Чоботи

Чо́боти — взуття, зазвичай з високими халявами. Слово чобіт (дав.-рус. чеботъ, чоботъ) вважається запозиченням з тюркських мов (пор. тат. чабата, каз. шабата — «личак»), менш ймовірне утворення від бот («черевик») за допомогою приставки че-[1]. Майстрів, що виготовляли чоботи, називали чоботарями (шевцями).

Кирзові чоботи

Історія

В Україні

У руських літописах X ст. чоботи протиставляються личакам як знак приналежності до аристократії, носили їх тоді тільки князі та старейшини[2]. У «Повісті временних літ» повідомляється, що Добриня сказав князеві Володимиру: «Глянув на колодників, вони всі в чоботях. Ці дані нам не платитимуть, ходімо шукати лапотників» (староцерк.-слов. Съглядахъ колодникъ, и суть вси в сапозѣхъ. Симъ дани намъ не платити, поидевѣ искать лапотникъ). Давньоруські чоботи шили із сап'яну і шкіри, з гострими, загнутими догори носками (як видно на малюнку в «Ізборнику Святослава»), різних кольорів: зеленого, жовтого, чорного та ін.[2]

В Україні у XIX ст. були поширені такі види чобіт, як сап'янці (зроблені з сап'яну), червониці, пасові (суцільні з невідрізним передом)[3], витяжні (з передком і халявою, зробленими із суцільного шматка шкіри)[4], із закотом (з відігнутим назовні краєм халяв)[5]. Ознакою якісної виробки вважалося, коли взуття рипіло під час ходьби: існував навіть вираз «чоботи на рипу» («на рипах»)[6].

У Московській державі з XV ст. чоботи стали прикрашати золотими і срібними нашивками, галунами і візерунками, унизувати перлами і коштовним камінням, а замість шкіри і сап'яну вживати оксамит і атлас. Підошви чобіт підбивали залізними і срібними цвяшками, а високі підбори, що вважалися ошатнішими, — такими само дужками. Халяви то зрізували наперед кутом догори, то робили круглими; носили їх або спущеними до півлиток, або піднятими, іноді підв'язаними під коліном, а іноді стягнутими ще й під литками[2].

У середовищі робітничого класу Російської імперії були популярними так звані «російські» (рос. русские) чоботи. Коли колишній селянин облаштовувався в місті, ставав майстром або кваліфікованим робітником, він замовляв собі їх; кращими вважалися чоботи «на рипу». Щоб забезпечити гарантований «рип», чоботарі навіть вдавалися до таких прийомів, як закладання бересту між устілкою й підошвою[7][8] (повідомляється, що в Одесі для цієї мети використовували пісок). Серед російських ремісників і міщан поширення набули чоботи-«гармошки» — з рівними складками на халявах. Наприкінці XIX ст. з'явилися і чоботи «пляшками» (рос. сапоги бутылками) — з сильно опуклими лакованими халявами, їхню появу пов'язують з імператором Олександром III, який начебто почав їх носити одним з перших. Уподобали такі чоботи багаті селяни, купці, а також представники патріотично настроєної інтелігенції.

Чоботи, що закривають коліна, отримали назву ботфортів і були популярні в епоху бароко. У Радянській Армії солдати носили кирзові чоботи.

Сучасність

Сьогодні чоботи є, здебільшого, елементом жіночого взуття.

Елементи чобота

У чоботі виділяють такі елементи: передок[9] (головки, головка)[10] — передня частина з миском, задник[11] (закаблук)[12] — задня частина. Разом передок і задник називаються пришви, пришва[13][14]. Знизу до пришов кріпиться підошва з підбором (каблуком) і набійками. Зверху до пришов пришивається халява.

Види чобіт

Інше

Прислів'я, мовні звороти
  • Пан у чоботях ходить, а босі сліди знати
  • Чобіт дірявий, та в ньому козак бравий
  • Не дай, Боже, з кози кожуха, а з свині чобіт
  • Не поклоняйся постолу, коли можна вклонитися чоботу
  • Чоботи каші просять (чоботи роти пороззявляли) — чоботи продірявилися, зносилися
  • Два чоботи — пара — один одного варт
  • Дурний, як чобіт — дуже темна, забита, неосвічена людина
  • Під чоботом чиїм бути (жити, стогнати) — бути в цілковитій залежності

Див. також

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. Сапоги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. Пасовий // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Витяжний // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Закот // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Рип // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Засосов Д. А., Пызин В. И., Из жизни Петербурга 1890 — 1910-х годов. Заметки очевидцев, Л., 1991, с. 105
  8. Сапожное мастерство // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  9. Передок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Головка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Задник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Закаблук // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. Пришви // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Пришви // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  15. Kelley, Katie (5 червня 2014). Episode 19 Russian Samovar. A History of Central Florida Podcast. Процитовано 24 січня 2016.
  16. М. Э. Чупрякова. Искусство одеваться. Свердловск. Средне-Уральское книжное издательство, 1989. с.90
  17. Традиційне вбрання українців / О. Ю. Косміна. К.: Балтія-Друк, 2008, с.138

Література
  1. Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
  2. М. Э. Чупрякова. Искусство одеваться. Свердловск. Средне-Уральское книжное издательство, 1989. с.90
  3. Традиційне вбрання українців / О. Ю. Косміна. К.: Балтія-Друк, 2008, с.138

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.