Терещенко Михайло Іванович

Народився в сім'ї багатого цукрозаводчика і землевласника, нащадка козаків (особистий статок Михайла Терещенка оцінювався приблизно в 70 млн крб.). Батько — Іван Миколайович, мати — Єлизавета Михайлівна. Був одружений з громадянкою Франції Жанною Марією Маргаріт Ное, в цьому шлюбі народилися донька Маргарита і син Петро Михайлович, що жив у Франції, працював інженером в США і Бразилії. У 1923 році подружжя розійшлося, 1929 року Михайло Терещенко одружився з норвежкою Еббою Хорст, яка була молодшою за нього на 10 років. 1931 року у них народився син Іван.

Вже в ранньому дитинстві Михайло вільно володів французькою, англійською, німецькою мовами, розумів старогрецьку і латину (пізніше вільно володів в цілому 13 мовами). Закінчив Київську гімназію, Вчився в Київському університеті, в 1905—1908 роках, вивчав економіку в Лейпцизькому університеті. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1909 р., екстерном).

У 1909—1911 роках працював на кафедрі римського та цивільного права Московського університету, покинув його разом з іншими ліберальними викладачами на знак протесту проти звільнення ректора, помічника ректора і проректора університету по розпорядженню міністра народної освіти Л. А. Кассо. У 1911—1912 роках був чиновником особливих доручень (без зарплатні) при Дирекції імператорських театрів. Став камер-юнкером. Володів разом з сестрами видавництвом «Сірін», що випускало книги літераторів «срібного століття», у тому числі роман Андрія Білого «Петербург». Підтримував дружні взаємини з Олександром Блоком. Вів світський спосіб життя, вважався балетоманом. Масон, член ложі Гальперна. При цьому активно займався бізнесом, був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку і облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку.

Після початку Першої світової війни був уповноваженим передового загону Червоного Хреста на Південно-західному фронті, потім помічником по завідуванню санітарними організаціями на цьому фронті. Входив до складу Головного комітету Союзу міст, займав пост уповноваженого Головного комітету Земського союзу. З липня 1915 року був головою Київського військово-промислового комітету, в 1915—1917 роках також був товаришем (заступником) голови Центрального військово-промислового комітету О. І. Гучкова. Входив до складу Особливої наради з оборони. Незадовго до Лютневої революції брав участь в плануванні державного перевороту (разом з О. І. Гучковим і Н. В. Некрасовим; у змову був залучений і знайомий Терещенка генерал А. М. Кримов).

У першому складі Тимчасового уряду був міністром фінансів. Спільно з О. Ф. Керенським і Н. В. Некрасовим наполягав на створені коаліційного уряду з представниками соціалістичних партій. У другому — четвертому складах уряду був міністром закордонних справ. Як міністр закордонних справ виступав на підтримку виконання Росією своїх союзницьких зобов'язань, що означало продовження її участі в Першій світовій війні, хоча формально і прийняв гасло «миру без анексій і контрибуцій», відмовившись від непопулярної тези свого попередника П. Н. Мілюкова про «завоювання Константинополя і проток». У жовтні 1917 року, вступив в конфлікт з військовим міністром А. І. Верховським, що вважав, що армія більш воювати не може.

У липні 1917 року, брав участь у переговорах з Центральною Радою. Виступав за те, щоб питання України було вирішене після скликання Всеросійських Установчих Зборів. Разом з Олександром Керенським підтримував Центральну Раду, виступав проти дострокового вирішення «Українського питання»

Керуючий справами Тимчасового уряду В. Д. Набоков виділяв такі якості Терещенка, як «його souplesse (гнучкість), сама його світськість, відсутність у нього твердих переконань, продуманого плану, повний дилетантизм в питаннях зовнішньої політики» (втім, ці якості дозволяли йому налагоджувати стосунки з різними політичними силами). За словами дипломата Р. Н. Михайлівського, Терещенко «прагнув, не виходячи, правда, із загальних рамок дореволюційної політики, поставити себе по-новому як представник революційного і демократичного уряду, який не може говорити тією ж мовою, що й царський». Михайлівський відзначав також, що

наскільки краще в порівнянні з Мілюковим удавалося Терещенко ладнати й з союзниками, й з Совдепом, наскільки ж він був абсолютно безособовий усередині свого відомства, дедалі більше стаючи слухняним знаряддям в руках його вищого персоналу. Якщо Мілюков по балканських питаннях, наприклад по константинопольському, займав свою власну позицію та змушував відомство її приймати, то Терещенко, навпаки, дуже уважно слухав, що йому говорили, і завжди погоджувався. Всі директори департаментів і начальники відділів були їм нескінченно задоволені, оскільки він не заважав їм управляти відомством.

Разом з іншими міністрами Тимчасового уряду Терещенко був арештований більшовиками в Зимовому палаці, знаходився в ув'язненні у Петропавлівській фортеці.

Весною 1918 року за викуп у 100 000 карбованців звільнений, емігрував до Фінляндії, звідти до Норвегії, потім жив у Франції та Великій Британії. Підтримував «Білий рух».

З 1921 року був членом Торгівельно-промислового і фінансового комітетів. Втративши весь статок в Росії, він успішно займався бізнесом за кордоном, був співвласником декількох фінансових компаній і банків у Франції і на Мадагаскарі. Працював у компанії «Мадал» у Мозамбіку в 1950-х. Був благодійником, створював притулки для українських емігрантів і допомагав їх облаштовувати, але не афішував цей бік своєї діяльності.

• Терещенки (рід)

• В. І. Головченко. Терещенко Михайло Іванович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Донік О. М. Терещенко Михайло Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 61. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Абліцов В. Г. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті". — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Серков А. И. Русское масонство. 1731—2000: энциклопедический словарь. — М., 2001. — С. 793—794. (рос.)
• Михайловский Г. Н. Записки. Книга 1. — М., 1993. (рос.)

• Терещенко Михайло Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.236-237
• Терещенко // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Терещенко Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1890. — 1000 екз.

• Михаил Иванович Терещенко at Вашъ Кіевъ (Your Kiev) project. (рос.)
• Терещенко дал деньги на киевскую консерваторию. 120 лет назад родился бизнесмен и меценат Михаил Терещенко // Газета по-украински. — 2006. — 24 березня.
• Дар наследников мецената at Киевские Ведомости (Kievskie Vedomosti), 15.12.2008 (рос.)
• Салтан А. Н. История олигархов. Михаил Терещенко: лучший друг Керенского и личный враг Гитлера. — Заглавие с экрана. — 13.02.16.(рос.)