Судовська культура

Судовська культура, або культура кам'яних курганів — археологічна культура залізної доби у Східній Європі. Була поширена в II — XV ст. на території північно-східної Польщі, південно-західної Литви і північно-західній Білорусі до початку християнізації балтомовних народів, зокрема ятвягів. Виокремлена німецьким археологом К. Ен­ге­лем у 1930-х рр. як східно-мазурська група західнобалтської культури[1]. Включає су­дав­ську, гол­дап­ську, ав­гу­стов­ську групи[1]. Формування пов'язане із згасанням культури західнобалтських курганів. Період максимального поширення — V—VIII ст[1]. Кургани мають кам'яні кладки[1]. Основний тип поховання — трупоспалення, до V ст. — трупокладення, інколи із захороненням коней[1]. Селища погано вивчені[1]. Більшість артефактів — фібули, ремінні гарнітури, браслети, центральноєвропейські гривни, римське намисто, наконечники списів, умбони пшеворського типу, остроги, кінська збруя, профілірований посуд тощо[1]. Первісно перебувала під впливом богачевської і самбійської культур, з VII ст. — слов'янських і скандинавських культур[1]. Носіїв культури ототожнюють із судавами, яких згадував Клавдій Птолемей у «Географії» (ІІ ст.) і Петро Дусбурзький у «Хроніці землі Прусської» (1326)[1]. У VIII—XI ст. на основі судовської культури сформувалася культура ятвягів[1].

Балтські культури:
   Самбійська культура
   Ольштинська культура
   Мемельська культура

Назва
  • Судовська культура (пол. kultura sudowska, лит. sūduvių kultūra), або Судавська культура (рос. судавская культура) — від латинської і німецької назви Ятвягії (лат. Sudava, Sudowia, нім. Sudowen, Sudawen). Запроваджена польським археологом М. Качинським у 1970-х рр[2][1].
  • Культура кам'яних курганів (рос. культура каменных курганов, біл. культура каменных курганоў) — від основного типу поховань.
  • Венгожевська група західнобалтскої культури — стара назва польській історіографії у 1930—1970 рр[1].
  • Східно-мазурська група західнобалтскої культури — назва запропонована М. Енгелем у 1930—х рр[1].

Опис
Кам'яне курганне поховання. Сувалки, Польща.
Кам'яне курганне поховання. Сувалки, Польща.

На підставі поширення в області кам'яних курганів ятвязької гідроніміки ці пам'ятники приписують західно-балтському племені ятвягів (судавів[1])[3]. Населення цієї археологічної культури практикувало скелетні похоронні обряди на плоских кладовищах. З часом під курганами з'явилися скелетні могили. На наступному етапі — колективні попельні поховання були також поміщені під кургани. Виділена німецьким археологом К. Енгелем у 1930-ті роки як «східно-мазурська група» західно-балтської археологічної культури[1]. У польській літературі деякий час вона називалася як Венгожевська група[1].

Сформована ця культура у фазі В2/С1-С1 римського періоду (від середини II століття)[2]. Культура кам'яних курганів відома в південному Заніманні та на північному сході Польщі з середини II століття[2]. У IV-VI століттях вона поширилася і на правому березі р. Німану до річки Страви. У IV—V століттях ховали частіше за все, не кремуючи, по одному в кургані, в ямі, викопаній під насипом. Яма над померлим закладалася камінням, з каменів складена була центральна частина кургану, потім засипана землею та складний був вінок з каменів. Чоловіків ховали головою на північ, зі списом біля боку (наконечник спису клали коло голови), зі щитом в ногах, іноді в могилі знаходять ніж, шпильку[4]. Могили з трупоспаленням V-VI століть знаходять в невеликих ямах або в центрі насипу, складеного з каміння, що обкладене також камінням. У насипу між камінням знаходять 1-2 могили. Похоронний інвентар нечисленний — наконечник спису, зрідка зустрічається археологами умбони зі щитів (близ­кі фор­мами до пше­вор­ської куль­ту­ри[1]), ніж, фрагменти фібули або браслета[5]; римські намиста, ремінні гарнітури, гривні центрально-європейських типів та їх імітації, речі кола східноєвропейських виїмчастих емалей, кінська упряж, характерні профільовані керамічні посудини з многочастною ручкою[1]. До V ст. зустрічаються іноді з похованням коней[1]. Спочатку на цю культуру мала вплив богачевська культура та самбійско-натангійська культура, від VII століття — слов'янська й скандинавська культури, що історики пов'язують із згасанням культури західно-балтських курганів[1].

Період розквіту цієї культури і найбільшого розширення теренів припадає на V—VIII століття[1]. Від VII до XI століття в східній частині Мазурського поозер'я й далі на схід історія судовів ще не досліджена. Селища їх досліджені слабо[1]. Але кам'яно-земляні кургани, насипали над трупоспаленням, з'являються тут у XI—XIII століттях, відповідаючи літописним ятвягам. Їх ареал охоплював східну Мазурію, південно-західну Литву (Сувальщина) в басейні р. Чорна Ганча і частину нинішньої Гродненської області Білорусі[6].

Примітки
  1. Хомякова 2016, 374—375.
  2. Kaczyński 1976, S. 253—289.
  3. (рос.)Загорульский Э. М.,. Археология Беларуси. — Мн. : БГУ, 2001. — С. 50.
  4. (лит.)Tautavičius Adolfas. Vidurinis geležies amžius Lietuvoje (V—IX a.). — Vilnius: Lietuvos pilys, 1996. — P.365.
  5. (лит.)Ibid. — P.366.
  6. (рос.)Кулаков В. И.,. История Пруссии до 1283 г. — М. : Индрик, 2003. — С. 46.

Джерела

Монографії, статті

Довідники

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Судовська культура

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.