Сторона (Дрогобицький район)

Сторо́на (Сторо́нна[2]) — село Дрогобицького району Львівської області. У верхньому кінці села знаходиться дерев'яна церква Благовіщення Пр. Богородиці, а внизу церква св. Миколая.

село Сторона
Країна  Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Дрогобицький район
Громада Східницька селищна громада
Код КАТОТТГ UA46020070220011188
Основні дані
Засноване 1650 рік
Населення 1.887 тис.осіб
Площа 60500 (тис.кв.м) км²
Густота населення 31.190 осіб/км²
Поштовий індекс 82182[1]
Телефонний код +380 3244
Географічні дані
Географічні координати 49°20′22″ пн. ш. 23°12′11″ сх. д.
Місцева влада
Адреса ради смт.Східниця,вул.Золота Баня,3
Карта
Сторона
Сторона
Мапа

Сторона – село на берегах потоків Сторонявки (яка впадає до Бистриці а далі до Дністра) і Тисовця, за 32 км на південний захід від Дрогобича. Лежить на Підгір’ї[2].

28 серпня 2017 року в селі відкрито нову школу[3].

Символіка

Прапор
Прапор

Квадратне полотнище, що складається з 3 рівновеликих вертикальних смуг — синьої, жовтої та синьої, на середній жовтій — два стилізовані сині грона винограду з зеленими хвостиками. На даному полотнищі розміщений виноградний кущ, який є символом щедрості й багатства та дві сині смуги, що уособлюють дві річки — Бистрицю і Сторонявку. На прапорі зображені два грона, які вказують на 2 населені пункти, підпорядковані селищній раді, тобто Підбуж та Сторону.

Герб

У золотому полі, на зеленому пагорбі, зелена виноградна лоза з листочками і синіми гронами. Герб вписано у декоративний картуш, у вінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення.

Зображення виноградного куща з ґронами виступало на печатці селища (на той час — містечка Дрогобицького повіту Королівства Галичини) ще в 1870-х рр., про що свідчать матеріали колекції документів відомого галицького краєзнавця XIX століття Антонія Шнайдера[4].

Герб

Історія

Походження назви села Сторона

Перша назва: Сторонна. Назву виводять від слова «сторонній». За переказами, ймовірно в XVI ст., один з отців-монахів, який жив у монастирі ЧСВВ в с.Монастирці, покинув згромадження, тобто відсторонився, пішов жити «на сторону», і обняв невеличку доти безіменну парафію на горі Ковтаві. Монах-«відсторонник,  «сторонна» парафія і спричинились до назви села, що звучала як Сторонна. За іншим переказом, назва походить від «сторонніх» утікачів, які переховувались тут від ординців. В історичній назві наголошують другу літеру «о». За СРСР селу дали назву Сторона. В сучасній назві наголошують літеру «а». Сусідує з селищем міського типу Підбужем, селами Залокотем, Жданівкою, Смільною, а також Недільною, Спринею, Монастирцем, Лопушною Самбірського району. Мікротопоніми: Шовтиство, Загор, Рудки, Жупка, Горбок, Луг, Левків, Медвежа, Шеньк, Запуст, Ковтава (Ковтало), Сторонявка. Відомі колишні власники села: пани Левицькі, граф Смолявський, який мав у Сторонній фільварок, який продав  барону Ґутману, а той передав його в оренду жидам.

На території села виявлено сліди селища давньоруського періоду. За ЛОАТПщо таке ЛОАТП?, село засновано в 1540 р. на горі Ковтаві й розбудовувалося з горішнього кінця. Селяни займались рільництвом, тваринництвом, мисливством. У XVII ст. жителі мали повинність возити до королівської солеварні по 150 возів дров на рік. У XVIII ст. село постачало робітників на королівську солеварню. Після скасування панщини в Галичині у 1848 р. селяни не змогли заплатити державі визначену суму за викуп своїх же лісів, і за рішенням Відня їх придбав за мінімальні гроші чеський барон Лібіґ.

Колись Сторона належала до Самбірського повіту. За Австрії село передано  до Дрогобицького повіту. До Першої світової війни проживали 1 тис. 724 особи: 1 тис. 656 українців, 34 поляки, 34 жиди. Восени 1914 р., починаючи від свята Покрови, на території села, що опинилося між двома фронтами, три тижні точилися запеклі бої, тричі рукопашні, між австрійськими і російськими військами. Загинуло понад 600 чоловік, у т.ч. кілька десятків селян. Взимку 1916 р. австрійська влада організувала перепоховання полеглих вояків на окремому цвинтарі в Підбужі біля підніжжя сторонянської гори.

До 1939 р. чисельність жителів села збільшилась до 1 тис. 860 українців, натомість поляків зменшилась до 15 осіб, жидів – до 20 осіб. Були ковалі, ткачі, стельмахи, гончарі, кошикарі, бондарі. Наприкінці 2007 р. проживали 1 тис. 887 осіб, з них 620 пенсіонерів.

За СРСР створено Сторонянську сільську раду, перегодом, село перейшло до Підбузької селищної ради. Землі у розподрядженні колгоспу, згодом перейшов у радгосп «Підбузький». Загальна площа земельних угідь – 2 682 га[5].

Культура

Першу школу відкрито в 1886 р. у приміщенні панського фільварку, який громада купила в барона Ґутмана. До Першої світової війни існувала початкова школа на 2 класи, згодом розширена до 7-класної. Протягом 50 р. у ній вчителював подвижник шкільної освіти і народної просвіти Атанасій Томашек (похований у 1945 р. в Підбужі). Нині працює школа І-ІІ ступенів: 39 вчителів, 8 технічних працівників, 203 учні. У школі створено музейну кімнату з історії села на 35 експонатів.

У 1895 р. споруджено дім для читальні «Просвіти», громадської канцелярії, громадського шпихліру, тимчасового утримання під арештом порушників. У 1897 р. через москвофільські погляди священика замість читальні «Просвіти»  відкрито читальню москвофільського товариства ім. М.Качковського. Проіснувала до 1914 р., коли австрійська влада запроторила її керівників і активістів до концтабору в Талєрґофі (Австрія).

Першу читальню «Просвіти» відкрито в цьому приміщенні в 1914 р. після початку Першої світової війни. При читальні був хор, драматичний гурток, бібліотека. Після проголошення ЗУНР 79 молодих хлопців, у т.ч. 3 малолітні, добровільно зголосилися служити в УГА. До 1939 р. існували осередки товариств «Просвіта», «Сільський господар», інших. Нині працює Народний дім. При ньому є бібліотека на 15 тисяч книг,  фельдшерсько-акушерський пункт, 9 продуктових і промислових крамниць.

Є сакральні споруди XVIII-XIX ст.ст[5].

Релігія

Перша згадка про церкву належить до 1507 р. В 1561 р. церкві надано ерекційну грамоту. Згодом польські королі Ян Казимир, Август ІІ надали церкві привілеї. У 1782 р. (за іншими джерелами в 1761 або 1769 р.) споруджено другу дерев’яну церкву. В 1872 р. замість неї споруджено (чи відновлено і добудовано стару) третю дерев’яну церкву Святого Миколи. У 1910 р. за проектом львівського архітектора Василя Нагірного споруджено четверту, кам’яну церкву Святого Миколи УГКЦ, нині УПЦ КП.  При церкві був колись і є нині церковний хор. Є парафільний дім для священика. Протягом 1963-1989 рр. стояла закрита. 1 тис. 200 віруючих.

У 1660 р. споруджено ще одну дерев’яну церкву. В 1738 р. над бабинцем на емпорі церкви зведено каплицю. У 1830 р. замість неї споруджено другу  дерев’яну церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ. При церкві був колись і є нині церковний хор. Був парафіяльний дім для священика.

Православні УПЦ (МП): 5 віруючих. Інші віровизнання (баптисти): 23 віруючі.

9 каплиць. 8 придорожних хрестів.

Храмові празники  в с. Сторона – на свято Благовіщення 7 квітня, на свято Перенесення мощів святого Миколая 22 травня.[5]

Населення

На 01.01.1939 в селі було 2170 мешканців  — 2110 українців, 20 поляків, 10 латинників і 30 євреїв.[6]

Видатні постаті

Терентій Піхоцький

Терентій Піхоцький (псевдо: «Оса», «Криця») — окружний провідник Дрогобицької округи ОУНР, старшина УПА, командир охорони Першого великого збору, на якому в лісничівці поблизу с. Сприня була утворена Українська Головна Визвольна Рада (УГВР)[7]. Один з організаторів старшинської школи у селі Недільна Старосамбірського району. Очолював охорону Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака. Загинув у бою за Україну в 1944 році. Терентій Піхоцький був в'язнем польських тюрем[8].

Терентій Піхоцький народився у селі Сторона в 1912 році у бідній селянській родині. Його батько Василь походив із села Недільна Старосамбірського району.

Марія Кундик

З села походить письменниця Марія Кундик (нар. в 1951 р.).[5]

Василь Якимів

Народився 29 травня 1914 р. Стрілець УНС із куреня «Омеляна»[9]

Іван Хом’як

Народився 7 вересня 1921 р. Псевдо «Лис» - командир повітової боївки ОУН[9]

Галина Пагутяк

Москале́ць Гали́на Васи́лівна, відома під творчим псевдонімом Пагутя́к Гали́на (26 липня 1958, Залокоть, Дрогобицький район, Львівська область) — сучасна українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010).

Батько — Василь Пагутяк, мати — Іванна Басараб.

Батьків рід походить з бойківського села Сторона, де, за словами письменниці, кожен другий — її близький або далекий родич.[10]

Примітки
  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Дрогобицький район
  2. http://archivelviv.gov.ua/wp-content/uploads/2020/07/Малі-друзі-Ч.9-1943-р..pdf
  3. Відкрито нову школу
  4. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Фонд 144. — Опис 3. — Спр. 14. — Арк. 116
  5. Історичний опис Пі́дбужа. Підбузька селищна рада (укр.). 30 жовтня 2016. Процитовано 29 грудня 2018.
  6. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 23.
  7. У Самборі площа Пам’яті поповнилася ще одним пам’ятником воїну УПА. zik.ua (ua). Процитовано 29 грудня 2018.
  8. На Дрогобиччині відкрили меморіальну таблицю на честь борця за волю України Терентія Піхоцького. zik.ua (ua). Процитовано 29 грудня 2018.
  9. Діячі ОУН та УПА загиблі в боротьбі з німцями. REIBERT.info (ru-RU). Процитовано 29 грудня 2018.
  10. Приватна історія війни. Галина Пагутяк (укр.). Процитовано 18 червня 2019.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.