Тернопільські театральні вечори

Появі театру також сприяла і наявність у Тернополі театрально-видовищних приміщень. Був тут досить просторий зал зі сценою на першому поверсі т. зв. «замкового палацу», збудованого наприкінці XVIII ст. (знищений війною 1944 р., стояв над озером біля сучасної будівлі замку: зараз готель «Тернопіль»). У ньому з 1865 р. відбувалися вистави театру «Бесіди», аматорів міста та концерти. Приваблював міщан актовий зал зі сценою у будинку спортивно-культурного товариства «Сокіл» (збудований 1893 р. сьогодні кінотеатр їм. І. Франка, з деякою реконструкцією фоє). Удень у ньому відбувалися гімнастичні вправи гімназистів та спортивні огляди-вечори, а ввечері — вистави мандрівних театрів або концерти. Театрально-концертний зал був і в приміщенні будинку «Міщанського братства». На початку XX ст. більшість театральних вистав відбувалися в залах «Сокола» та «Міщанського братства».

На запрошення Курбаса до Тернополя прибули професійні актори Теодозія Бенцалева (жила тоді з чоловіком у підміському селі Довжанка), Ганна Юрчакова з Теребовлі, дещо пізніше — відома співачка Філомена Лопатинська із сином Фаустом з Копичинець. Зголосилися до театру тернопільські аматори Я. Бортник, В. Калин, Т. Демчук, С. Зубрицький, Т. Ковальський, Ольга Волинець, Софія Брояківська, Марія Кромпівна, Марія Калинівна та інші. Спочатку колектив складався із шести професіоналів, п'ятнадцяти аматорів і оркестру під управою І. Акермана.

Позаяк приміщення «Сокола» і «Міщанського братства», що мали сцени, були зайняті російськими військовими, довелось використовувати сцену кінотеатрів. Був організований з молоді симфонічний оркестр під керівництвом Й. Бамволі.

Для відкриття театру Лесь Курбас підготував «Наталку Полтавку». Перш за все через те, що вона була символічною як перша українська п'єса. З іншого боку, це була чудова музична вистава з участю обдарованих співачок М. Коссак-Чернявської, Ф. Лопатинської, Т. Бенцалевої, вона мала сподобатися всім, навіть запрошеному «воєнному начальству» царської армії з канцелярії Тернопільського генерал-губернатора та повітового управління, і тим «утвердити» дальшу постійну діяльність театру. З цією ж метою вдумливо була випущена афіша прем'єри, в якій підкреслювались участь «видатних артистів» і дозвіл військових властей, що заохочувало до театру і цивільне населення в умовах «комендантської години». Військові пости були повідомлені, що квитки на виставу треба вважати перепусткою для громадян, що повертаються додому в пізній час.

У «Наталці Полтавці» Лесь Курбас грав виборного Макогоненка, Возного грав С. Зубрицький, Наталку — М. Коссак-Чернявська і Ф. Лопатинська, Петра — В. Наливайко.

Вистава пройшла з великим успіхом 18 жовтня 1915 року. Її побачили також солдати й офіцери царської армії, серед яких було чимало українців. Це був перший крок Леся Курбаса на шляху долання численних заборон російських царських властей. На кожну наступну виставу потрібно було брати дозвіл у «воєнного цензора», спочатку афіші друкувалися тільки російською мовою. Пропозицію Л. Курбаса назвати трупу «Тернопільський український театр» було категорично відкинуто, аж після кількох звернень цензор дозволив назвати «Тернопільські театральні вечори».

Успіх вистави «Наталки Полтавки» спричинився до налагодження «знайомства» Л. Курбаса з російською військовою владою Тернополя. Це допомогло Л. Курбасові вирвати з тернопільської тюрми актора Миколу Бенцаля, якому загрожувала смертна кара за видуманий нібито «шпіонаж» на користь австрійської армії[2].

Над наступною прем'єрою «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького Л. Курбас (режисер) працював разом з М. Бенцалем (балетмейстер). Курбас блискуче зіграв роль парубка Хоми, «показав на сцені підлість, жорстокість себелюбство і лицемірство персонажа». Ролі Марусі і Гриця виконували Коссак-Чернявська і М. Бенцаль, а Калинівна грала Дарину, Т. Бенцалева — Вустю. Щиру симпатію у глядачів викликали «сценічні дуети» Курбаса і Бенцаля — Дранко і Кукса з вистави «Пошились в дурні» та Скорик і Стецько у «Сватанні на Гончарівці».

Колектив артистів «Тернопільських театральних вечорів». 1916 рік

Лесь Курбас протягом піврічної праці як директор і режисер «Тернопільських театральних вечорів» поставив «Наталку Полтавку», «Циганку Азу» М. Старицького, «Дай серцю волю, заведе неволю» М. Кропивницького, «Хмари» О. Суходольського, «Нещасне кохання» Л. Манька, «Шибеник» А. Коцебу, «Медведя» А. Чехова.

В архіві Тернопільської області в документах «Повітового управління» збереглися фінансові документи, які свідчать про те, як «військова адміністрація Тернополя» 1916 року стягувала податок з культурно-видовищних закладів. Уповноваженого «Міщанського братства» П. Чубатого заставили повернути у повітову казну гроші, які він брав за користування залом від адміністратора «Тернопільських Вечорів» Володимира Наливайка. У протоколі зазначено дні (із 26 грудня 1915 р. по 19 березня 1916 р.), коли Курбас ставив вистави на цій сцені. Це дало змогу встановити, що за півроку Курбас поставив 79 вистав, а також уточнити датування окремих прем'єр. Повітова адміністрація, склавши протокол, взяла від Курбаса пояснювальну «Заяву», яка досі є єдиним збереженим документом-автографом Леся про його театр в Тернополі. Заява написана 10 березня 1916 року і звучить так:

Я, організатор-директор трупи „Тернопільські театральні вечори“ Олександр Степанович Курбас, заявляю, що П. І. Чубатому за зал в „Міщанському Братстві“ виплачуємо по 15 крб. за той вечір, в якому граємо. Було два чи три вечори, що був малий збір, то Чубатий взяв менше 15 крб., але наскільки менше — не пам'ятаю. Олександр С. Курбас

Про працю Леся Курбаса у «Театральних вечорах» розповів згодом у своїх спогадах їх учасник Теофіль Демчук:

…Особливо піклувався Курбас про „молодий нарибок“, багато працював з окремими товаришами не тільки над ролями, але й над їхньою загальною культурою, надихаючи своєю невсипущою працею весь колектив. Тому то під Новий рік ми зложили йому новорічне побажання, заспівали щедрівку „Ходив, походив місяць по небу“ (з п'єси „Ой не ходи, Грицю…“) і подарували срібний годинник. Курбас був дуже зворушений і гаряче дякував нам. …А яка була режисерська робота Курбаса? На першій репетиції він знайомив акторів з авторами п'єси, з епохою, на фоні якої відбувається дія, із суспільними умовами, персонажами твору, накреслював їхні характеристики, звертав увагу на грим, одяг тощо і лише потім розподіляв ролі …Любов до рідного театру, піклування про художній рівень вистав, пошана до авторського тексту, боротьба зі штампами й неприродністю гри, застосування новітніх сценічних засобів — такі характерні ознаки постановок режисера

Лесь Курбас вже тоді виношував задуми створення свого нового театру, проте усвідомлював, що це зможе реалізувати тільки в Києві, спираючись на випускників Музично-драматичної школи М. Лисенка та інших закладів. 28 березня 1916 року Лесь Курбас виїхав до Києва, до театру Миколи Садовського. Директорство і режисуру «Тернопільських театральних вечорів» він передав М. Бенцалю. Цей мистецький колектив був уже сформований, повний ентузіазму, мав вироблену чітку систему праці й з легкої руки Курбаса, за твердженням актора Т. Демчука, у 1916—1917 рр. театр домігся значних успіхів.

Мар'ян Крушельницький згадує:

Леся Курбаса я вже не застав у „Тернопільських театральних вечорах“, але сліди праці цього талановитого режисера відчувались ще довго у нашій трупі. Курбас за своє коротке перебування навчив усіх працювати. Дав зрозуміти, що тільки працею актора, великою, наполегливою, можна досягти вершин театрального мистецтва. Його завжди згадували всі добрим словом. Театральна молодь ставила Леся Степановича собі за приклад, зберігала і втілювала у сценічній практиці його режисерські настанови. Вже у „Тернопільських театральних вечорах“ були паростки оригінальної „режисерської школи“ Леся Курбаса. Він вимагав від акторів ясного розуміння своїх завдань, строгої фіксації кожної деталі виконання, прагнув граничної виразності та чіткого ліплення мізансцен

Другий етап діяльності «Тернопільських театральних вечорів» проходив під дирекцією і режисурою М. Бенцаля. Адміністратором стає Т. Демчук, а членами управи — В. Калин і Я. Сеньків. Тернопіль був розташований поблизу прифронтової російсько-австрійської лінії, але поступово наступало «політичне потепління» у ставленні «воєнних російських властей» до театру. Тут чималу роль зіграли офіцери царської армії українського походження. Траплялися випадки, коли — охочі до співу солдати крадькома забігали за куліси сцени і допомагали хористам у виставах «Вечорниці» Ніщинського та «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Події лютневої революції в Росії 1917 року викликали послаблення цензурного нагляду.

Микола Бенцаль продовжував закладені Курбасом сценічні традиції, зберігав у репертуарі вистави свого попередника, ставив концерти. Прем'єри Бенцаля відзначалися реалістично-поетичним настроєм, музикальністю. Він значно розширив репертуар. «Театральні вечори» мали зв'язки з Київським театром Миколи Садовського. У 1916 р. Садовський радо зустрів тернополян М. Бенцаля і Т. Демчука, допоміг їм драматичними та музичними творами.

У травні 1916 р. з театру вибули до Києва Філомена і Фауст Лопатинські, М. Єлисєєва. На запрошення Бенцаля прибули до театру відомий співак і майстер комічних ролей І. Рубчак з Чорткова (у серпні) та гімназист М. Крушельницький (у вересні) 1916 р.

М. Бенцаль приділяв увагу й музичним виставам. Із приходом до трупи І. Рубчака — знаменитого виконавця ролі Карася, — ставить «Запорожець за Дунаєм», а також оперети «Підгоряни» Вербицького, «Чорноморці» Лисенка, «Пошились в дурні» Кропивницького. За давньою традицією галицького театру Іван Рубчак в антрактах співав «Ой Дніпре мій, Дніпре» Лисенка та жартівливі народні пісні, які тепло сприймали глядачі. Хормейстерами працювали П. Чубатий, з листопада 1916 р. — Пилип Басса, згодом, 1922–1926 рр. відомий педагог Тернопільської гімназії, диригент українського хору в Монреалі (Канада).

Філомена Лопатинська

Марія Коссак-Чернявська

Микола Бенцаль

Володимир Калин

Антоніна Осиповичева

Ярослав Сеньків

До першої річниці похоронів Івана Франка у січні 1917 р. поставлено «Украдене щастя».

У головних ролях були зайняті:

• Я. Сеньків — Микола,
• Г. Юрчакова — Анна,
• М. Бенцаль — Гурман,
• В. Калин — селянин Бабич,
• Т. Бенцалева — Настя,
• А. Герасимович — війт,
• Т. Демчук — Шльома.

Давали прем'єри — «Степовий гість» та «Ясні зорі» Грінченка, «Бондарівна» і «Мартин Боруля» Карпенка-Карого, «Назар Стодоля» Шевченка, «Верховинці» Коженьовського, «Молодість» М. Гальбе.

Для вшанування пам'яті Івана Франка театр влаштував похід через місто за участю представників з багатьох повітів, які у козацьких одностроях їхали на конях у маршовій колоні до будинку «Міщанського братства», де відбувся святковий мітинг. Настрої тих днів яскраво відобразив у своїх спогадах М. Бенцаль.

Український студентський кружок при участі «Українського театру» в Тернополі в середу 27 червня 1917 р. у «Міщанському братстві» влаштували концерт з програмою:

1. Лисенко, «Увертюра» до «Чорноморців» (оркестр).
2. Вступне слово — Я. Сеньків.
3. Вахнянин «Наша жизнь» (чол. хор).
4. Франко — Січинський, «Як почуєш вночі» (соло Т. Бенцалева).
5. Шевченко — Нижанківський, «Минули літа молодії» (Т. Бенцалева).
6. Франко — Січинський:
   1. «Непереглядною юрбою»;
   2. «Даремне пісне» (чол. хор).

Відновлений М. Бенцалем восени 1918 р. «Український театр» у Тернополі (на основі «Театральних вечорів») був перейменований у березні 1919 р. на «Новий Львівський театр» (очолений А. Бучмою, М. Бенцалем, В. Калином). Цей колектив з деякою зміною акторського персоналу проніс свій репертуар і сценічні реалістичні традиції по важких дорогах визвольної війни на Поділлі, Прикарпатті аж до Кам'янця-Подільського і Вінниці, де 28 січня 1920 р. об'єднався (провідні актори А. Бучма, В. Калин, М. Крушельницький, Я. Бортик, Т. Демчук, С. Зубрицький та ін.) з групою колишніх «молодотеатрівців» на чолі з Г. Юрою і заснував новий славнозвісний нині колектив — Київський драмтеатр ім. І. Франка.

«Тернопільські театральні вечори» були першою школою для відомих згодом діячів української сцени — М. Крушельницького, Я. Бортника, В. Калина, Ф. Лопатинського, а Демчук і Сеньків, які згодом стали педагогами, працювали в сезони 20-х рр. у Львівському театрі «Бесіда».