Тьєррі Дебру

Народився у Ватермаль-Буафорі, одній з комун Брюссельського столичного регіону. Багато років сусідував із маляром Полем Дельво[2], а в шестирічному віці виявив перші акторські здібності, зігравши Балу у шкільній виставі «Книга джунглів» за Редьярдом Кіплінгом[2][3]:

Я грав Балу у «Книзі джунглів» і мені треба було з'їсти банан. Репетиції відбувалися без банана, але під час вистави він у мене був, я з'їв його і в руці залишилася шкірка. Що ж з нею робити? Тоді я жбурнув її просто до зали, і три сотні батьків вибухнули сміхом... Оригінальний текст (фр.) Je jouais Baloo dans « Le livre de la jungle » et je devais manger une banane. Nous avions répété sans banane... A la représentation, je l'ai mangé et je me suis retrouvé avec la peau en main : qu'en faire ? Je l'ai jetée dans la salle et les 300 parents sont partis d'un éclat de rire...

Згодом навчався у брюссельському Національному вищому інституті видовищних мистецтв (фр. Institut national supérieur des arts du spectacle; INSAS). Під час робітні з письменства познайомився з драматургом Мішелем Вінавером (Michel Vinaver) і написав першу п'єсу D'une (не публікувалася)[2][4].

Упродовж років поєднує режисуру, драматургію, акторство та написання сценаріїв для французького телебачення[5]. 1992 року здобуває нагороду Франкомовної спільноти Бельгії за найкращу виставу, створену за його власною п'єсою «Вокзал Терміні, Рим» (в оригіналі назва італ. Termini Roma)[4].

Виконав роль слуги лорда Стаунтона у фільмі «Шахова партія» (La Partie d'échecs, 1994) Іва Аншара (Yves Hanchar) з Катрін Деньов і П'єром Рішаром[6].

1999 року, за п'єсу «Лялечка з Титаніка» (фр. La Poupée Titanic) зібрав ціле гроно нагород: від Артистичної спілки (фр. L'Union des Artistes), Товариства драматургів і театральних композиторів Лянсмана (фр. Société des auteurs et compositeurs dramatiques — SACD-Lansman) та Королівської академії французької мови і літератури Бельгії[2][4]. Того ж року написав сценічну адаптацію роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита», прем'єра якої відбулася у 2000 році на сцені брюссельського Театру [на площі] Мучеників (Théâtre des Martyres)[7].

Одержавши 2003 року стипендію для письменників, пише п'єсу «Книжконюх» (фр. Le Livropathe), того ж року режисує спектакль за цим твором і завдяки йому стає володарем бельгійської Театральної Премії (Prix du Théâtre). У 2005 році його нагороджено літературною премією Парламенту французької спільноти Бельгії (Parlement de la Communauté française de Belgique) за драму «Місячний король» (фр. Le Roi Lune), присвячену подіям з життя Людвіга II Баварського[4][8].

Є автором понад двадцяти п'єс, сценічних адаптацій і сценаріїв, які виходили друком переважно у бельгійському Видавництві Лянсмана (фр. Éditions Lansman). Переклав французькою і втілив на сцені п'єсу «Бідерман і палії» Макса Фріша[9][10]. 2010 року стає керівником Королівського паркового театру (або Театру Дю Парк; Théâtre royal du Parc) у Брюсселі.

У 2013 році його було відзначено нагородою «За найкращий сценарій» на Міжнародному кінофестивалі у Люшоні за серіал «Мовчання церков» (фр. Le Silence des églises) для каналу France 2[11]. Фільм заснований на реальних подіях і порушує тему сексуального насильства над дітьми у католицькій церкві.

Першою публікацією українською мовою стала його п'єса «Книжконюх» у перекладі Івана Рябчія, її було вміщено у спеціальному номері сучасної бельгійської драматургії журналу «Всесвіт» наприкінці 2017 року[12]. П'єсу також представляла режисерка Ганна Турло під час серії перформативних читань «Книжка на сцені» у 2020 році.

• «Книжконюх» (Le Livropathe, 2003) — переклад Івана Рябчія, журнал «Всесвіт» №11-12 (листопад-грудень), 2017 рік[12].
• «Книжконюх. Дарвін» (Le Livropathe, 2003; Darwin, 2007) — переклад Івана Рябчія, Видавництво Анетти Антоненко, 2020 рік[13] ISBN 978-617-7654-35-2

1. Досьє на ресурсі Les Francophonies : des écritures à la scène.
2. Життєпис на ресурсі theatre-contemporaine.net
3. Сторінка на Internet Movie Database (IMDb).