Хакка
Хакка (кит.: 客家; хакка: Hak-kâ) — субетнічна група китайців (хань), що проживає переважно в південно-східній частині Китаю (провінції Цзянсі, Фуцзянь, Гуандун), на Тайвані, в Гонконзі, інших країнах Південної та Південно-Східної Азії, Австралії, Океанії, деяких країнах Європи, Північної та Південної Америки.
| Хакка | |
|---|---|
 Жінка народу хакка в традиційному головному уборі | |
| Самоназва | кит.: 客家 |
| Кількість | від 75 млн. до 120 млн[1]. |
| Ареал |
 Китай  Гонконг Макао  Тайвань Сінгапур  Індія Бангладеш  Малайзія Бруней  Індонезія Таїланд  Камбоджа В'єтнам  М'янма Східний Тимор  Фіджі.svg.png.webp){kind=small} Австралія  Нова Зеландія Південно-Африканська Республіка Кенія  Танзанія Уганда  Маврикій Реюньйон  США.svg.png.webp){kind=small} Канада  Велика Британія Франція  Нідерланди Ірландія  Куба Тринідад і Тобаго  Гаяна Суринам  Ямайка Мексика  Колумбія Панама  Бразилія Перу Аргентина |
| Раса | монголоїди |
| Близькі до: | Хань, ше, яо |
| Мова | Хаккаська мова |
Походження
Вважається, що етнонім «хакка» виник за часів панування династії Сун (960—1279) й означає «родини, що прийшли» або «гостьові родини». На думку багатьох науковців, слово «хакка» не є самоназвою, а було надано народу корінними жителями тих територій, до яких мігрували хакка.
Сучасні хакка вважаються нащадками уродженців північного Китаю (Шаньдун, Шаньсі, Хенань), які переселились із півночі на південь країни в Середньовіччі під впливом війн та інших історичних обставин. Від інших представників китайського етносу хакка відрізняються власним мовним діалектом (кецзя хуа), звичаями та традиціями, деякими особливостями матеріальної культури й високою соціальною згуртованістю. В багатьох країнах, у тому числі у Тайвані, Індонезії та Малайзії, хакка здавна відіграють помітну роль у великому бізнесі, суспільному й політичному житті.