Стефанов Олег Дмитрович

Оле́г Дми́трович Стефа́нов (театральний псевдонім — Олег Стефан; нар. 28 лютого 1965, Кілія, Одеська область) — український актор, педагог, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006), Заслужений артист України (2019).

Олег Стефан
Ім'я при народженні Олег Дмитрович Стефанов
Народився 28 лютого 1965(1965-02-28) (56 років)
Кілія, Одеська область, Українська РСР
Громадянство  Україна
Діяльність актор
Alma mater Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Роки активності 1987 — тепер. час
Нагороди
Заслужений артист України
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»

Життєпис

Закінчив Харківський державний інститут мистецтв імені Івана Котляревського у 1989 році (курс Олександра Біляцького).

У 1987—1990 та 1991—1996 працював у Харківському академічному драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

У 1995—1996 роках викладав у Харківському інституті мистецтв імені Івана Котляревського. Виставу «Мина Мазайло», дипломну роботу в інституті, побачив Володимир Кучинський, та запросив долучитися до щойно організованої Театр-студії, який в подальшому став Львівським академічним театром ім. Леся Курбаса[1]. У період 1990—1991 та з 1996-2019 — Олег Стефан є актором цього театру. У 1998—1999 роках викладає у студії при театрі ім. Леся Курбаса.

У липні 1991 року в рамках проекту «Слов'янський пілігрим» проходив стажування у Workcenter of Jerzy Grotowski (Понтедера, Італія).

У 2005—2009 роках — доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2012 по 2017 роки — художній керівник курсу акторської майстерності на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка.

З сезону 2019/2020 — актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.[2]

Багаторазовий учасник міжнародних театральних фестивалів в Україні, Італії, Молдові, Македонії, Румунії, Польщі, Німеччині, Єгипті.

Доробок

Ролі у театрі
Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка
  • Олександр («Зірки на ранковому небі» О. Галіна, 1988 р.);
  • Мокій, Тьотя Мотя («Мина Мазайло» М. Куліша, 1989 р.);
  • Голохвастов («За двома зайцями» М. Старицького, 1992 р.);
  • Бонавентура («Гроші» І. Карпенка-Карого, 1993 р.);
  • Мефісто, Пан Блаке («Сни Крістіана» за Г. К. Андерсеном, 1995 р.);
  • Тузенбах («Три сестри» А. Чехова, 1996 р.);
  • Родіон («Пригвожденні» В. Винниченка, 1996 р.).
Львівський академічний театр імені Леся Курбаса
  • Хуса, Юда («Апокрифи» за Лесею Українкою, 1996 р., реж. Володимир Кучинський);
  • Трофимов («Садок вишневий» за А. Чеховим, 1996 р., реж. Володимир Кучинський);
  • Марко («Марко Проклятий, або Східна легенда» за поезіями В. Стуса, 2001 р., реж. Володимир Кучинський);
  • Сократ («Хвала Еросу» за Платоном, 2002 р., реж. Володимир Кучинський);
  • Дон Жуан («Дон Жуан» за Лесею Українкою 2002, р., реж. Володимир Кучинський);
  • Владімір («Чекаючи на Годо» за Семюелем Беккетом, 2006 р., реж. Олексій Кравчук).
  • Дядько Лев («Лісова пісня» за Лесею Українкою, 2011 р., реж. Андрій Приходько)
  • Сер Тобі «…П'єса Шекспіра „12 ніч“ зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра…» за КЛІМом, 2014 р., реж. Євген Худзик).
  • Стальський «Перехресні стежки» за Іваном Франком, 2018 р., реж. Іван Уривський).
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
  • 2019, 14 жовтня — «Альбатроси» за п'єсою «З життя корисних копалин» Фредеріка Строппеля; реж. Стас Жирков — Мелвін / Самуїл
  • 2019, 14 грудня — «Сімейний альбом / Album di Famiglia» М. Спіацці; реж. Маттео Сп'яцці (Італія) — Бабуся
  • 2021, 25 вересня — «Батько» за однойменною п'єсою Флоріана Зеллера; реж. Стас Жирков[3]
  • 2021, 11 листопада — «Одіссею, повертайся додому» Павла Ар'є за мотивами історії про Одіссея; реж. Євген Корняг (Білорусь)[4]
Грав також в інших театрах

Фільмографія

Нагороди

Примітки
  1. Ганна БЕШКЕНАДЗЕ та Галина ЛЮТІКОВА (16 грудня 2021). Діалог актора та драматурга. Олег Стефан і Павло Ар’є — про Львів, творчі пошуки та про крайні резонансні прем’єри у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра (ua). Г-та «День» №147-148. Процитовано 18 грудня 2021.
  2. Катерина СЛІПЧЕНКО (9 серпня 2019). Провідний львівський актор перейшов до Київського театру на лівому березі (ua). «Захід». Процитовано 2019-8-11.
  3. Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (20 жовтня 2021). Вистава, що стікає сльозою по щоці. «Батько» Стаса Жиркова: пронизливо, зворушливо, чесно (ua). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 25 жовтня 2021.
  4. За ствердження та розвиток кращих традицій вітчизняного психологічного театру Олег СТЕФАН, провідний актор Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра – унікальна спорідненість з курбасівським феноменом українського актора, як «розумного Арлєкіна» (ua). «День». 24 грудня 2021. Процитовано 2022-1-04.
  5. Сергій ВИННИЧЕНКО (17 вересня 2020). Ерік-Емманюель Шмітт. Український зріз 2020 (ua). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 грудня 2020.
  6. Богдана ОРЛЕАНОВА (25 вересня 2020). Эпидемия печали. Спектакль «MUDAK»: секс с деревьями и мрачное будущее в премьере «Золотых ворот» (рос.). «Yabl». Процитовано 2020-9-26.
  7. Ганна ТУРЛО (12 жовтня 2020). Еко-диктатура, або 50 років потому. У театрі «Золоті ворота» відбулася прем’єра з провокативною назвою «Мудак» (ua). «День» №193. Процитовано 13 жовтня 2020.
  8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №91/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 30 березня 2019.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.