Горленко Ніна
Ні́на Федорівна Горле́нко (1 березня 1895, Білопілля (Холмщина) — 4 травня 1964, Філадельфія) — українська драматична актриса. Відома за виступами в Театрі Миколи Садовського, Театрі «Березіль». Випускниця Музично-драматичної школи М. Лисенка 1-го випуску.
Горленко Ніна Федорівна | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Народилася |
1 березня 1895 Білопілля, Ґміна Білополе, Холмський повіт, Люблінське воєводство, Польща | |||
Померла |
4 травня 1964 (69 років) Філадельфія, Пенсільванія, США | |||
Національність | українка | |||
Громадянство |
Російська імперія СРСР | |||
Діяльність | театральна актриса | |||
Роки діяльності | з 1912 | |||
Чоловік | Петлішенко Марко Олександрович | |||
Провідні ролі | Софія («Безталанна»), Катря («Зіля Королевич») | |||
Нагороди та премії | ||||
|
Життєпис
Ніна Горленко народилась 1 березня 1895 у Білопіллі, що на Холмщині.[1]
З відзнакою закінчила в Києві Музично-драматичну школу М. Лисенка (перший випуск) і 12 березня 1912 року вступила до трупи Театру Миколи Садовського. Дебютувала тоді в ролі Софії у «Безталанній». Василь Василько згадував: «Була вище середнього зросту, струнка, жіночна, з тонким, приємним обличчям, великими карими очима. Горленко — визначна українська актриса, інженю широкого діапазону — від ліричного до характерного».[2]
У 1915 році запрошувалась Лесем Курбасом до театру «Тернопільські театральні вечори».[3]
У 1917—1918 працювала у Національному зразковому театрі (Київ).
У 1919—1920 — актриса Державного театру УНР (Кам'янець-Подільський).
У 1920-х роках працювала в Червонозаводському театрі у Харкові.
В 1930-х грала в Театрі ім. Т. Г. Шевченка (колишній Березіль).
У воєнні роки була примусово вивезена на роботу до Німеччини — потрапила в жахливі умови праці на підземному заводі. Перед самою капітуляцією фашистів усіх робітників цього заводу вивезли до Аугсбургу, який визволяли американські війська. Отже, опинилася в еміґрації в Німеччині, де у 1946—1948 роках грала в Ансамблі українських акторів під керівництвом Володимира Блавацького.[4]
Ніна була дружиною Марка Петлішенка, репресованого у 1937 році. У 1948, вже виступаючи в Німеччині (Ашаффенбург) вона присвятила пам'яті свого чоловіка головну роль в «Домасі» Людмили Коваленко.[5]
Згодом з Театром Блавацького переїхала до США, працювала в українському театрі у Філадельфії, не цуралась і важкої фізичної роботи в госпіталі, де вона прасувала простирадла, не дивлячись на те, що у неї постійно боліла права рука.[4]
Серед її улюблених і відзначених критиками ролей — «Бояриня» в однойменній драмі Лесі Українки і Долорес в «Камінному господарі», а ще Агапія в «Народному Малахії» Миколи Куліша.[6]
Ніна Горленко померла у Філадельфії 4 травня 1964. Похована на цвинтарі «Овкленд» поруч з могилою її сестри Наталії Литвиненко. 20 квітня 1972 на гроші, зібрані громадськістю з ініціативи Євдокії Дичко-Блавацької, вдови В. Блавацького, на її могилі був установлений надгробник із темно-сірого граніту з надписом, автором якого є професор Петро Мегик.[7][8]
Ролі
Дебютувала в побутових ролях, але згодом перейшла на героїчні ролі у модерновому репертуарі.
Про одну з перших її ролей у Театрі Садовського Василь Степанович Василько писав: «Комедія „Нахмарило“[9] мала успіх і потім увійшла до репертуару як ранкова вистава. У ній найкраще грали Іван Ковалевський і молода артистка Ніна Горленко, щойно прийнята до театру».[10]
Грала в п'єсах Винниченка, Ібсена, Куліша, вдало передавала жіночі постаті в інсценізаціях В. Стефаника.[11]
Грала ролі широкого діапазону — від ліричних до характерних. Серед них:
- Софія («Безталанна» І. Карпенка-Карого)
- Катря («Зіля Королевич» С. Bасильченка)[12]
- Галя («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1918)[13]
- Оксана («Бояриня» за Лесею Українкою) (1920)[14]
- Сільська дівчина («Нахмарило» Б. Грінченка)
- Варвара («Богдан Хмельницький» Михайла Старицького)[15]
В еміграції в театрі В. Блавацького грала в п'єсі «Домаха». В Студії Й. Гірняка грала графиню у «Пересаджених квітах» Діми (Діамари Ходимчук).[11]
Грала також такі ролі як:[4]
- поміщиця в «Таланті» Михайла Старицького
- «Мати» в п'єсі Карела Чапека
- Оляна в «Кармелюку»
- баба, що «шукає шлях до Єрусалиму» («Народний Малахій»)
- вчителька «правильних проізношеній» («Мина Мазайло»)
Джерела
- Горленко Ніна // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 168. — ISBN 5-88500-071-9.
- Василь Степанович Василько. Микола Садовський та його театр. К.: Мистецтво, 1962. — С. 185.
- 100 найвідоміших українців. — Книжковий дім «Орфей», 2002. — с. 454
- Ц. Ґ.: У Ніни Горленко / Наше життя. 1951. Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
- Валеріян Ревуцький. Забутий брат знаменитого актора. (До 70-х роковин смерті Марка Петлішенка)
- Анастасія Канарська. З березневої пам'яті
- Надгробник на могилі св. п. Ніни Горленко / Свобода. 3 травня 1974. с. 3
- Наше життя. Липень-серпень 1974. — с. 11[недоступне посилання з липня 2019]
- Комедія Бориса Грінченка (1895)
- В. С. Василько. Микола Садовський та його театр. К.: Мистецтво, 1962. — с. 83.
- Ніна Горленко / Наше життя. 1964. Липень-серпень. Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
- Троїцький народний будинок Київського товариства грамотності (тепер Київський національний академічний театр оперети), 1901—02
- Український тлумачний словник театральної лексики. — Просвіта, 2002. — с. 32
- Мистецтвознавство України. — Спалах, 2005. — с. 141-142
- Украинский советский драматический театр / Л. К. Белецкая. — Вища школа, 1984. — с. 108(рос.)
Джерела
- Горленко Ніна // Ізборник
- Горленко Ніна // Енциклопедія українознавства: словникова частина / В. Кубійович — НТШ. — Молоде життя, 1989 с. 414.
- Горленко Ніна eudusa.org