Уствольська Галина Іванівна

Гали́на Іва́нівна Уство́льська (17 червня 1919(19190617) 22 грудня 2006) радянська і російська композиторка.

Уствольська Галина Іванівна
рос. Галина Ивановна Уствольская
Основна інформація
Дата народження 17 червня 1919(1919-06-17)[1][2][3]
Місце народження Петроград, Російська СФРР
Дата смерті 22 грудня 2006(2006-12-22)[4][1][…] (87 років)
Місце смерті Санкт-Петербург, Росія
Поховання Волковський цвинтарd
Громадянство Російська СФРР, СРСР і Росія
Професії classical composer, музикантка, музична педагогиня, композиторка
Освіта Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Вчителі Шостакович Дмитро Дмитрович
Відомі учні Тищенко, Борис Иванович,d і Zhanneta Metallidid
Жанри симфонія
Нагороди
ustvolskaya.org/eng

Біографія

Народилася 17 червня 1919 року в Петрограді. Закінчила Ленінградську консерваторію в 1947 році (клас Дмитра Шостаковича). У 1950-х роках Уствольська відходить від вчителя і рухається до власної, гранично аскетичної музичної мови, для якого характерна висока зосередженість, рідкісний драматизм, насиченість духовним пошуком.

З вересня 1947 року по лютий 1977-го вела факультатив з композиції в ленінградському Музичному училищі ім. Н. А. Римського-Корсакова.

Твори Уствольської виконувалися вкрай рідко. Справжнє визнання прийшло до композиторки тільки в кінці 1980-х років, — після того, як на ленінградському концерті виявився директор найбільшого музичного видавництва «Сікорскі» Юрген Кехель і нідерландський музикознавець Елмер Шенбергер. Шенбергер був настільки вражений почутим, що не пошкодував коштів на те, щоб цей концерт прозвучав у Європі. Незабаром був організований ряд міжнародних фестивалів музики Уствольської (1995, 1996, 2005 Амстердам, 1998 Відень, 1999 Берн, 2001 Варшава, 2004 Бастад), а видавництво «Сікорскі» придбало права на публікацію її творів. На пропозиції емігрувати з Росії завжди була однозначна відмова: все життя композитора була пов'язане із Санкт-Петербургом, який вона залишала лише кілька раз, їдучи на закордонні гастролі (Відень, Берн, Бастад, Амстердам). Галина Іванівна Уствольська вела самітницьке життя, до останніх днів продовжуючи творити.

Померла 22 грудня 2006 року в Санкт-Петербурзі на 88-му році життя. Похована на Волковському лютеранському кладовищі, 11-й ділянці.

Родина

Чоловік — Костянтин Багренін, композитор, народився в 1941 р. Шлюб зареєстрований у 1965 р.

Творчість

Широко цитуються слова Віктора Сусліна, з яким пані Уствольська перебувала в дружньому листуванні і який готував публікацію її творів у видавництві «Сікорськи». Суслін називав її «голосом з „Чорної діри“ Ленінграда, епіцентру комуністичного терору, міста, що пережило вельми жахливі страждання і муки війни». Уствольській подобалося це порівняння (яке вона сама вигадала, написавши комусь в листі, що її музика — це «Musik aus dem schwarzen Loch»), хоча історія, політика та суспільне життя її абсолютно не цікавили. По-справжньому її цікавила тільки власна музика. І це було більше, ніж інтерес — постійний і інтенсивний процес виробництва обіймав всі її думки. Композитор Борис Тищенко порівнював її музику з «вузькістю лазерного променя, що пронизує метал».

Виконавці

До творів Уствольської зверталися такі виконавці, як Анатолій Ведерніков, Мстислав Ростропович, Олексій Любимов, Олег Малов, Іван Соколов, Рейнберт де Леу, Френк Деньєр, Маріанна Шредер, Антоній Баришевський та ін.

Визнання

Шостакович у своєму Струнному квартеті № 5 і в дев'ятій п'єсі Сюїти на вірші Мікеланджело використовував другу тему з фіналу Тріо для кларнета, скрипки та фортепіано Уствольської[5].

Уствольська — лауреат Гейдельберзької премії за досягнення в галузі мистецтва (1992). У 1993 році Американський біографічний інститут назвав її людиною року. Про неї знято два документальних фільми нідерландським телебаченням у 1994 та 2005 роках, а також російським телеканалом «Культура» в 2004 році. На батьківщині твори Уствольської виконувалися рідко і почали дещо частіше звучати лише після 1991 року. У рік 90-річчя в Москві і Санкт-Петербурзі (2009) пройшли два ювілейних концерти, організованих Олексієм Любимовим.[6] В інших країнах інтерес до музики Уствольської значно вище.[7]

Твори

  • Концерт для фортепіано, струнного оркестру і литавр (1946)
  • Перша соната для фортепіано (1947)
  • «Сон Степана Разіна». Билина для баса та симфонічного оркестру (1948)
  • Тріо для кларнета, скрипки та фортепіано (1949)
  • Октет для двох гобоїв, чотирьох скрипок, литавр і фортепіано (1949—1950)
  • Друга соната для фортепіано (1951)
  • Третя соната для фортепіано (1952)
  • Соната для скрипки і фортепіано (1952)
  • Дванадцять прелюдій для фортепіано (1953)
  • Сюїта для симфонічного оркестру («Спортивна») (1955)
  • Перша симфонія для великого оркестру і двох солістів-хлопчиків. Текст Дж. Родарі (1955)
  • Четверта соната для фортепіано (1957)
  • Поема № 1 («Вогні в степу») (1958)
  • Поема № 2 («Подвиг героя») (1959)
  • Великий дует для віолончелі та фортепіано (1959)
  • Дует для скрипки і фортепіано (1964)
  • Композиція № 1. Dona nobis pacem для флейти піколо, туби і фортепіано (1970—1971)
  • Композиція № 2. Dies irae для восьми контрабасів, ударних і фортепіано (1972—1973)
  • Композиція № 3. Benedictus, qui venit.  для чотирьох флейт, чотирьох фаготів і фортепіано (1974—1975)
  • Друга симфонія «Справжня, Вічна Доброта» для оркестру і голосу соло. Текст Германа Розслабленого (1979)
  • Третя симфонія «Ісусе Месія, спаси нас!» для духових, ударних, контрабаса, читця і фортепіано. Текст Германа Розслабленого (1983)
  • Четверта симфонія «Молитва», для контральто, труби, фортепіано і тамтама. Текст Германа Розслабленого (1985—1987)
  • П'ята соната для фортепіано (1986)
  • Шоста соната для фортепіано (1988)
  • П'ята симфонія «Amen», для скрипки, гобоя, труби, труби, ударних і соліста (1989—1990)

Література про композитора

  • Суслин В. Музыка духовной независимости: Галина Уствольская // Музыка из бывшего СССР / Под ред. В. Ценовой. М.: Композитор, 1996, с. 141—156 (на англ. яз.: Suslin V. The music of Spiritual Independence: Galina Ustvolskaya// «Ex oriente…I»: Ten Composers from the former USSR/ Ed. by Valeria Tsenova. Berlin: Verlag Ernst Kuhn, 2002, pp. 207—266).
  • Гладкова О. Галина Уствольская. Музыка как наваждение. М.: Музыка, 1999 (на нем. яз.: Gladkowa O.I. Galina Ustwolskaja: Musik als magische Kraft. Berlin: Kuhn, 2001).
  • Сакральная символика в жанрах инструментального творчества. Галина Уствольская // История отечественной музыки второй половины XX века. Учебник/ Отв. ред. Т. Н. Левая. — Санкт-Петербург: Композитор, 2005. ISBN 5-7379-0277-3
  • Бокман С. Музыка Галины Уствольской// Журнал «Дельфис» — № 74(2) — 2013 г.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.