Таляр

У Польщі перші талери відкарбували за короля Сигізмунда І Старого у 1533 році на Торунському монетному дворі. Регулярну емісію талера розпочав у 1580 році король Стефан Баторій. Талери коронні випускалися у місті Олькуші, а талери литовські — у місті Вільно (їхня маса становила близько 28,5 г; 24,3 г чистого срібла). У Великому князівстві Литовському монети типу талера запровадив у 1547 році Сигізмунд II Август. За його правління як короля випускались звичайні («важкі») та «легкі» талери. «Важкі» — «імперські» («імперіальні)» талери — карбувались за прикладом німецько-імперських талерів, важили 28,8 г (25,2 г чистого срібла). З другої половини 18 ст. їх вага та проба стала знижуватися. На початку ХІХ ст. талер Варшавського князівства важив близько 23 г (близько 16,5 г чистого срібла).

На «легких» — «злотових» — талерах карбували цифру «30» (тридцять грошів дорівнювали 1 злотому, або 60 півгрошам). «Легкі» талери мали назву «копових». Їхня вага становила в середньому близько 20 грамів (близько 12,5 г чистого срібла).

Через знецінення менших номіналів еквівалент талера в них зростав. У 1528 році один талер дорівнював 30 польським грошам, наприкінці 16 ст. вже 35-37, 1611 року — сорока, 1619 року — сорока п'яти, в 1620—1630 роках — від 60 до 75, потім — 90 та більше. З 1668 року та пізніше на 1 талер припадало 5-8 злотих польськими мідними монетами[1].

Додатковою до польського «злотого» і литовської «копи грошей» була лічильна грошова одиниця у 17 —18 ст., що дорівнювала трьом «злотим» або 60 московським копійкам. На відміну від лічильного талера, таку монету називали «талером битим».

У XVI—XVII ст. в грошовому обігу Московського царства перебували дрібні срібні монети: копійка (0.48 г), деньга (1/2 копійки, 0.24 г) і полушка (1/4 копійки, 0.12 г)[2], при цьому рубль був одиницею лічби. Дрібні монети були незручними у використанні, неохоче використовувались населенням, а на території Гетьманщини і Прибалтики взагалі не визнавались населенням.

У цей період по всій Московській державі до товаро-грошових відносин стали активно залучати привезені в Європи талери, які в Росії називали «єфимками» (перші талери карбувались у місті Йохімсталь. Від назви міста пішла назва монети — єфимок).

У 1654 році вперше в практиці російської монетної справи було вирішено випустити велику монету, яка б замінила собою талери. Оскільки московський рубль зробили рівним за вагою до європейських талерів — 28.3 г, то рубль став дорівнювати 64 копійки, але царський уряд штучно дорівняв його до 100 копійок. Це призвело до зникнення з обігу дрібних монет, що осіли в скарбах, тому у 1655-му карбування рублів було припинене. Замість цього на московському монетному дворі почали робити надкарбування на талерах у вигляді двоголового орла і року випуску (вперше в Росії за літочисленням від Різдва Христова й арабськими цифрами) і випускати ці монети в обіг за справедливою ціною — 64 копійки[2].

У народі ці монети прозвали «єфимками з признаком». На відміну від рублів 1654 року ці монети населення приймало так само охоче, як і талери, а от на заході «єфимки» не визнавались.

Всього у 1655—1656 роках було випущено понад 1 млн «єфимок з признаком», вони використовувалися до грошової реформи Петра І[2].