Українська еліта

Українська еліта — політико-управлінська еліта на українських етнічних землях.

Національні еліти визначаються як ті, що «мали моральний авторитет, фактично носії і провідники національних цінностей, які хотіли розвивати національні духовні та культурні цінності, для яких українська державність була споконвічною мрією, а в даних умовах — ще і єдиним виходом, способом уникнути повного знищення народу — як народу українського»[1].

Українська еліта до 1917 року

Треба констатувати щонайменш тисячолітнє неперервне існування української еліти.

Князівська Україна-Русь. Князівська, козацька еліта складали верхівку українських держав минулого — Київської Русі-України, Галицько-Волинського Королівства (князівства), Гетьманщини, Запорізької Січі. Саме еліта українського народу створила ряд відомих літописів всеслов'янського значення, започаткувала своє книгодрукарство в перші десятиріччя після його виникнення в Європі, відкрила перші в Східній Європі Академії в Острозі й Києві, створила Київський Патріархат, ряд мистецьких, художніх творів світового значення, визначні правові акти («Руську правду», Конституцію Пилипа Орлика), зробила значний внесок в розвиток доленосних для людства галузей, зокрема, космонавтики. І саме еліта очолила процес національного і державного відродження в XIX—XX столітті.

Княжий період України доніс до нас, попри великій часовий вимір, імена видатних українців з інтелектуальним потенціалом вселюдського масштабу — Ярослава Мудрого, автора «Руської правди» — збірника законів Київської держави, Володимира Великого — хрестителя Русі-України, Анни — регіни Франції — авторки першої книги рецептів з фітотерапії, дочки Я.Мудрого, Нестора-літописця, автора «Повісті временних літ» та багатьох інших.

У «Треносі» (1610) Мелетія Смотрицького подано довгий реєстр українсько-руських княжих родів, що відійшли від православної віри: Вишневецькі, і Заславські, і Збаразькі, і Сангушки, і Чарторийські…[2] Ця еліта в основному зійшла з історичної сцени України за часів Богдана Хмельницького.

У XV—XIV ст. українську еліту представляли відомий ректор Болонського університету Ю.Дрогобич (він викладав астрономію і молодому М.Коперніку), філософи і літератори С.Оріховський, П.Русин. Українські юнаки навчалися в університетах Парижа, Праги, Кракова, Болоньї, Падуї, Гейдельберга, Лейдена майже з часу їх заснування. А при дворі українського Короля Данила Галицького (корону якого освятив сам Папа Римський) вважалося цілком нормальним знати 5-7 і більше мов.

Козаччина. За доби Козаччини українську еліту представляли, зокрема, такі роди: Безбородьки, Гудовичі, Ґалаґани, Завадовські, Кочубеї, Милорадовичі, Розумовські, Скоропадські, Туманські, Ханенки…[3]

У XIX—XVIII ст. українську еліту репрезентують поет, художник, мислитель Тарас Шевченко, композитор С. Гулак-Артемовський, історики М. Костомаров, М. Грушевський, Д. Яворницький, фізик-відкривач Х-променів І. Пулюй, математик М. Остроградський, винахідник і автор проекту ракети М. Кибальчич, філософ Г. Сковорода, поет І. Котляревський, бізнесмен і урядовець М. Терещенко, поет і філософ, мислитель І. Франко, поетеса Л. Українка і т. д.

Нічим не поступається і середньовіччя — українська шляхта, зокрема козацька, військова, була елітою народу. Та й підвалини для того були — ще в 1576 році на Волині в Острозі відкрита нами, українцями, перша в Східній Європі Академія, у 1632 р. запрацювала всесвітньовідома Києво-Могилянська Академія, у 1661 році — Львівський університет. Елітою були високоосвідчені керівники держави — Б.Хмельницький, П.Конашевич-Сагайдачний, І.Мазепа, П.Орлик та ін.

Беззаперечні глибокі історичні джерела, тисячолітнє існування української еліти, яка складала інтелектуальну, військову і духовничу основу наших держав від Антського Союзу племен і Київської Руси-України — Галицько-Волинського князівства (королівства) — Козацької держави до XX сторіччя.

Еліта України часів незалежності

З початком «оксамитової революції» в Україні з 1989 року і, навіть, з періоду «Горбачовської відлиги» 1990-тих, спершу повільно, еволюційно, а потім і з певними сплесками-стрибками склад і структура української еліти різко змінилися. Сьогодні процес формування і переформатування української еліти триває. До її складу входять, як і раніше, керівники держави, керівники провідних партій і громадських рухів, відомі науковці, митці, письменники, релігійні діячі, військові, спортсмени. Загалом серед політично-економічних еліт кінця XX-го початку XXI століть переважно домінували представники Дніпропетровського та Донецького кланів[4].

Див. також

Примітки

Мейс Дж. Блукання лабіринтом, або дисфункціональність українських еліт. // Сучасність. — 1997. — Ч.3. — С.59
Г. І. Павленко. Тренос або плач східної церкви // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 142. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
«Еліти – неодмінна ознака життєздатного суспільства» [[Леонід Ушкалов]] — про походження, спадок і актуальність української аристократії./ Газета "День", 15 лютого, 2018. Архів оригіналу за 19 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко, О. Парохонська, Т. Шульга. Правляча еліта сучасної України. — Аналітична доповідь N 10. — Київ, 1998 (та супутні за пос. твори)

Література

Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2005.— ISBN 966-00-0632-2: Т. 3 : Е—Й.— 2005.— 672 с.: іл.— ISBN 966-00-0610-1
Крюков О. І. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення: Монографія / За наук. ред. Е. А. Афоніна. — К.: Вид-во НАДУ при Президентові України, 2006. — 252 с.
Мейс Дж. Блукання лабіринтом, або дисфункціональність українських еліт. // Сучасність. — 1997. — Ч.3. — С.59-64.
Схід. 1995. № 3.
Білецький В. Українська національна еліта XVII—XVIII ст. Феофан Прокопович / В. Білецький // Схід.– 1997.– № 9-10.– С. 53-57.
Віктор Олещенко. Політичні еліти: особливості формування у період незалежності України.— Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, № 3, 2012.— С. 175—182.
Квасниця Ольга. Національна еліта — духовно-інтелектуальне ядро нації // Публіцистика і тенденції розвитку світу: Зб. наук. статей. — Львів, 1999. — С. 79-83.
Вовканич Степан. Інтелектуальний потенціал та науково-технічна політика (Львів: ІРД НАНУ, 1999)
Вовканич Степан. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея (Львів: ЛБА, 2001)
Вовканич Степан. Українська національна ідея та еліта в духовно-інтелектуальному забезпеченні державотворення (Львів: ІРД НАН України, 2014)
Білецький В. С. Формування сучасної української еліти // Схід. — 1995. — № 3. — С. 21–25.
Пірен М. І. Національна ідентичність сучасної української еліти
Савчук Микола. Українські еліти Коломиї (1848—1939). — Коломия: Вік, 2017. — 112 с.
Однороженко, Олег (2011). Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. — К.: Темпора, 2011. — 421 с. — ISBN 978-617-569-025-3.

Посилання

Безголов'я // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 78. — 1000 екз.
Безґрунтянство // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 78. — 1000 екз.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Мейс Дж. Блукання лабіринтом, або дисфункціональність українських еліт. // Сучасність. — 1997. — Ч.3. — С.59

[2] Г. І. Павленко. Тренос або плач східної церкви // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 142. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.

[3] «Еліти – неодмінна ознака життєздатного суспільства» [[Леонід Ушкалов]] — про походження, спадок і актуальність української аристократії./ Газета "День", 15 лютого, 2018. Архів оригіналу за 19 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.

[4] М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко, О. Парохонська, Т. Шульга. Правляча еліта сучасної України. — Аналітична доповідь N 10. — Київ, 1998 (та супутні за пос. твори)