Українські Установчі Збори

Труднощі порозуміння Української Центральної Ради (УЦР) з Тимчасовим Урядом, який не погодився на повну автономію, спонукали українські політичні формації висунути ідею Українських Установчих Зборів. Вже у І Універсалі УЦР проголошувала, що тільки Всенародні Українські Збори (сейм) мають право ухвалювати всі закони, які повинні встановити порядок і лад в Україні. 6 Сесія УЦР працювала над виробленням порядку виборів до УУЗ і їх скликанням. Ухвала в справі УУЗ викликала гостру реакцію російських централістів проти УЦР, головним чином — кадетів, які на знак протесту вийшли з її складу. Згодом, у кінці вересня, проти скликання УУЗ протестували російські соціал-демократи, соціалісти-революціонери та єврейський «Бунд», уважаючи УУЗ за намагання відірвати Україну від Росії. У висліді негативної настанови національних меншостей Мала Рада ухвалила компромісову позицію, намагаючись погодити принцип самовизначення України через УУЗ з принципом єдності федеративної російської республіки, що мали визнати Всеросійські установчі збори.

12 жовтня 1917 УЦР ухвалила основи законопроєкту про вибори до УУЗ і доручила Малій Раді остаточно затвердити закон та провести вибори.

III Універсал призначав день виборів на 9 січня 1918, а день скликання — 22 січня 1918, зазначаючи, що до УУЗ законодавча влада належить УЦР. До УУЗ обирано члени на основі загального, рівного, безпосереднього і таємного голосування, з дотриманням принципу пропорційного представництва. Активне і пасивне право виборів мали особи обох статей у віці понад 20 pоків. Мало бути обрано 301 членів (1 депутат на 100 000 населення).

Тільки в неокупованих районах України, у яких за українськими списками подано понад 70 % усіх голосів, обрано 171 члени на всіх 301. УЦР ухвалила не відкладати важливіших справ (проголошення самостійності УНР) аж до УУЗ й у IV Універсалі зазначала, що до їх скликання сама правитиме, й наказувала закінчити вибори до УУЗ. Однак подальші події не дозволили здійснити ці настанови, й УУЗ не були скликані.

Згідно із «Законом про Вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки» утворено такі виборчі округи:

• Волинська (за винятком частин, зайнятих ворогом — Володимир-Волинський та Ковельський повіт),
• Катеринославська,
• Київська,
• Полтавська,
• Подільська,
• Харківська (з прилученням Грайворонського повіту Курської губернії),
• Херсонська,
• Чернігівська (з прилученням Путивльського повіту Курської губернії),
• Острогозька (Острогозький, Валуйський, Бірюцький і Богучарський повіти Воронізької губернії та Новооскільський повіт Курської губернії),
• Таврійська (Бердянський, Дніпровський та Мелітопольський повіти Таврійської губернії).

Організація виборів покладалась на Головну комісію у справах виборів до Українських установчих зборів у складі: М. Мороз (голова), Павло Стефанович, М. Радченко, Григорій Кириченко, О. Бутовський, О. Щербак. Керуючий справами — Іван Тарасенко. Розміщувалась у приміщенні Київської губернської народної управи (Київ, вул. Володимирська, 33).

Київська окружна виборча комісія: М. Мороз (голова), Павло Стефанович (товариш голови), М.И.Ейшискин (секретар), М.М.Стасюк, Григорій Іванович Кириченко, М.С.Балабанов[1].

• Всеросійські установчі збори

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Христюк П. Замітки і матеріали до історії укр. революції 1917—1920 pp., т. І-II. — Відень, 1921
• Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 pp., т. І. Доба Центральної Ради. — Ужгород, 1932

• Українські Установчі Збори // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.