Тарле Євген Вікторович

Народився 8 листопада 1874 року в єврейській сім'ї купця з Херсона. Закінчив Херсонську чоловічу гімназію № 1 і 1892 року вступив в Новоросійського університету в Одесі на історико-філологічний факультет. Через рік перевівся на аналогічний факультет до Київського університету.

1896 року закінчив навчання і залишився працювати на кафедрі для підготовки до професорського звання, викладав у київських гімназіях, друкувався в журнальній періодиці, брав участь у підготовці статей до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Наукова та громадська активність молодого вченого привернула увагу влади: Є.Тарле був арештований і висланий з Києва.

З 1901 — в Петербурзі.

У 1901 — перша наукова робота (магістерська дисертація) про Томаса Мора.

З 1903 — приват-доцент університету. Є.Тарле був прихильником конституційних змін в Росії. 1905 — арештований і знову позбавлений права займатися викладацькою діяльністю. Зміни в житті Росії, що сталися як наслідок революції 1905 року, повернули Є.Тарле до викладацької діяльності. 1911 — захистив докторську дисертацію.

Події 1917 року знайшли суперечливий відгук у вченому. Він вітав лютневу революцію й вів активну наукову та громадську діяльність. Регулярно виїздив до Франції для роботи в архівах, сприяв налагодженню розірваних наукових контактів з Європою. Обраний дійсним членом Товариства французької революції, почесним членом Академії політичних наук Колумбійського університету тощо.

1921 — член-кореспондент АН СРСР, 1927 — дійсний член АН СРСР.

1930 — арештований разом з іншими істориками у, так званій, «академічній справі». В ув'язненні провів півтора року, виключений з Академії Наук, 1931 року відправлений у заслання в Казахстан.

З 8 серпня 1931 року перебував у вигнанні в Алма-Аті, де розпочав роботу над «Наполеоном».

Потім був реабілітований Сталіним завдяки «Наполеону».

Під тиском міжнародної наукової громадськості Є.Тарле дозволили викладати історію в Алма-Атинському університеті, а 1932 дозволили повернутися до Москви.

1933 — відновлений на посаді професора Ленінградського університету, пізніше — в званні академіка.

Проте повністю вчений був реабілітований лише посмертно в 1967 році.

Останні дослідження документів по, так званій, «Академічній справі» дозволяють стверджувати, що Тарле доносив на своїх колег по історичному цеху, зокрема, на історика Платонова С.Ф., звинувачуючи його у тому, що він очолював контрреволюційний гурток у Ленінграді. [5]

Помер 6 січня 1955 року в Москві

Протягом останніх тридцяти років свого життя Є.Тарле вів активне наукове й творче життя: викладав, писав нові книги, підручники історії, укладав збірники документів. Він автор монографій «Наполеон» (1936), «Талейран» (1940), «Кримська війна» (1941—1943) та багатьох інших ґрунтових наукових досліджень.

1940-го року вчений був обраний почесним доктором університетів Брно, Праги, Осло, Сорбонни, член-кореспондентом Британської академії, членом Норвезької АН, Філадельфійської академії політичних та соціальних наук в США.

• Три ордени Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора.
• Тричі лауреат Сталінської премії (1942 р. за «Історію дипломатії», 1943, 1946 рр.)

• На честь Є. В. Тарле названо вулицю в Херсоні.

• Ясь О. В. Тарле Євген Вікторович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 33. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• О. М. Мироненко. Тарле Євген Вікторович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с.
• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.