Уго Сотіль

Уго Сотіль дебютував у дорослому футболі в 1968 році, і в перший же сезон допоміг столичному клубу «Депортіво Мунісіпаль» вийти у вищий дивізіон перуанського футболу, а загалом у команді провів шість сезонів, взявши участь у 121 матчі чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Барселона», до складу якого приєднався 1973 року. Він відзначився забитим голом вже в першому своєму матчі за «Барсу» у грі проти гладбаської «Боруссії» (2:2, перемога по пенальті 5:3), здобувши і перший трофей — Кубок Жоана Гампера[2]. У новій команді перуанець подружився з партнером по півзахисту Йоганом Кройфом[3], однак в «Барселоні» Сотіль частіше використовувався як нападник і 1974 року став чемпіоном країни (до цього «Барселона» не могла виграти першість країни протягом 14 років). Крім того в тому сезоні 1973/74 «Барселона» виграла на Сантьяго Бернабеу у мадридського «Реала», свого головного ворога, з рахунком 5:0, а Сотіль забив п'ятий гол у тій грі[4].

Втім перед сезоном 1974/75 до команди прийшов нідерландець Йоган Нескенс, який зайняв одну з двох квот, зарезервованих для іноземного футболіста (інша залишалась за Кройфом), що призвело до виключення перуанця із складу першої команди[5]. Керівництво клубу намагалось отримати для перуанця подвійне громадянство, але це зайняло тривалий час — до 20 серпня 1975 року, через що Уго Сотіль не зіграв жодного матчу Прімери в сезоні 1974/75, через що у перуанця виникли проблеми з алкоголем і він не міг більше демонструвати колишнього рівня гри[6][7]. В результаті після повернення на поле Сотіль вже не нагадував себе колишнього і останню гру за «Барсу» провів 4 листопада 1976 року у Кубку УЄФА проти бельгійського «Локерена» (1:2)[8], а вже в кінці року покинув команду. Загалом за 4 роки, проведені в Іспанії, Сотіль чотири рази вигравав Кубок Жоана Гампера, доходив до фіналу Кубка Іспанії та виборов титул чемпіона Іспанії і зіграв 111 матчів та забив 33 голи в усіх турнірах[9].

Уго Сотіль, Теофіло Кубільяс і Роберто Чальє у складі збірної Перу на Національному стадіоні в 1973 році.

У 1977 році він повернувся до Перу і грав за «Альянса Ліма», допомігши команді виграти титули чемпіона Перу 1977 і 1978 років, забивши за два сезони 23 гола в 48 матчах чемпіонату і допоміг клубу дійти до півфіналу Кубка Лібертадорес 1978 року, забивши 5 голів у 10 іграх у цьому турнірі.

У 1979 році він переїхав до Колумбії, ставши гравцем «Індепендьєнте Медельїн», але там не мав високої результативності, забивши за два сезони лише 8 голів, після чого повернувся до Перу і грав за клуби «Депортіво Мунісіпаль» та «Лос Еспартанос», а завершив ігрову кар'єру у команді «Депортіво Хунін», за яку виступав протягом 1986 року.

5 лютого 1970 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Перу в товариській грі проти Чехословаччини (0:2). Того ж року у складі збірної був учасником чемпіонату світу 1970 року у Мексиці[10]. У цьому турнірі він зіграв у всіх трьох матчах групового етапу, а також у програному чвертьфіналі проти майбутніх переможців турніру збірної Бразилії (2:4)[11].

Згодом Сотіль виступав за національну збірну Перу на Кубку незалежності Бразилії, який проходив з 18 по 25 червня 1972 року в Бразилії. Він допоміг своїй команді здобути перемогу над Болівією з рахунком 3:0, забивши один з голів, але Перу програло у вирішальній грі своєї групи Югославії з рахунком 1:2 і не вийшло до фінального раунду.

У 1973 році в іспанській Барселоні відбувся матч зірок між збірними Європи і Південної Америки. У ньому брали участь такі великі гравці, як Йоган Кройф, Франц Беккенбауер, Теофіло Кубільяс та інші, а Уго Сотіль забив в тій зустрічі один з голів у складі південноамериканців[12]. Матч закінчився з рахунком 4:4, а в серії післяматчевих пенальті Південна Америка виграла з рахунком 7:6. 26 березня 1975 року Уго взяв участь в прощальному матчі Поля ван Гімста між збірною світу та «Андерлехтом», який закінчився з рахунком 3:8 на користь бельгійської команди.

Пізніше Сотіль привів Перу до перемоги на Кубку Америки 1975 року[13], що сталось лише вдруге в історії цієї команди і наразі востаннє. Керівництво «Барселони» заборонило Сотілю їхати до Південної Америки і брати участь у турнірі, через що Уго пропустив фактично усі матчі, в яких Перу дісталось до фіналу турніру. Два фінальних матчі з Колумбією не виявили переможця і був призначений додатковий третій на нейтральному полі у Венесуелі. За два дні до цього матчу Сотіль таємно бере таксі до аеропорту «Ель-Прат» і летить у Каракас, прибувши до розташування команди незадовго до початку матчу[14]. Тим не менш незважаючи на тривалий переліт і відсутність зіграності саме Сотіль забив єдиний і переможний гол у тому матчі, принісши перуанцям золоті нагороди турніру[13].

На чемпіонаті світу 1978 року в Аргентині Сотіль зіграв у чотирьох з шести іграх[15]. Перу зуміла виграти групу, не зазнавши жодної поразки, але у другому груповому етапі виступила вкрай невдало, зазнавши три поразки.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у її формі 62 матчі, забивши 18 голів[16].

• Уго Сотіль на сайті ФІФА (англ.)

• Уго Сотіль на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Уго Сотіль на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Уго Сотіль на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
• Уго Сотіль на сайті BDFutbol.com (англ.)