Ятвягія

Ятвя́гія — середньовічна країна балтського народу ятвягів. Розташовувалася у Східній Європі, в межиріччі Німана і Західного Бугу, на межі сучасних Польщі (Підляшшя), Білорусі (Берестейщина, Гродненщина) і південно-західної Литви. Центральним містом був Дорогичин. До Х ст. була самостійною, згодом з перервами підпорядковувалася Русі. У XIII ст. була місцем боїв між ятвягами, русами, поляками і хрестоносцями. З кінця ХІІІ ст. поділена між Руським королівством, Великим князівством Литовським і Тевтонським орденом. У руських літописах згадується як Ятвязька земля; у німецьких — як Судовія.

Ятвяги, ХІІІ ст.
Ятвягія на карті 1000 року
Судовія станом на XIII століття

Назва

Історія

Землі Ятвігії входили до складу Київської Русі. В договорі 944 року між київським князем Ігорем і Візантійською імперією перераховано послів багатьох земель Русі, один з яких був Ятвіаг Гунарев (Jatviag Gunarev). Це є першою письмовою згадкою про ятвігів.

З кінця Х ст. Ятвягія стала об'єктом агресії руських князів[6]. Так, 983 року київський князь Володимир Святославич пішов походом у землю ятвягів і здобув її[7]. 1038 року його син і наступник Ярослав Мудрий так само ходив проти ятвягів і здобув перемогу[8]. Головним мотивом цих акцій, слід думати, була необхідність захистити від ятвязьких набігів західні регіони Київської Русі[6]. Саме з розселенням полонених Ярославом Мудрим ятвягів пов'язують кілька курганних могильників 1-ї половини — середини ХІ ст., розташовані в околицях Новограда-Волинського (насипи цих курганів мають кам'яні елементи, що нетипово для слов'янських поховальних пам'яток)[6].

Русько-ятвязьке протистояння поновилося у ХІІ ст., з постанням Володимирського князівства на південних кордонах Ятвягії. Зокрема, 1112 року володимирський князь Ярослав Святополкович, правнук Ярослава Мудрого, звитяжно воював у Ятвязькій землі[9]. Взимку 1196—1197 років володимирський князь Роман Мстиславич здійснив каральний похід на ятвягів, які набігали на його князівство, й попалив Ятвязьку волость[10].

Князь ятвігів Нетимир (Netimeras) був навернений до християнства Бруно Кверфуртським в 1009 році. 1170 року Роман Мстиславич, що правив в Володимир-Волинському князівстві підкорив собі ятвягів.

З 13-го століття ятвяги стали здійснювати набіги на сусідні князівства: Мазовецьке, Люблінське та Волинське поки Конрад I Мазовецький та король Данило Галицький знову підкорили їх землі.

У 1264, герцог Кракова Болеслав V організував експедицію проти Ятвігії. 23 червня 1264 дві армії зустрілися біля Брянську. Битва при Брянську тривали два дні, армія Кракова перемогла ятвязьку армію на чолі з князем Коматом, який був убитий.

У 1280-х роках північні землі Ятвягії були частково завойовані Орденом тевтонських лицарів; деякі ятвяги перейшли до Великого князівства Литовського.

27 вересня 1442 року підписанням Мельнської мирної угоди було завершено Голубську війну. Договір остаточно розділив Ятвігію між Орденом тевтонських лицарів, Польським Королівством і Великим князівством Литовським.

Терени

Матвій Стрийковський у своїй «Хроніці польській, литовській, жмудській і всієї Русі» (1582) визначав межі Ятвязької землі станом на XVI ст. таким чином:

Оригінал Переклад

...stołeczne miasto i zamek było Drohiczyn, do dzisiejszych czasów trwający. A Podlasze wszytko aż do Prus z Wołynia począwszy, osiedli byli, Nowogrodek też zamek i okoliczne wołości w Litwie trzymali.... Dziś jeszcze jest ich po częsci koło Nowogrodka Litewskiego , także około Rajgrodu i Isterboka w Prusiech i w Kurlandach , także w Lillanciech i ku Wielkiemu Wielkiemu Nowogrodu Moskiewskiemu, jest ich jeszcze ziemica, których Igowiany zowią, czegom sam świadom...[11]
...[Їхнім] столичним містом та замком був Дорогичин, що проіснував до сьогодні. Вони заселили все Підляшшя, від Волині аж до Пруссії, також тримали замок Новогродок і навколишні волості в Литві... Сьогодні частково є ще їхня земля біля Новогродка (Литовського), також біля Райгрода й Істерборка в Пруссії та Курляндії, також у Ліфляндії та біля московського Великого Новгорода — їх звуть іговянами, в чому я сам пересвідчився...[12]

Примітки
  1. Попов Борис Иванович: Глава 8 ГЕДИМИНОВИЧИ И ЯТВЯГИ (рос.)
  2. У папських буллах ХІІІ ст. (Jadźwingi // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego... 1882, Т. III, S. 364).
  3. ПСРЛ, Т. 2, Стб. 810.
  4. Літопис руський... С. 362
  5. География Пруссии // «Исследования стран Балтии», Терминологический словарь. Anzhalika Dubasava.
  6. Синиця 2013, С. 766.
  7. ПСРЛ, Т. 2, Стб. 69; Літопис руський... С. 49.
  8. ПСРЛ, Т. 2, Стб. 141; Літопис руський... С. 92.
  9. ПСРЛ, Т. 2, Стб. 273; Літопис руський... С. 169.
  10. ПСРЛ, Т. 2, Стб. 702; Літопис руський... С. 362.
  11. Stryjkowski 1582, S. 183—184.
  12. Стрийковський, М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси. Львів, 2011. С. 250—252.

Бібліографія

Джерела

Довідники

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ятвягія

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.