Цнота

Дівоча пліва

Дівоча пліва (гімен, вагінальна корона) — складка слизової оболонки з отвором, що прикриває вхід у піхву між внутрішніми і зовнішніми статевими органами і може пошкоджуватися при перших сексуальних контактах. Проте стан неушкодженості гімену не є індикатором цнотливості.[2]

Гімени розрізняються за товщиною, формою і еластичністю. Присутність неушкодженого гімена часто культурно розглядалася, як фізичне свідоцтво невинності в широкому сенсі. Проте сексуальний акт не є єдиним приводом ушкодження гімену, так при фізичних вправах та використанні тампону може відбуватися аналогічна зміна.[2] І навпаки, відомі випадки непошкодженого гімену навіть при народженні дитини.[2] У рідкісних випадках гімен повністю закриває вхід у піхву і менструальна кров не має виходу.

Втрата цноти, як перший сексуальний досвід, звичайно розглядається як важлива життєва подія. Втрата цноти може розглядатися як віха в залежності від культурного або особистісного сприйняття. Історично, це сприйняття зазнавало сильного впливу гендерних ролей. Наприклад, для чоловіка втрата цноти частіше асоціювалася з гордістю, а для жінки — частіше з соромом (див. Подвійні стандарти). Тим не менш, в останні роки вплив традиційних або нав'язаних релігією гендерних ролей ослаблюється. Партнер при втраті цноти іноді в просторіччі називається «віднімаючим» цноту незайманої партнерки. У деяких місцях такий зворот використовується тільки якщо партнер сам не незайманий, однак в інших цнота партнера абсолютно не має значення. Медичний термін «дефлорація» означає втрату цноти жінкою чи дівчиною. Сучасна пластична хірургія пропонує способи відновлення дівочої пліви (гіменопластика).

З точки зору медицини, здатність здійснювати статевий акт з'являється у дівчинок в 10-13 років, а найсприятливішим з морфофункціональної точки зору для втрати незайманості є вік 15-19 років, що пов'язано з початком переродження тканини дівочої пліви у віці 20-22 років, через що пізніша дефлорація може бути ускладнена[3][4]. За теорією Г. Б. Дерягіна, особистість жінок, які зберігали цноту в віці від 22 років, має певні особливості. Зокрема, для двох третин з них характерний пуританський світогляд: негативне ставлення до дошлюбних та позашлюбних статевих зв'язків, порнографії, нудизму; досить часто вони не вживають алкоголю і не курять[5]. Пізня цнотливість не обов'язково пов'язана з асексуальністю. Лише десята частина дівчат не відчуває сексуальних потреб; у решти вони проявляються в будь-якій формі, приблизно половина мали відчуття, пов'язані з оргазмом, в тому числі під час мастурбації[5]. 8 % незайманих жінок є такими лише чисто анатомічно, оскільки практикують сексуальні контакти різного роду: оральні, анальні, зрідка зоофільні[6]. Оцінка психологічного профілю незайманих жінок за шкалами MMPI показує їх відмінності від жінок, що відносяться до умовної сексуальної норми: незаймані більш ригідні (менш здатні до зміни сформованих поглядів на життя) і песимістичні, у них підвищена тривожність, а високий рівень інтроверсії сприяє накопиченню негативних переживань. У числі причин пізньої невинності, крім пуританського виховання, називається сексуальне насильство в дитячому та підлітковому віці (у 15,5 % незайманих в біографії присутній замах на зґвалтування у віці 15-19 років, а 9 % піддавалися розпусним діям в більш ранньому віці). Крім того, можливий вплив усвідомлюваних і неусвідомлюваних гомосексуальних потягів, що придушуються в рамках пуританської культури: 18,5 % незайманих жінок мають усвідомлений гомоеротичний потяг. Однак необхідно відзначити, що зазначені дані носять статистичний, узагальнений характер.

У традиційному суспільстві дошлюбна незайманість була неодмінною чеснотою (передусім, це стосувалося дівчат). У багатьох суспільствах дівчата, що втратили дошлюбну цноту, зазнавали стигматизації: наприклад, в українців існував звичай вимазувати дьогтем їхні ворота[7], а якщо дівчина народжувала позашлюбну дитину, їй обрізали коси і покривали голову хусткою (звідси «покритка»). Перевіряння новоодруженої на цілість дівочої пліви було важливим елементом шлюбних обрядів багатьох народів, у тому числі й українського. Оскільки свідоцтвом дівочої цноти вважалася кровотеча після статевого акту, і відповідно сліди крові на білизні після першої шлюбної ночі мали її демонструвати[8]. З перевіркою цноти пов'язаний один з українських весільних обрядів — «обряд комори». В традиційних українських уявленнях дівоча цнота порівняється з калиною. В коморі стелили молодим шлюбну постіль. Сорочку молодої зі слідами крові від дефлорації («червцю»)[9] після першої шлюбної ночі була свідоцтвом незайманості нареченої до шлюбу. Як символ дотриманого дошлюбного дівоцтва уранці вивішували корогву — шматок червоної тканини[10]. Відсутність «калини» була ганьбою для молодої: з короваю викидали калину, топтали її, а замість неї встромлювали гілку сосни або руту, пояснюючи: «Наша молода не принесла калини — їй прикраси не треба», співаючи при цьому: «Ой, щоб тобі да морозоньку, що заморозив калиноньку, да засмутив да родиноньку». Вираз «згубити (стратити) калину» означав «втратити дівоцтво, невинність», а «ламати (ломити, сікти) калину» — «позбавляти дівоцтва»[11][12].

Для обґрунтування необхідності жіночої дошлюбної цноти використовувалися псевдонаукові теорії (напр., телегонія).

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Цнота

• Цнота Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2