Центральна лінія (Лондон)
Центральна Лінія (англ. Central line) — лінія Лондонського метрополітену, прямує від Еппінг, Ессекс на північному сході до Ілінг-Бродвей та Вест-Раїсліп на заході. На схемі Лондонського метро зображена червоним кольором. Лінія має довжину 76 км, є найдовшою лінією Лондонського метро. З 49 станцій 20 розташовані під землею.[1][2] В цілому вважається, що Центральна лінія має найбільшу швидкість між станціями серед всіх ліній Лондонського метро, яка досягає 110 км/год після введення в дію вагонів 1992 серії.
Центральна лінія | |
Держава | Велика Британія |
---|---|
Адміністративна одиниця | Лондон |
Історичне графство | Міддлсекс |
Зазвичай використовуваний транспортний засіб | London Underground 1992 Stockd і London Underground 1962 Stockd |
Шістнадцятковий триплет кольору | DC241F |
Оператор | Transport for Londond |
Дата офіційного відкриття | 1900 |
Ширина колії | європейська колія (1435 мм) |
Залізничне депо | Hainault depotd |
Початкова чи кінцева точка | Еппінґ, Ілінг-Бродвей, Вест-Райсліп, Вудфорд і Хейнолт |
Довжина або відстань | 74 км |
Файл KML | Template:Attached KML/Central lined |
Маршрутна карта | Template:Central line RDTd |
Тип електрифікації | 630 V DC railway electrificationd |
Номер залізничної лінії | Central |
Офіційний сайт(англ.) | |
Центральна лінія у Вікісховищі |
Лінія була відкрита як Central London Railway в 1900 році, перетинаючи по осі Схід-Захід центральний Лондон.
Опис
Центральна лінія завдовжки 74 км обслуговує 49 станцій.[2] Лінія має переважно дві колії, рідше три — на коротких відрізках на південь від Лейтонстону і на захід від Вайт-Сіті. Загальна довжина колій — 147,1 км, з яких 52,8 км прямують тунелями,[3] колії електрифіковані мережею постійного струму з чотирма рейками: третя рейка живиться напргою −210 V і четверта — +420 В, що дає різницю потенціалів 630 В.[4]
Одноколійну лінію на північ від Епінга, було закрито в 1994 році, тепер це історична залізниця Epping Ongar Railway.
Лінія має найкоротший ескалатор у Лондонському метрополітені, у Стратфорді, висота підйому — 4,1 м.
Лінію обслуговують три депо: Райсліп, Гайнолт та Вайт-Сіті[5]
Список станцій
Відкриті станції
Станція | Фото | Відкриття/[6]початок обслуговування | Гілка | Примітки | |
---|---|---|---|---|---|
Вест-Раїсліп | 21 листопада 1948 | Відгалуження Раїсліп | Пересадка на National rail. Відкрита як Раїсліп-енд-Ікенгем в 1906 у складі Great Western and Great Central Joint Committee (GW&GCJC), перейменовано на Вест-Раїсліп (фор Ікенгем) в 1947; пізніше суфікс було відкинуто[7] | ||
Раїсліп-гарденс | 21 листопада 1948 | Відгалуження Раїсліп | Відкрита в 1934 у складі GW&GCJC, магістраль обслуговує з 1958.[8] | ||
Саут-Раїсліп | 21 листопада 1948 | Відгалуження Раїсліп | Пересадка на National rail. Відкрита як Норголт-джанкшен у складі GW&GCJC в 1908, перейменовано на Саут-Раїсліп-енд-Норголт-джанкшен в 1932, сьогоденну назву здобула в 1947.[9] | ||
Норголт | 21 листопада 1948 | Відгалуження Раїсліп | Замінив сусідню станцію GWR, яка була відкрита в 1907 році.[9] | ||
Грінфорд | 30 червня 1947 | Відгалуження Раїсліп | Пересадка на National rail. Станція GWR відкрита в 1904.[10] Станція останньою використовувала дерев’яний ескалатор, який було демонтовано протягом 2014 року. | ||
Перівеїл | 30 червня 1947 | Відгалуження Раїсліп | Відкрита у складі GWR як «Перівеїл-гальт» в 1904, зачинено 1915–20; суфікс гальт було відкинуто в 1922.[11] | ||
Генгер-лейн | 30 червня 1947 | Відгалуження Раїсліп | |||
Ілінг-Бродвей | 3 серпня 1920 | Відгалуження Ілінг | Пересадка на лінію Дистрикт| and National rail. Відкрито у складі лінії Дистрикт в 1879, Пересадка на магістральну лінію в 1965/6.[12] | ||
Вест-Актон | 5 листопада 1923 | Відгалуження Ілінг | |||
Норт-Актон | 5 листопада 1923 | Головний маршрут | GWR станцію відкрито в 1904, перенесено на сьогоденне місце 1913 та закрито в 1947.[13] | ||
Іст-Актон | 3 серпня 1920 | Головний маршрут | |||
Вайт-Сіті | 23 листопада 1947 | Головний маршрут | Пересадка на лінії Кільцеву та Гаммерсміт-енд-Сіті | ||
Шепгердс-Буш | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Відремонтовано в 2008. | ||
Голланд-парк | 30 липня 1900 | Головний маршрут | |||
Ноттінг-гілл-гейт | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Пересадка на лінію Кільцеву та Дистрикт | ||
Квінсвей | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Відкрито як Квінс-роуд; перейменовано 1 вересня 1946 | ||
Ланкастер-гейт | 30 липня 1900 | Головний маршрут | |||
Марбл-арч | 30 липня 1900 | Головний маршрут | |||
Бонд-стріт | 24 вересня 1900 | Головний маршрут | Пересадка на лінію Джубилі. | ||
Оксфорд-серкус | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Пересадка на лінії Бейкерлоо та Вікторія. | ||
Тоттенгем-корт-роуд | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Пересадка на Північну лінію. Відкрита як Оксфорд-стріт; перейменовано 9 березня 1908. | ||
Голборн | 25 вересня 1933 | Головний маршрут | Початково відкрито як станція лінії Пікаділлі 15 грудня 1906, платформи Центральної лінії відкрито пізніше та станцію перейменовано на Голборн (Кінгзвей); суфікс скасовано пізніше. | ||
Чансері-лейн | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Перейменовано на Чансері-лейн (Грей'з Інн) 25 червня 1934; суфікс скасовано пізніше | ||
Святого Павла | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Відкрито як Пост-офіс; перейменовано 1 лютого 1937 | ||
Бенк/Моньюмент | 30 липня 1900 | Головний маршрут | Пересадка на лінії Кільцеву, Дистрикт, Північну, Ватерлоо-енд-Сіті та DLR. | ||
Ліверпуль-стріт | 28 липня 1912 | Головний маршрут | Пересадка на лінії Кільцеву, Гаммерсміт-енд-Сіті та Метрополітен, London Overground, TfL Rail and National rail. | ||
Бетнал-Грін | 4 грудня 1946 | Головний маршрут | |||
Майл-Енд | 4 грудня 1946 | Головний маршрут | Крос-платформова пересадка на лінії Дистрикт та Гаммерсміт-енд-Сіті. Відкрито в 1902 у складі лінії Дистрикт.[14] | ||
Стратфорд | 4 грудня 1946 | Головний маршрут | Пересадка на лінії Джубилі, London Overground, DLR, TfL rail та National rail. Відкрито у складі Eastern Counties Railway (ECR) в 1839.[15] | ||
Лейтон | 5 травня 1947 | Головний маршрут | Відкрита як Лов-Лейтон у складі ECR в 1856, перейменовано в 1868.[16] | ||
Лейтонстон | 5 травня 1947 | Головний маршрут | Відкрита у складі ECR в 1856.[17] | ||
Вонстед | 14 грудня 1947 | Петля Гаїнолт | During the war, it was used as an air raid shelter and the tunnels as a munitions factory for Plessey electronics. | ||
Редбрідж | 14 грудня 1947 | Петля Гаїнолт | Під час війни завершені тунелі в Редбріджі використовувались компанією Plessey як завод авіаційних деталей. | ||
Гантс-гілл | 14 грудня 1947 | Петля Гаїнолт | Під час війни тунелі в Редбріджі використовувались компанією Plessey як завод авіаційних деталей. | ||
Ньюбері-парк | 14 грудня 1947 | Петля Гаїнолт | Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[18] | ||
Баркінсайд | 31 травня 1948 | Петля Гаїнолт | Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп, зачинена 1916–19.[19] | ||
Ферлоп | 31 травня 1948 | Петля Гаїнолт | Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[20] | ||
Гаїнолт | 31 травня 1948 | Петля Гаїнолт | Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп, зачинена 1908–30.[21] | ||
Греїндж-гілл | 21 листопада 1948 | Петля Гаїнолт | Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[22] | ||
Чигвелл | 21 листопада 1948 | Петля Гаїнолт | Відкрита 1903 у складі GER петлі Ферлоп.[20] | ||
Родінг-Веллі | 21 листопада 1948 | Петля Гаїнолт | Відкрита 1936 у складі LNER петлі Ферлоп.[23] | ||
Снерсбрук | 14 грудня 1947 | Відгалуження Еппінг | Відкрито як Снерсбрук-енд-Вонстед у складі ECR в 1856, перейменовано на Снерсбрук-фор-Вонстед в 1929, перейменовано під передачі Центральній лінії.[16] | ||
Саут-Вудфорд | 14 грудня 1947 | Відгалуження Еппінг | Відкрито у складі ECR в 1856 як Джордж-лейн, перейменовано на Саут-Вудфорд (Джордж-лейн) в 1937, сьогоденна назва з 1950.[24] | ||
Вудфорд | 14 грудня 1947 | Відгалуження Еппінг/Петля Гаїнолт | Відкрито у складі ECR в 1856.[17] | ||
Бакгерст-гілл | 21 листопада 1948 | Epping branch | Відкрито у складі ECR в 1856.[25] | ||
Лоутон | 21 листопада 1948 | Відгалуження Еппінг | Відкрито у складі ECR в 1856.[17] | ||
Дебден | 25 вересня 1949 | Відгалуження Еппінг | Відкрито у складі GER в 1865 як Чигвелл-роуд, перейменовано на Чигвелл-лейн за декілька років. Зачинено 1916–19, перейменовано під час передачі Центральній лінії.[26] | ||
Тейдон-Буа | 25 вересня 1949 | Відгалуження Еппінг | Відкрито у складі GER в 1865 як Тейдон, перейменовано за декілька років.[27] | ||
Еппінг | 25 вересня 1949 | Відгалуження Еппінг | Відкрито у складі GER в 1865.[28] |
Мапа
Примітки
- Central line facts. Transport for London. Процитовано 1 грудня 2012.
- Key facts. Transport for London. Процитовано 1 грудня 2012.
- Detailed London Transport Map. carto.metro.free.fr. Процитовано 1 грудня 2012.
- Martin, Andrew (26 квітня 2012). Underground, Overground: A Passenger's History of the Tube. London: Profile Books. с. 137–138. ISBN 978-1-84765-807-4. Процитовано 7 грудня 2012.
- London Underground Key Facts. Transport for London. n.d. Процитовано 21 травня 2008.
- Rose, 2007.
- Leboff, 1994, с. 152.
- Leboff, 1994, с. 117.
- Leboff, 1994, с. 126.
- Leboff, 1994, с. 64.
- Leboff, 1994, с. 108.
- Leboff, 1994, с. 42.
- Leboff, 1994, с. 97.
- Leboff, 1994, с. 92.
- Leboff, 1994, с. 160.
- Leboff, 1994, с. 86.
- Leboff, 1994, с. 87.
- Leboff, 1994, с. 96.
- Leboff, 1994, с. 18.
- Leboff, 1994, с. 54.
- Leboff, 1994, с. 65.
- Leboff, 1994, с. 63.
- Leboff, 1994, с. 115.
- Leboff, 1994, с. 127.
- Leboff, 1994, с. 27.
- Leboff, 1994, с. 41.
- Leboff, 1994, с. 134.
- Leboff, 1994, с. 53.