Філіпп Нуаре

Народився в сім'ї французького буржуа, директора крупної компанії П'єрра Жоржа Нуаре (Pierre Georges Noiret) і бельгійки домогосподарки Люсі Клеменс Гільєн Ерман (Lucy Clémence Ghislaine Heirman)

Спочатку Філіпп вступив до ліцею Янсон де Селі (Lycée Janson-de-Sailly), що в 16-му окрузі Парижу, потім навчався в закритому єзуїтському коледжі Джулі (Juilly), де розкрився один із його талантів — співучість, брав участь в аматорських виставах навчального театру. З дитячим хором La manécanterie des Petits Chanteurs à la croix de bois співав у католицькому Соборі Святого Петра в Римі на Великдень 1949 р. і записав свій перший альбом як співак під керівництвом французького композитора Франсуа Веркана (François Vercken).

1950 року здійснив невдалу спробу вступити до консерваторії. Став слухачем лекцій драматичного мистецтва, які вів французький театральний режисер, актор театру і кіно  — Роже Белен.

Філіпп почав працювати в Національному театрі Бретані Le Théâtre national de Bretagne, потім у Theatre Nationale Populaire у Парижі. Актор Анрі Монтерлан (Henry de Montherlant) переконав його стати комедійним актором.

Першою роботою Нуаре у кіно стала стрічка Аньєс Варди «Пуент Курт» (1955). А участь у фільмі Луї Маля «Зазі в метро» (1960) принесла акторові популярність.

Упродовж 1960-х, Нуаре знімається у кількох голлівудських стрічках, зокрема «Леді Л» (1965) Пітера Устінова, Гічкоківському «Топазі» (1969) та «Жюстіні» Джорджа К'юкора (1969).

Акторське амплуа Нуаре поєднувало як «позитивних», так і «негативних» персонажів. Він однаково майстерно перевтілювався у чоловіків з середнього класу, авантюристів та поліцейських.

Пік популярності Нуаре припав на 70-ті роки, коли він став провідним актором у фільмах французького режисера Бертрана Таверньє. Результатом співпраці Таверньє та Нуаре було сім фільмів, серед яких знамениті «Годинникар із Сент-Поля» (1973), «Нехай розпочнеться свято» (1974), «Суддя і вбивця» (1976).

Не менш плідно Нуаре працював у жанрі комедії. Зокрема, він знявся у кількох фільмах Філіппа Де Брока («Ніжний поліцейський» (1977), «Вкрали стегно Юпітера» (1979)) а також Клода Зіді («Відчиніть, поліція! » («Продажні», 1984), «Відчиніть, поліція! 2» («Продажні супроти продажних», 1990).

Одна з найвдаліших ролей Нуаре — старий працівник кінотеатру Альфредо з фільму Джузеппе Торнаторе «Кінотеатр „Парадізо“» (1988). 1989 року ця стрічка отримала «Оскар» у номінації «Найкращий іншомовний фільм року».

Одружений, є дочка Фредерік Нуаре.

Помер від раку.