Степан Качала

Степа́н (Стефа́н) Теодо́рович Кача́ла (травень[джерело?] 1815, містечко Фірлеїв, нині[1] c. Липівка Рогатинського району Івано-Франківської області  — 10 листопада 1888) — руський (український) галицький греко-католицький священик, з 1861 до смерті — посол до Галицького сейму; посол до Австрійського райхсрату (1861—1879). Член-засновник Товариства ім. Шевченка, Народного Дому, товариства «Просвіта», Народної Ради, «Руського товариства педагогічного», політичний і громадський діяч, народовець, публіцист, великий покровитель української літератури. Був одружений з Анною Стрільбицькою, з якою мали сина Володимира Качалу. Дід Кирила Студинського, прадід Романа Слюзара (по матері).

отець Степан Качала
отець Степан Качала
Посол до Австрійського парламенту
04.11.1873 — 22.05.1879
Посол до Галицького сейму
1861 — 1867
Наступник Керничний Данило
Посол до Галицького сейму
1870 — 1876
Попередник Керничний Данило
Посол до Галицького сейму
1876 — 1882
Посол до Галицького сейму
1882 — 10.11.1888 (смерть)
Наступник Січинський Микола
Народився 1815
містечко Фірлеїв, Бережанський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 10 листопада 1888(1888-11-10)
Шельпаки, Збаразький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Похований Шельпаки
Виборчий округ Збаразький
Відомий як церковний і політичний діяч
Громадянство  Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Національність русин (українець)
Освіта Бережанська гімназія
Політична партія Народна Рада
Батько Теодор
Мати Євдокія
У шлюбі з Анна зі Стрільбицьких
Діти Володимир і Вікторія
Професія священик
Релігія греко-католик
Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився у травні 1815 року в багатодітній родині Теодора та Євдокії Качалів.

Навчався у місцевій парохіяльній школі, відтак — у Бережанській гімназії. Закінчив Львівську духовну семінарію, яка в ті часи перебувала під впливом ідей Маркіяна Шашкевича і організованої ним «Руської Трійці». Висвятився 1842 р. Після свячень спочатку був адміністратором парафії в селі Плотича Бережанського деканату (1844—1845), а згодом адміністратором і парохом в селі Скорики Збаразького деканату (1845—1852)[2].

З 1852 року — незмінний парох с. Шельпаки (нині Підволочиського району Тернопільської обл.), з перервами обіймав посаду Збаразького декана УГКЦ.

З 1848 року відіграє помітну роль у громадському та політичному житті Галичини. Степан Качала разом із Миколою Устияновичем та Володимиром Терлецьким розробили перший тимчасовий статут «Просвіти», який згодом удосконалили. Він і Юліян Лаврівський — єдині авторитетні політики старшого покоління, які в 1860-х роках підтримали народовців, що надало цьому рухові необхідного мінімуму авторитету (перші народовці були виключно молоді студенти та семінаристи).

Журналіст, історик, ідеолог народовства, автор численних публікацій та історичних праць. щедрий меценат, значну частину своїх статків заповів громадським установам народовців.

Чотириразовий посол (депутат) Галицького сейму від IV курії виборчого округу № 39 Збараж — Медин (1-го, 3-го, 4-го і 5-го скликань).

За політичними переконаннями був федералістом, підтримував польські ідеї про розширення автономії Галичини. Через підтримку до польських урядових ініціатив він не ввійшов до складу фракції «Руський клуб» у Галицькому сеймі 1870 року, оскільки більшість там становили москвофіли. Був добрим промовцем, у Сеймі виступав нечасто, але ефектно.

На виборах до Райхсрату 1873 року поляки підтримали його кандидатуру в окрузі Тарнів — Бохня (Західна Галичина). Здобувши мандат, увійшов до складу фракції «Польське коло».

Палкий оборонець прав українського населення Галичини.

Помер Степан Качала 29 жовтня 1888-го на 73-му році життя і на 46-му священства. На похорон видатного діяча прийшли відомі громадські діячі та політики Юліан Романчук, Кость Левицький, Антін Горбачевський, Кирило Трильовський. Перед смертю він заповів чималі суми «Просвіті», газеті «Діло», «Руському товариству педагогічному». Поховали його в с. Шельпаки.

Праці
  • «Що нас губить а що нам помочи може» (1869). В ній:
… дуже доступно роз’яснював, що “губить нас” пияцтво, темнота, невміння організуватися, щоб заробити й ощадливо витрачати гроші. За позитивний приклад… взяв євреїв, котрі “не п’ють”, вміло торгують, вчать своїх дітей.[3]
  • «Polityka Polaków względem Rusi» (Політика поляків з точки зору Русі. — Львів, 1879). 1886 року в Тернополі цю брошуру видано українською мовою під назвою «Коротка історія Руси». В ній остаточно розчарувався у співпраці з польськими шовіністами та розкритикував їх.

Вшанування
Пам'ятна дошка, колишня бурса, Тернопіль, Качали, 9

Примітки
  1. від 1948 року
  2. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944)… С. 181.
  3. Жиди чи євреї? Текст галицького мовознавця та історика 1996 року
  4. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… С. 135.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.