Чабанівський Василь Федорович

Народився у с. Лютенька на Полтавщині. У 1912 році закінчив Тифліське піхотне юнкерське училище, вже за більшовиків у 1918 році — два курси Військової академії Генерального штабу. Останнє звання у російській армії капітан[2].

30 липня 1918 року прибув з Радянської Росії у розпорядження Генерального штабу Української Держави.

З 1 жовтня 1918 року Чабанівського було призначено старшим осавулом штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави.

15 грудня 1918 року Чабанівський стає помічником начальника розвідчого відділу штабу Лівобережного фронту військ Директорії.

З 25 січня 1919 року — начальник оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.

18 травня 1919 року Чабанівського призначено отаман-квартирмейстером штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.

З 7 червня 1919 року до 30 червня 1919 року Чабанівський виконував обов'язки начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР.

З 1 серпня 1919 року до 25 серпня 1919 року він тимчасово виконував обов'язки начальника штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.

Чабанівський був учасником і залишив детальні спогади про звільнення Києва від більшовиків 31 серпня 1919 року об'єднаними силами українського війська.

6 грудня 1919 року Чабанівський захворів на тиф, через це він залишився у місті Мирополі.

Під час спільного наступу польських і українських військ на Київ, 18 квітня 1920 року, Чабанівський призначений начальником оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР.

4 травня 1920 року Чабанівський стає начальник штабу столичної комендатури у місті Вінниця.

З 25 червня 1920 року він знову стає начальником оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР.

4 серпня 1920 року Чабанівський у розпорядженні начальника штабу Армії УНР.

8 серпня 1920 року Чабанівського призначено начальником штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

15 вересня 1920 року Чабанівський — начальником штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

5 жовтня 1920 року Чабанівському присвоєно звання підполковник.

З 30 вересня 1922 року — начальник управи навчання війська Головного управління Генерального штабу УНР, з одночасним присвоєнням військового звання генерал-хорунжого.

У 1928 році Чабанівський поступив на службу контрактовим офіцером у Військо Польське в 27-ий піхотний полк у місті Ченстохова.

З 1939 року проходив службу у 81-му піхотному полку у місті Гродно. Останнє звання у польській армії — майор.

Чабанівський брав участь у Німецько-польській війні: у вересні 1939 року на чолі батальйону 2-го Гродненського полку він захищав Львів.

22 вересня 1939 року перед вступом радянських військ до Львова з дозволу польського командування виїхав з міста та дістався до Варшави, де з'явився у розпорядження уряду УНР в екзилі.

У 1943 році Чабанівський був одним із ініціаторів створення у складі вермахту Українського Визвольного Війська.

В 1945 році Чабанівський емігрував у Німеччину, в 1950 році — у Чикаго в США[3].

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
• Чабанівський Василь Федорович
• Українське військо у XX—XXI столітті