Пулюй Іван Павлович

Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Puluj, Johann Puluj, 2 лютого 1845, містечко Гримайлів, нині смт, Чортківський район — 31 січня 1918, Прага) — український фізик та електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Встановив фундаментальні властивості й природу катодних променів, один із першовідкривачів Х-променів[2] задовго до В. Рентгена[3]. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Королівства Богемія і Маркграфства Моравія. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член Віденського електротехнічного товариства.

Іван Павлович Пулюй
Іван Пулюй, 1870 р.
Народився 2 лютого 1845(1845-02-02)
Гримайлів, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 31 січня 1918(1918-01-31) (72 роки)
Прага, Королівство Богемія, Австро-Угорська імперія
Поховання Malvazinky Cemeteryd
Громадянство  Австро-Угорщина
Діяльність фізик, мовознавець, перекладач, винахідник, викладач університету, перекладач Біблії, письменник
Галузь фізика, електротехніка
Відомий завдяки Рентгенівське випромінювання
Alma mater Віденська духовна семінарія, Віденський університет
Науковий керівник Август Кундт і Віктор фон Ланг
Знання мов німецька[1]
Заклад Вища технічна школа у Празі
Нагороди
Орден Залізної Корони 3 ступеня

Біографія

Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів, нині селище міського типу, Чортківський район, Тернопільська область, а тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя і його дружини Катерини (з дому Бурштинська). У 1861—1865 рр. Павло Пулюй був бургомістром Гримайлова.

Освіта та праця

Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії,[4] де разом з братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником[5][6] та активним діячем таємного товариства української молоді «Громада». Такі Товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас-«Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого). Великий вплив на гімназійну молодь мала поезія Тараса Шевченка.

Після закінчення гімназії 1865 р. Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Цього ж 1865 р. Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії[lower-alpha 1] у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою, і з цього приводу 1869 р. вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем у Відні. Разом з П. Кулішем та І. Нечуй-Левицьким здійснив переклад Святого Письма українською мовою (І. Пулюй переклав Псалтир)[7]. У 1868 р. разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко.

В останній рік навчання в духовній семінарії Пулюй відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті. Ці науки настільки його захопили, що він вирішив не висвячуватися на священика, а стати студентом філософського факультету цього університету. Навчання тривало упродовж 1869—1872 рр., а у 1872—1874 рр. Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. У 1874 р. видрукував перші дві статті, присвячені дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі «Доповіді Віденської академії наук».

У 1874—1875 рр. викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіуме. Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й у 1878 р. був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875—1876 рр. Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта.

Іван Пулюй

У 1876 р. Іван Пулюй захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету.

Повертається до Відня і в 1876—1883 рр. працює асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті. У 1880—1882 рр. у «Доповідях Віденської академії наук» вийшли у світ чотири важливі статті Пулюя, присвячені катодним променям, які мали значний резонанс у середовищі фізиків. Його монографію, присвячену дослідженням цих променів, у 1889 р. Лондонське фізичне товариство видало в англомовному перекладі як окремий том серії «Physical Memoirs», у якій друкувались результати найважливіших фізичних досліджень, виконаних поза межами Великої Британії.

На початок 1880-их рр. припадає активна роботи Пулюя в новій галузі — електротехніці. У 1881 р. на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі сконструйовані Пулюєм електричні апарати відзначено дипломами.

Після електротехнічної виставки у Відні 1883 р. винаходи Пулюя також викликали велике зацікавлення, наслідком чого стало його запрошення відомим підприємцем Верндлем, власником знаної у Європі фірми, переїхати до міста Штайра (Австрія). Тож у 1883—1884 рр. Пулюй працював у Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції, при цьому забезпечив великий успіх електротехнічної виставки, яка відбулася в цьому місті влітку 1884 р. Не забарилося визнання його заслуг і на урядовому рівні — на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини Пулюй з осені цього ж року отримав посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. Тут він почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план з організації відповідних досліджень у Празькій політехніці. На 1888—1889 навчальний рік Пулюя обрано ректором політехніки, а 1890 р. — деканом машинобудівного факультету.

Особливим для Пулюя був початок 1896 р., коли він провів фундаментальні дослідження природи та властивостей щойно відкритих Х-променів, результати яких опублікував у двох статтях у «Доповідях Віденської академії наук». Досі залишається суперечливим питання про відкриття рентгенівських променів. Якщо Рентгена знає нині весь світ, то ім'я Івана Пулюя тільки набуває поширення. На думку науковців, внесок Рентгена у дослідження Х-променів є явно завищеним. Вильгельм Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй досліджував мікроскопічні процеси (на атомно-молекулярному рівні) як експериментатор-віртуоз і глибокий теоретик.

Доктор фізико-математичних наук П. С. Кудрявцев у своїй книзі «История физики» пише: «Невдала гіпотеза Рентгена була разом з тим свідченням хибності його теоретичного мислення, схильного до однобічного емпіризму. Тонкий і вмілий експериментатор, Рентген не виявив нахилу до пошуків нового, як не парадоксально це звучить стосовно автора одного з найбільших у житті фізики нових відкриттів».

Іван Пулюй в останні роки життя

У своїй книжці Ігор Шаров зазначає, що дослідники наукових здобутків Івана Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентгена і до появи його другої статті Пулюй подає другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, яка містить значно глибші порівняно з Рентгеном результати про природу та механізми виникнення цих променів. Пулюєві Х-променеграми мали вищу роздільну якість, ніж Рентгенові, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. 2-го лютого 1896 р. Пулюй отримав перше зображення повного людського (дитячого) скелета в Х-променях дуже високої якості, яке згодом опублікував відомий англійський журнал «The Photogram».

У 90–х рр. ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проектування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проектів та їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція).

У 1902 р. він заснував та очолив катедру електротехніки. З нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони ІІІ ступеня[8]. за його наукову та викладацьку працю (1906). Він отримав також хрест ордена Франца-Йосифа і високий титул Радника двору (1910). У 1913 р. І. Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства. У 1916 році Пулюй отримав пропозицію посади міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров'я. Цього ж року вийшов на пенсію.

Помер у Празі, нині Чехія (тоді Королівство Богемія, Австро-Угорщина), де й похований на Мальвазінках.

Дослідження в галузях фізики

Пулюй працював у нових і актуальних на той час напрямках фізики: дослідна перевірка передбачень молекулярно-кінетичної теорії Максвелла, дослідження природи і властивостей катодних та Х-променів.

Родина

1884 року Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозіцькою (1863—1945) — студенткою Віденського університету. Шлюб узяли в греко-католицькій церкві Святої Великомучениці Варвари у Відні. В сім'ї виросло шестеро дітей, три доньки і три сини: Наталка (1886 р.н.) стала піаністкою і дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга (1891 р.н.) і Марія (1894 р.н.) стали вчительками; Олександр (1901 р.н.) і Юрій (Ґеорґ, 1906 р.н.) здобули інженерний фах, а Павло (1904 р.н.) став лікарем.

Оскільки в Празі не було українських шкіл, то Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови, давав відповідні оголошення до львівської газети «Діло». Павло і Юрій після смерті батька вчились у Львові в українській гімназії. Найстарший син Олександр пішов сімнадцятирічним добровольцем у лави Січового стрілецтва і до 1920 р. брав участь у бойових діях Української Галицької армії.

Кредо
«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
(Іван Пулюй)

Праці

Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами.

Публікації про катодні та Х-промені
  • Strahlende Elektrodenmaterie //Wiener Berichte I. — 1880. — 81. — S.864 −923; II. — 1881. — 83. — S.402-420; III. 1881. — 83. — S.693-708; IV. — 1882. — 85. — S.871-881.
  • Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte Aggregatzustand' — Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.
  • Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State.— London: Physical Memoirs, 1889. — Vol. l, Pt.2. — P.233-331.
  • Über die Entstehung der Röntgen‘schen Strahlen und ihre photographische Wirkung //Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 228—238.
  • Die Röntgenische Entdeckung neuer Eigenschajten der sog.

Kathodenstrahlen //Bohemia. — 1896. — 11.01

Останні дві публікації — одні з перших, чи навіть перші, де Х-випромінювання названо «рентгенівським».[джерело?]

Пам'ятна дошка на стіні будинку № 9 по вулиці Шкодагассе, Відень, Австрія
Поштова марка України, присвячена до 150 річчя від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135)
Аверс монети, номіналом 5 гривень, випущеної Національним банком України до 165-ї річниці від дня народження Івана Пулюя

Вшанування пам'яті

Див. також

Зауваги
  1. Пиндус Б., Щербак Л. в статті Пулюй Іван Павлович (Т. 3, С. 156.) стверджували, що у 1869 р. закінчив богословський факультет Віденського університету

Примітки
  1. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. http://www.nbuv.gov.ua/node/4612
  3. Брега Г. С., Васильєва Н. Ф. Пулюй Іван Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 60. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. Тернопільська гімназія, що дала світу геніїв
  5. Пиндус Б., Щербак Л. Пулюй Іван Павлович… — С. 156.
  6. щоправда, В. Окаринський вказує, що як учень 6 класу, у січні 1863 р. заснував не гімназійну «Громаду», а товариство у Тернополі → Окаринський В. Землі нинішньої Тернопільщини в Новий час (кінець XVIII ст.—1914 р.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 78. — ISBN 978-966-457-228-3.
  7. Білокінь С. І. Біблії переклади українською мовою // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 257. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  8. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1911. — Wien 1911. — S. 86.
  9. Постанова Президії НАН України «Про затвердження оновленого Положення про премії НАН України імені видатних учених України» № 206 від 11.07.2007.
  10. У Тернополі відкрили меморіальну дошку учасникам таємного молодіжного товариства. Архів оригіналу за 5 листопада 2014. Процитовано 5 листопада 2014.
  11. Всеукраїнська стипендійна програма імені Івана Пулюя. Архів оригіналу за 11 серпня 2018. Процитовано 20 липня 2019.
  12. . Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 196 від 20.05.2016
  13. WGSBN Bulletin Volume 1, #1 Ed. WG Small Bodies Nomenclature, 14 May 2021 (англ.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.