Усобиця Володимировичів

Корені конфлікту полягали в тому, що Володимир Святославич мав багато синів, які могли претендувати на Київ по смерті батька. Існують згадки про те, що Володимир виділяв серед своїх синів Бориса (див. Борис і Гліб), але прямих вказівок на те, що саме Борис мав стати головним спадкоємцем, немає. Старший син Володимира Святославича туровський князь Святополк (за іншими даними, Святополк був племінником Володимира, сином його старшого брата Ярополка Святославича;) ще 1013 був ув'язнений батьком через спроби захопити київський престол за допомогою польського князя Болеслава I Хороброго, з донькою якого (ім'я її не збереглося) був одружений Святополк. У відповідь на арешт Святополка Болеслав I вирушив у похід на Русь, заручившись підтримкою печенігів. Володимир Святославич був змушений звільнити Святополка разом із донькою Болеслава I.

1014 інший син Володимира Святославича, Ярослав (див. Ярослав Мудрий), який княжив у Новгороді Великому, відмовився посилати данину в Київ. Назрівала війна між Києвом і Новгородом. Ярослав Володимирович найняв для війни з Києвом варягів, чия поведінка викликала повстання новгородців, жорстоко придушене Ярославом. Тим часом у Києві під час приготувань до походу проти непокірного сина князь Володимир Святославич захворів i помер 15 липня 1015. Улюбленець Володимира Борис у той час був із військом у поході на печенігів. Користуючись відсутністю в Києві інших братів, Святополк захопив київський стіл.

Літопис приписує Святополку намір знищити своїх братів-конкурентів. У Святополка були причини непокоїтися: Ярослав уже відкрито порвав із Києвом, тоді як київська дружина, що повернулася з невдалого походу Бориса на печенігів, намовляла Бориса силою захопити київський престол. Хоча Борис Володимирович відмовився, він загинув 24 липня 1015 у своєму таборі в урочищі Льто (на місці майбутнього м. Бориспіль) від рук підісланих Святополком убивць. 5 вересня 1015 був убитий неподалік від Смоленська (нині місто в РФ) муромський князь Гліб Володимирович. Древлянський князь Святослав Володимирович спробував втекти в Угорщину, але також був убитий.

Про те, що Святополк наказав убити своїх братів, ми знаємо з руських джерел. Частина істориків дотримується думки, що вони складалися під контролем Ярослава Мудрого чи його нащадків і не відображають правдивих фактів. Тітмар Мерзебурзький (сучасник подій) нічого не згадує про цей злочин Святополка, тоді як в сазі про Еймунда (датована 13 ст.) стверджується, що Ярослав підіслав своїх варягів, щоб убити свого брата Бурислейфа (можливо, мається на увазі Борис). Іноді з цього твердження роблять висновок, що під час усобиці Борис підтримував Святополка, можливо навіть привів йому на допомогу печенігів. Зараз неможливо з повною певністю сказати, що сталося насправді, але свідчення пізнього й неясного зарубіжного джерела все ж навряд чи переважує усталену версію руського літописання.

Згідно з руським літописом про події в Києві Ярослава повідомила його сестра Предслава. Звістка про вокняжіння Святополка начебто надійшла одразу після придушення Ярославом антиварязького виступу новгородців, тому князь був змушений швидко шукати миру з Новгородом, підтримка якого була йому необхідна у війні зі Святополком. Новгородці вирішили підтримати Ярослава. Битва між варязько-новгородським військом Ярослава та підтриманим печенігами Святополком відбулася восени 1015 чи навесні 1016 поблизу міста Любеч на Дніпрі. Дружина Святополка зазнала поразки. Князь утік до Польщі, а Ярослав зайняв Київ.

Святополк не змирився із втратою великокнязівського стола. Союзником Святополка у боротьбі проти Ярослава виступив його тесть Болеслав I Хоробрий. Розуміючи, що силова акція Болеслава I на підтримку свого зятя є лише справою часу, Ярослав уклав угоду, спрямовану проти Болеслава I, з імператором Священної Римської імперії Генріхом II, котрий з липня 1015 воював із Польщею, і сам рушив із військом до Берестя 1017, одночасно із вторгненням Генріха II у Польщу. Шукаючи виходу зі скрутного становища, Болеслав I запропонував Ярославові мир, підтримувати який мав шлюб Болеслава I із сестрою Ярослава Предславою.

Вірогідно, умовами миру було звільнення доньки Болеслава I і повернення Святополка до туровського княжіння. Ярослав відкинув таку пропозицію. Тоді Болеслав I на поч. 1018 уклав мир з імператором Генріхом II на умовах status quo ante і звернув свою увагу на схід. Із військом 2—5 тис. поляків, 300 німецьких лицарів, 500 угорців та 1 тис. печенігів 22 липня 1018 Болеслав I став над Західним Бугом (прит. Нарева, бас. Вісли) біля міста Волинь (городище біля с. Гродек Грубешівського повіту Люблінського воєводства, Польща). Шлях на схід йому заступило військо Ярослава, яке 23 липня 1018 було вщент розбите. Ярослав Володимирович утік до Новгорода. Польське військо прискореним маршем пішло на Київ. За повідомленням Тітмара Мерзебурзького, 14 серпня 1018 польський князь Болеслав I тріумфально в'їхав у місто.

Київським князем знову став Святополк, але його жінка залишилася в полоні у Ярослава. Святополк віддав Болеславу I Червенські городи та був змушений сплатити велику контрибуцію, для збирання якої Болеслав I поставив по руських містах польські гарнізони. Отримавши виплату, Болеслав I повернувся з Києва до Польщі, можливо вже у вересні 1018. Руський літопис стверджує, що Святополк наказав таємно вбивати поляків. Як заручників Болеслав I узяв із собою бояр Ярослава та його сестер.

Тим часом Ярослав зібрав у Новгороді нове військо i вдруге виступив проти Святополка. Святополк, залишившись без польської підтримки, втік із Києва до печенігів. 1019 Святополк прийшов із великим військом печенігів повернути собі київський стіл. У битві, яка сталася на місці, де було вбито Бориса, Ярослав переміг Святополка і знову посів київський стіл. Болеслав I не надав допомоги зятеві, й хоча вимагав від Ярослава Володимировича повернення своєї доньки, відомості про неї зникають.

Про Святополка руський літописець пише, що той втратив розум і загинув десь «межи Чехи і Ляхи».

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Усобиця Володимировичів