Сірковуглець

Температура кипіння — 46,2 °C, густина — 1263 кг/м³. Частково розкладається під дією ультрафіолетових променів; продукти розкладу мають надзвичайно неприємний запах. Суміш парів сірковуглецю з повітрям (1,25-50 % CS₂ по об'єму) спалахує при температурі близько 100 °C. Розчиняє жири, олії, смоли, каучуки, сірку, фосфор, йод, нітрат аргентуму. Змішується у будь-яких пропорціях з ефіром, етанолом, хлороформом; мало розчинний у воді.

При довгому зберіганні сірковуглець жовтіє і набуває неприємного запаху.

При нагріванні вище 150 °C сірковуглець розкладається водою:

${\displaystyle \mathrm {CS_{2}+2H_{2}O\rightarrow CO_{2}+2H_{2}S} }$

Під дією сильних окисників він розкладається із виділенням сірки:

${\displaystyle \mathrm {CS_{2}{\xrightarrow {[o]}}CO_{2}+S} }$

Сірковуглець може утворювати аналоги карбонатів — тіокарбонати. Дані солі використовуються у сільському господарстві як засіб проти шкідників.

${\displaystyle \mathrm {CS_{2}+K_{2}S\rightarrow K_{2}[CS_{3}]} }$

Сірковуглець CS₂ одержують пропусканням пари сірки крізь шар розжареного вугілля.

Основна кількість сірковуглецю йде на отримання віскози, яку використовують для виготовлення одного з видів штучного волокна. Також він застосовується для отримання тетрахлорметану, екстрагування олій та смол. Великі кількості сірковуглецю витрачаються на боротьбу з різними шкідниками сільськогосподарських культур.

Сірковуглець є небезпечною речовиною. Зазнати ураження ним можна при контакті через очі, шкіру, дихальні шляхи. Симптомами отруєння є головний біль, безсоння, слабкість, втрата ваги, гастрит, захворювання нирок, дерматит, зниженням репродуктивної здатності.[2]

Зазвичай зона захворювань, спричинених дією сірковуглецю, розташовується довкола підприємств з виробництва штучних волокон, на яких сірковуглець використовується.

• Lide, D. R., ed. (2005). CRC Handbook of Chemistry and Physics (86th ed.). Boca Raton (FL): CRC Press. p. 4.70. ISBN 0-8493-0486-5.
• Реми Г. Курс неорганической химии. Том 1. Пер. с нем. — М.: ИИЛ, 1963. — 922 с., ил.
• В. І. Саранчук, М. О. Ільяшов, В. В. Ошовський, В. С. Білецький. Хімія і фізика горючих копалин. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. – с. 600. ISBN 978-966-317-024-4