
У 1984 — закінчив Вищі режисерські та сценарні курси в Москві (Росія).
У 19931998 працював у Швейцарії. 1994 — отримав стипендію Christopf Merian Stiftung, IAAB (International Artists Exchange Program), Базель, Швейцарія.

Творчість

Мистецтвознавиця Галина Скляренко відмічає: «В еволюції його мистецтва — „від метелика до песиголовця“ — значною мірою відбився той складний шлях вітчизняного мистецтва від вимушеної камерності андеграунду через болісний вихід у суспільний простір 1990-х до пошуків нових „об'єктів репрезентації“ нашого часу, що мають конкурувати із нав'язливими образами реклами та безперервністю медіа. Адже мистецтво вимушене кожного разу доводити свою необхідність. І тут вибір творчої позиції митця — „погляд з іншого берега“ — несподівано перетворюється на одну з найактуальніших проблем часу».[4]

Як згадує Влодко Кауфман, Степаненко реалізовував свої проекти, коли саме слово «перформанс» «ще не увійшло в українську лексику і нікому ні про що не говорило». До таких перформансів можна віднести викидання радіо з вікна гуртожитку у Львові під час програвання радянського гімну або стояння на одній нозі з квіткою в зубах.[5].

Анатолій Степаненко був учасником різних креативних угруповань, зокрема об'єднання «Біла ворона» (1988—1989), до складу якого входила група «39.2°» (Юрій Вакуленко, Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов,Рафаеля Левчина), Василь і Тамара Гайчуки, Віра Вайсберг, Олена Голуб, Валентин Поліщук, Валерій Гурський та ін. Ця група авангардних митців влаштувала велику неофіційну виставку в київському кінотеатрі «Зоряний».[6]

Аналізуючи творчість митця, Г. Скляренко відмічає, що А. Степаненко використовує прийоми концептуалізму, у таких проєктахяк «Косий Капонір» (1992, художники Гнилицький, Голосій, Ратт, Сосерд, Тістол, Чічкан, Соловйов, Керестей, Мамсиков, Маценко) та «Киево-Могилянська Академія» (1993, Тістол, Степаненко, Марченко, Нідерер, Маценко, Кириченко, Касьянов), «Атопос — місце присутності» «Лодзь», 2001. «Прибічник „мистецтва як гри“, Степаненко використовує прийоми концептуалізму для створення видовищних акцій, де художня ідея не заперечує активної виразності матеріалу.»[7].

Основні персональні виставки

Основні групові виставки

  • 2018 FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 90-х років. Мистецький Арсенал, Київ, Україна
  • 2017 «Горизонт подій». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
  • 2014 Premonition: Ukrainian Art Now, Saatchi Gallery, Лондон, Велика Британія
  • 2011 «Космічна Одіссея-2011», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
  • 2004 «Прощавай, зброє». Проект «Музей сучасного мистецтва» фонду Віктора Пінчука «Сучасне мистецтво в Україні». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
  • 2001 Markers: An Outdoor Banner Event of Artists and Poets for Venice Biennale Венеція, Італія
  • 1999 IV Міжнародна триєнале графіки, Кочі, Японія.[8]

Фільми

Примітки

  1. А.Stepanenko
  2. Сидор-Гібелинда О. Єретик постмодерну. Артанія.2008
  3. І.Швець."Роботи на папері минулих років": в ірпінському музеї відкрилася виставка художника Анатоля Степаненка, твори якого розійшлися світом
  4. Галина Скляренко. Мистецтво Анатоля Степаненка: між метеликом та песиголовцем.// Fine art. 2008, № 2, ст.100
  5. Смак свободи і дух застоя: «Лібертуха» Анатоля Степаненко 2020
  6. О. Голуб."Біла ворона": перезавантаження візій наприкінці 1980-х —у 90-х.// Образотворче мистецтво, 2018, —№ 2, С. 18-21.
  7. Галина Скляренко. «Пунктир концептуалізму». До картини українського мистецтва другої половини XX сторіччя. Сучасне мистецтво. К.:ІПСМУ. 2010, вип.7, ст. 220
  8. виставки Анатоля Степаненко
  9. Кінематографічні відображення Валерія Шевчука. 2015
  10. Годинникар і курка. Режисер А. Степаненко.1989

Джерела

  • Галина Скляренко. Мистецтво Анатоля Степаненко: між метеликом та песиголовцем.// Fine art. 2008, № 2, ст.95

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.