Січових Стрільців, 24

Будинок № 24 — садиба другої половини XIX століття, зведена в цегляному стилі, колишні Бессарабські казарми, в яких 1918 року розквартировувалися Січові Стрільці. Розташована на вулиці Січових Стрільців (Київ).

Січових Стрільців, 24

50°27′23″ пн. ш. 30°29′57″ сх. д.
Країна  Україна
Розташування Київ
Тип будівля
Стиль цегляний стиль
Архітектор Брадтман Едуард-Фердинанд Петрович
 Медіафайли у Вікісховищі

Історія ділянки

Садиба № 16 (за тогочасною нумерацією) сформувалася вздовж червоної лінії забудови Львівської вулиці (тепер — вулиці Січових Стрільців) на ділянці, яка пролягала вглиб до долини струмка Кудрявець. Станом на 1882 рік вона належала Фемистоклу Попандопулу[1]. Згодом нею володів інший грек Іван Толлі, який у 1884—1887 був київським міським головою[2].

Спочатку тут була цегляна одноповерхова кам'яниця із фасадом на вулицю. Згодом єврейська лікарня, яка орендувала у 1876—1885 роках садибу, на подвір'ї для своїх потреб збудувала дерев'яні корпуси. На території садиби була криниця.

У 1886—1900 роках у головному будинку жив професор Софійського духовного училища, гласний міської думи Микола Хойнацький. 1886 року на його замовлення архітектор Едуард Брадтман спорудив другий поверх. Пізніше ліворуч добудували двоповерхову будівлю з проїздом. У наступні роки садибу успадкувала жінка професора Марія Хойнацька та його діти[3][4].

Близько 1922 року будівлю націоналізували більшовики.

Бессарабські казарми
Меморіальна дошка Є. Коновальцю на будинку № 24

1900 року садибу орендувало військове відомство. Тут до початку Першої світової війни й у 1918 році розквартировувався 129-й піхотний Бессарабський полк. У ньому служили офіцери-випускники Київського піхотного училища і солдати, набрані здебільшого з Київської, Подільської та Волинської губерній[2].

Під час Першої світової війни в казармах розмістився Київський караульний полк, який 1917 року українізували і перейменували на 1-й Український запасний, з осені 1917 року — 3-й Сердюцький полк імені гетьмана Петра Дорошенка, згодом — 1-й Запорізький піший полк імені Петра Дорошенка. На чолі частини в різні часи стояли генерал-полковник армії УНР Олександр Загродський (1889—1968) і полковник Іван Литвиненко (1891—1947).

У листопаді 1917 року на території казарм організували Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців, який очолив Євген Коновалець (1891—1938). З-поміж активних організаторів куреня були Василь Дідушок, Кость Воєвідка, Федір Черник, Іван Чмола, Роман Дашкевич, Андрій Мельник, Роман Сушко, Дмитро Герчанівський, Василь Кучабський та інші. Через кілька днів підрозділ перевели до будівлі духовної семінарії (тепер — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури на Вознесенському узвозі, 20). З 26 березня до 31 квітня 1918 року 1-й полк Січових стрільців знову розквартировувався у Бессарабських казармах[2].

У День соборності України, 22 січня 2017 року, на будинку № 24 відкрили меморіальну дошку Євгену Коновальцю (автор — скульптор Олександр Михайлицький). На урочистостях були присутні віце-прем'єр-міністр Павло Розенко, міністр культури Євген Нищук, ветерани російсько-української війни, учні військової школи імені Євгена Коновальця та інші[5].

  • Січові Стрільці, 1918 рік
  • Бессарабські казарми
  • Криниця на території казарми
  • Похорон загиблого січового стрільця.
    Біля Бессарабських казарм

Використання будівлі у ХХ — ХХІ сторіччях
Перед пунктом відправлення остарбайтерів. З боку Некрасівської вулиці, 1942

У 1919—1941 роках у казармах розмістили підрозділи 45-ї Київської дивізії. Напередодні окупації Києва приміщення займав штаб Київського укріпленого району. Німецькі окупанти садибу перетворили на пункт відправлення остарбайтерів[2]. За повідомленням Київської міської управи з Києва до кінця 1942 року на примусові праці до Німеччини вивезли близько 29 000 осіб[6], а всього з Київщини — близько 170 тисяч осіб[Ком. 1][7].

Після Німецько-радянської війни садибу повернули військовому відомству. Окремі приміщення займали редакції військових газет Київського округу.

Після здобуття незалежності споруди використовують Управління професійно-технічної освіти МОН України та Київський військовий гарнізон. Ще одна будівля пристосована під житловий будинок[8].

Архітектура
Добудоване крило з проїздом

Головний будинок

Головний будинок — двоповерховий, цегляний, прямокутний у плані. Має плоскі перекриття. Будівля складається з двох різночасових частин: лівого п'ятивіконного і правого семивіконного об'ємів. Композиція їхніх фасадів симетрична[2].

Права частина фланкована ризалітами, які увінчені прямокутними аттиками. Лівий об'єм прикрашає чотиригранна наметова банька.

У цілому будинок розчленований на яруси. Ритмічність фасаду досягнута чергуванням аркових та прямокутних віконних отворів.

Цегляний декор стриманий. Фризи оформлені арочками[2].

Будівлі у подвір'ї

1897 року у подвір'ї спорудили дві триповерхові цегляні будівлі у цегляному стилі[2].

Коментарі
  1. Станом на 1948 рік до Київської області повернулося 168 419 репатріантів. А сучасні дослідники нарахували 174 263 депортованих з Київщини. Водночас на той час до складу області входили населені пункти, які тепер адміністративно належать, наприклад, до Черкаської області

Примітки
  1. Київ і його околиці, 1882, с. 106.
  2. Звід пам'яток історії та культури України, 1999, с. 176.
  3. Календар Києва на 1916, 1915, с. 138 (стовп. 181).
  4. Список власників садиб, 2020.
  5. У Києві відкрили меморіальну дошку Коновальцю. BBC. 22 січня 2017. Процитовано 5 травня 2021.
  6. Остарбайтери з Київщини, 2009, с. 83.
  7. Остарбайтери з Київщини, 2009, с. 79, 269, 274.
  8. Звід пам'яток історії та культури України, 1999, с. 177.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.